Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Полонені, жах та підірваний міст: як 80 років тому німецькі війська захопили Кобеляки

Полонені, жах та підірваний міст: як 80 років тому німецькі війська захопили Кобеляки

Цього року виповнюється 80 років з дня початку німецько-радянської війни.

22 червня 1941 року частини німецької армії та її союзників перейшли кордон СРСР, значна частина якого зараз є територією незалежної України.

Фронт швидко рухався на схід. Вже на початку липня розпочалися оборонні бої під Києвом, які у підсумку через неправильні рішення радянського керівництва завершилися практично повним знищенням Південно – Західного фронту та загибеллю його командувача – генерал-полковника Михайла Кирпоноса. У середині вересня німецькі війська форсували Дніпро та швидко наближалися до Полтави та Харкова, шлях до яких пролягав через невеличке місто Кобеляки.

Завдяки архівним даним, які збереглися до наших часів, зараз можна відновити хронологію тих подій та порівняти доповіді як радянських, так і німецьких військових про бої на підступах до міста. Мова йде про 295-у піхотну дивізію Герберта Гайтнера, частини якої у вересні 1941 року рухалися до Кобеляк, радянської 11 танкової дивізії (генерал-майор Петро Волох), які оборонялися у районі міста, а також інших військових.

«…складається враження, ніби противник більше не здатний більше на серйозний опір»

У квітні 1945 року 295-а німецька піхотна дивізія здалася британським військам в Норвегії. Це була вже не така грізна «Дивізія Доппелькопфа», яку практично повністю знищили під Сталінградом. Але все одно вона залишалась боєздатною. Союзникам дісталася не тільки зброя, техніка та полонені, а й важливі документи частини, які завдяки відомій німецькій педантичності, створювали дуже детально. Через 20 років тексти опинилися у Національному управлінні архівів та документації США, де були зроблені мікрокопії документів, з якими нещодавно вдалося ознайомитися.

З доповідей представників 295-ї німецької піхотної дивізії про дні боїв у районі Кобеляк 14 – 16 вересня 1941 року.

14 вересня 1941 року. Григоро-Бригадирівка, з 8:00 у 2-х кілометрах на північний схід (Мотрино) до 18:00 – у Колісниках.

5 година ранку. Наступ розпочався з лінії Озера – Ревівка на схід (Колісники). Ворог ухилився на північний схід, лише незначний опір. Мабуть, тут (у Радянській армії) лише слабкі сили, які підтримуються деякими танками. Навіть населені пункти слабко захищені.

На початку боїв полонені, яких привели кавалеристи Kav.Rgt. 139 (94.K.D.), розповіли, що їх спочатку ввечері привезли з північного сходу для контратаки. Німецького нападу (вони) не очікували. Солдати не надто навчені, перевантажені роботою та вкрай втомлені. Ситуація з боєприпасами погана.

Дорога Кіптілі (Kiptili) – Дабинівка була слабко захищена, коли Кіптілі (Kiptili) знищили танки (12:00). Жителі стверджують, що противник рушив у бік Кобеляк о 13:00. Сорок (радянських) бійців було поранено та майже не чинили опору. Складається враження, що ворог більше не здатний на серйозний опір, але намагається прикрити відступ своїх колон (військ) через Кобеляки на схід та північний схід лише слабкими ар’єргардами (військова частина – прим. авт).

Власні розвідувальні звіти з Улинівки та Карнаухів, які звільнили від ворога, о 19.30 на висоті 54.42: протягом дня було взято в полон 50 осіб (переважно старших 35 років). Ворог особливо чутливий до нальотів артилерії та авіації.

Триває допит полонених….

15 вересня. Розташування – Павлівка. О 18:00 – (Maljzy).

Ніякого опору противника до лінії Карнаухи – Улинівка, про який вчора повідомлялося. Перший опір противника на висотах на північному сході від Перегонівки та Улинівки (тут один танк). 6 танків було знищено, опір помірний. Надалі в ході бойових дій загалом противник поводив себе так, як і вчора: невеликий опір піхоти, яку підтримували танками (бойові дії ар’єргардів). З 6 танків один 52-тонний (можливо, мається на увазі «КВ-2», – прим. автора) та два середні танки з протитанковими гарматами та протитанковими рушницями. Набір боєприпасів у бою.

