Ви тут:
Суспільство Україна 

Кремль заперечує Голокост у Радянському Союзі, але використовує це у гібридній війні проти України

Кремль заперечує Голокост у Радянському Союзі, але використовує це у гібридній війні проти України

«У СРСР Голокосту не було». Це не жарт із соцмереж, а цитата з респектабельного за російськими мірками джерела. Водночас російська пропаганда стверджує, що в Україні Голокост був і влаштували його нібито самі українці, жахаючи німців своєю жорстокістю. Ба більше, наполягають кремлівські пропагандисти, він досі триває, і потерпають у ньому… росіяни, які є «євреями XXI-го століття».

Трагедія Голокосту в Радянському Союзі замовчувалася. У сучасній Росії, його спадкоємиці, вона також ігнорується. Про це пише “Центр стратегічних комунікацій“.

У 2013 році дві російські студентки, які брали участь у телевікторині, відповідаючи на питання «що таке Голокост», сказали, що це клей для шпалер. Після галасу в ЗМІ дівчат звозили до меморіального комплексу в Аушвіці.

Хоча, як зазначає Ізабелла Табаровські, старша наукова співробітниця Інституту Кеннана, доцільніше було б відвезти їх до місць масових розстрілів євреїв на території Росії. Наприклад, до Зміївської балки (Ростов-на-Дону), де, за різними даними, 11–12 серпня 1942 року було розстріляно від 16 до 18 тисяч людей. При цьому місцева влада зняла встановлену в 2004 році пам’ятну дошку, яка фіксувала, що на цьому місці був здійснений найбільший в Росії акт геноциду щодо єврейського народу. У минулому році замість неї на меморіалі з’явилася нова дошка, але вже без згадки національності розстріляних.

Місцеві єврейські організації зараз через суд вимагають її повернути. За їхніми даними, кількість розстріляних євреїв становила понад 27 тисяч осіб. Місцева влада на це відповідає, що розстрілювали не лише євреїв, а людей різних національностей, тому дошку не повертатимуть.

Російська державна агенція «РИА Новости» констатує з приводу цієї ситуації, що «інтернаціоналізм живе навіть у ровах з останками розстріляних».

Російська агенція правової та судової інформації (РАПСІ) пішла ще далі: «У СРСР не було Голокосту». Нацисти тільки «тренувалися» на євреях, їхньою справжньою метою був «геноцид радянського народу», точніше – знищення комуністів.

«Німецькі нацисти розглядали різні сценарії використання всіх етносів і співіснування з ними, навіть євреїв планувалося спочатку виселити за межі Райху, з багатьма з них підтримувалися ділові контакти. І тільки існування більшовиків, комуністів у будь-якій частині планети було для націонал-соціалістів неприйнятним. Можливо, у силу уявної схожості цих двох політичних релігій… Це була релігійна війна – де роль православ’я взяв на себе комунізм», – пише Арсеній Шаболов з РАПСІ.

Шаболов зокрема стверджує, що радянські євреї начебто не ідентифікували себе через етнос, тому що були «хрещені» в комунізм. Щодо етносу, на думку автора, він міг бути «лише джерелом сорому». Шаболов наводить приклад, коли товариші кажуть етнічному євреєві: «З тобою все гаразд. Ти один з нас, ти ні крапельки не схожий на єврея». Таким чином, на його думку, всі народи «більшовицької країни» злилися в один заради спільної справи.

За допомогою цього пафосу в Росії не тільки намагаються заглушити трагедію, щоб вона не заважала офіційно прийнятому героїчному наративу, але й перекричати всі справедливі звинувачення в колаборації двох тоталітарних режимів, яка промостила шлях до Другої світової війни (у Росії згадувати цей факт офіційно заборонено). Ще сталінський режим задовго до війни зробив терор нормою, призвичаїв до «чисток» за соціальними й етнічними ознаками, до життя в умовах постійного страху, що змушував людей байдуже дивитися на чужу біду.