На висотах на південь від (Tichany) та (Loski) противник знову засів у обороні о 11.30, щоб якомога довше допомагати Кобелякам.

Є руйнування у Кобеляках. Кілька танків, що стріляли з району (Tichany), були знайдені лише пізніше.

…перед лівим крилом дивізії водночас лише незначний опір противника, 6 танків в районі 2 км на схід. Ворог все частіше використовує нові види укріплень. Два великих мінних поля знаходяться на схід від (Maljzy) та східної частини (Loski). Окремі міни були закладені у 2-3 метрах збоку від доріг, аби на них наїжджав транспорт, що об’їжджає дороги.

Після того, як ворог після двох годин бойових дій був вибитий зі своїх оборонних укріплень, будинки та мости у Кунівці потрапили в наші руки неушкодженими (16:50)…

Протягом доби було знищено 10 бронемашин противника, а 160 бійців противника потрапили до полону.

Вечірній звіт. О 12:00 після обіду 6 російських бомбардувальників пролетіли через сусідній підрозділ та їхню батарею.

16 вересня. (Maljzy)

Ворог за підтримки кількох танків оборонявся проти розширення південного плацдарму лише у певних місцях. Сильніший опір на захід від Красне, де у противника були танки та артилерія.

Перед північним плацдармом немає контакту з противником. Розвідка повідомляє про невеликі колони противника, які відступають у загальному напрямку на схід. За ніч на північний схід перемістилося 70 танків. Полонені та місцеві мешканці розповіли, що рано-вранці частина військових противника сіла на потяг на північний схід перед Боярками.

Згідно з цими повідомленнями та заявами полонених, складається враження, що ворог не намагається чинити серйозного опору. Полонені також неодноразово заявляли, що бойовий дух, запаси провізії та ситуація з технікою у військах надзвичайно погані.

З Кунівки, на ділянці сусідньої дивізії зліва, можна було спостерігати, як російських солдатів, очевидно, знову погнали у наступ під дулом пістолета на очах в офіцерів та комісарів (спостереження І./J.R.517). 150 росіян знаходяться біля мосту у Кунівці.

…привезли близько 200 полонених…

17 вересня. Кобеляки, з 15:00 – Сухинівка.

Ворог повністю відступив. Лише у (Liwenskoje) незначний опір. З 16 до 18 години міст у Нехворощі потрапив у наші руки неушкодженим. На правому березі ще є залишки ворога.

З журналу бойових дій штабу 11-ї танкової дивізії (Червона Армія) за підписом майора Зеленина (1942 рік)

13 вересня 1941 року

«Ситуація стає важчою. Противник, ймовірно, на світанку почне наступ»

14 вересня

У зв’язку з важким становищем на лівому фланзі Армії, розпорядженням 38-ї Армії частини бригади були виведені до району Суха із завданням спільно з 34-ю кавалерійською знищити групу противника в Генералівка, Ковалі.

О 19:00 танки бригади зосередилися у Сухій. До цього часу частини 34-ї кавалерійської дивізії зосередилися в районі Андрійко, Худенки. Зважаючи на це командиру танкового полку було віддано розпорядження в ніч на 15 вересня вийти в район висоти 116,9 Колодочки, де він мав зайняти оборону.

15 вересня

Бронемашини бригади у Сухій, Шенгури, Ковалі зранку вели розвідку боєм, в результаті було втрачено 2 бронемашини БА-10, вбито 3 людини, поранено двоє. Бронемашини залишені у Сухій. О 9:30 бронемашини, витративши весь свій боєприпас, відійшли на південну околицю Кірове, попереду нашої піхоти не було.

О 10:00 противник підтягнув артилерію, міномети, кавалерію та мотопіхоту, зайняли Суху. За розпорядженням командувача 38-ї Армії о 6:30 15 вересня танки бригади були перекинуті в район Карнаух для оборони міста Кобеляки і були розташовані по східній частині висоти 113.4 в готовності контратакувати супротивника в напрямку Суха, Чечужине.

О 14:00 15 вересня за наказом Штабу армії 38 (переданий через делегата зв’язку Штабу Армії – підполковника) 12 танків бригади атакували противника в напрямку Олександрівки. В результаті атаки знищено: 4 артгармати, 3 міномети, 2 спостережні пункти та до 50 осіб піхоти.

Наші втрати: у двох танків (КВ і Т-34) збиті верхні люки башти, останні до кінця атаки брали участь в бою. Вбито 2 молодших командирів, поранено 2 людини. Молодший лейтенант Васильєв поранений вискочив з палаючого танка та був вбитий осколком снаряда.

Танк загасили залишеним екіпажем. У процесі атаки танків наша піхота діяла не енергетично, внаслідок чого танкам доводилося стримувати та вести вогонь з місця. Після атаки всі танки повернулися з поля бою та зосередилися на північній околиці Кобеляк.

О 14:00 15 вересня 1941 року противник почав обстрілювати артвогнем Кобеляки, в результаті чого осколками снарядів розбита машина «Пікап», дві легкові машини частково пошкоджені. Поранено 4 людини…».

У Кобеляках

Тим часом у самому місті у той час оборонялися частини 34-ї кавалерійської (командир – Андрій Гречко, майбутній Маршал Радянського Союзу), 47-ї танкової дивізій у складі 8 танків Т-34 (командир – Микола Михайлов, який у 1942 році потрапив до полону, звідки повернувся вже після війни) та 1053-й стрілецький полк.

«Противник силами не менше трьох піхотних та однієї моторизованої дивізії, які підтримувались танковою групою, перейшов у рішучий наступ, завдавши головний удар в напрямку Василівки, Бреусівки та Кобеляк»

(бойовий наказ командувача військами 38-ї армії № 0012 на відхід військ армії, 15 вересня 1941 р.)

Відносно швидко німецькі війська з боями ввійшли до міста.

«До цього часу існував вже Південно-Західний напрямок. Ним керували Семен Будьонний та Микита Хрущов. Начальником штабу був генерал Покровський. Всі троє побували у нас в Кобеляках, а на наступний день туди увірвалися німецькі бронетранспортери та мотоцикли».

(зі спогадів майбутнього генерал-лейтенанта танкових військ Миколи Попеля «У важку пору»)

Чи не останнім був підірваний Катеринославський міст (місцеві жителі зараз його називають «старий міст»), який зруйнували в останній момент радянські сапери. Однак через їхню помилку його підірвали разом з кіннотниками на чолі з командиром 142-го кавалерійського полку Петром Павловим, які у цей час через нього переходили.

«Все це сталося через те, що сапери-підривники, не маючи зв’язку зі штабом армії та військами, поквапилися підірвати міст, оскільки противник уже проривався до річки».

(зі спогадів Андрія Гречко – майбутнього Маршала Радянського Союзу та міністра оборони СРСР, «Роки війни. 1941-1945»).

Того ж дня окупаційні війська почали відверте грабування місцевих мешканців, які не встигли (або не захотіли) евакуюватися з Кобеляк.

За словами Борислава Карпенка, який у той час навчався у типографії, грабіж був масовим.

«Ввечері 15 вересня…розпочалося повальне грабування мешканців міста. Особисто бачив, як солдати з офіцерами ходили від квартири до квартири та завантажували до машини все, що підверталося їм під руку».

Далі було 740 днів німецької окупації районного центру Кобеляччини… Але це вже інша історія.

У даному матеріалі використана інформація з архівних справ інформаційно-довідкової зали сектору архівного забезпечення УСБУ в Полтавській області, Національного управління архівів та документації США (National Archives and Records Administration) та Державного архіву Російської Федерації.

Олег Дубина,

doa.in.ua

Перейти до вмісту