«Євреї у своїй масі не тікали й не ховалися з тієї ж причини: від влади не втечеш. Тим більше, що найкращі й найактивніші серед них або вже загинули від куль чекістів, або «доходили» в таборах ГУЛАГу, або воювали та гинули у Червоній армії», – писав історик Сергій Грабовський.

Близько 97% євреїв, які опинилися на окупованих німцями радянських територіях, були знищені. Цей рівень втрат не можна порівняти з жодною іншою групою населення.

Прагнення пропаганди підстригти всіх під одну гребінку знецінює страждання єврейського народу. І за своєю суттю є проявом шовінізму. Як і той «інтернаціоналізм», коли «з тобою все гаразд – ти ні крапельки не схожий на єврея».

Втім, радник голови Державної Думи РФ Алєксандр Щипков вважає, що росіяни впродовж ХХ-го століття потерпали й досі потерпають від геноциду, який він називає «Плахою», гіршого за Голокост. Зараз, на думку російського політика, триває третій його етап: «Це знищення росіян на території України, Криму, ДНР, ЛНР».

Президент російського Інституту національної стратегії Михаїл Ремізов раніше казав: «Євреї XXI-го століття – це росіяни! Російський народ зараз демонізується до такої міри, що через якийсь час його знищення буде сприйнято як норма». У відповідь на що телеведучий вигукнув: «Не дочекаються! У євреїв просто свого часу не було свого Донбасу! А у нас є свій Донбас!»

Вперше ця метафора прозвучала на Селігері в 2005 році, де членам новоствореного руху «Наши», який російська опозиція прозвала «путінюгендом», наказували: «Росіяни – це євреї XXI-го століття, і це треба враховувати. Ви маєте бути жорсткішими, вчитися тримати в руках гвинтівки».

Як видно, в основі російської версії гібридної війни – агресія, замаскована під захист від уявного нападу. Маргіналізуючи пам’ять про Голокост у себе вдома, вони всіляко роздмухують його, коли мова йде про сусідів. І прирівнюють себе до його жертв. Трагедія Бабиного Яру є однією з таких «ділянок інформаційного фронту гібридної війни», вважає Йосип Зісельс, співпрезидент Асоціації єврейських організацій та общин України.

«Чим відрізняється Голокост на території Росії від Голокосту на території України або, наприклад, Білорусі? Принципово нічим», – стверджує російський історик Олег Будницький. Хоча це авторитетний вчений – провідний науковий співробітник Інституту російської історії РАН, академічний директор Міжнародного центру історії та соціології Другої світової війни та її наслідків, директор Міжнародного дослідницького центру російського і східноєвропейського єврейства – такий погляд є скоріше рідкісним винятком.

Згідно з російською пропагандою, знищення євреїв на території України майже цілком на совісті «бандерівців», які начебто відрізнялися такою небаченою жорстокістю, що навіть німці жахалися й намагалися їх зупинити:

«Саме українські націоналісти відзначилися особливою жорстокістю в знищенні євреїв в роки Великої Вітчизняної війни».

«Причому, часто вони вбивали без німецького втручання – за власною ініціативою».

«У 1943 році, коли вже стало припікати й жорстокість націоналістів перейшла всі межі навіть за фашистськими мірками, їх дещо приборкали».

«Виходить, як западенці прибули [до Києва], так і почалася бійня? – Саме так. Опитані нами свідки чули галицький акцент».

«Показово, що з 1500 карателів, які брали зухвалу участь у київських розстрілах, 1200 були бандерівцями».

З цим можна довго сперечатися, посилаючись на факти: 

  • Розповідати, що Бандеру 15 вересня 1941 року помістили у центральну Берлінську в’язницю, а вже в листопаді айнзацкомандам, згідно з документами Нюрнберзького трибуналу, наказали«ліквідувати всіх членів бандерівського руху в Україні за їхню участь у підготовці до повстання».
  • Про те, що до лав так званої «допоміжної поліції», куди набирали військовополонених, просилися «і всякі кавказькі та сибірські народи, калмики, татари, осетинці, чуваші і хто ще зна, що за народи». А обирали з них тих, у кого були кращі чоботи, бо взуття було мало. Не кажучи про зброю.
  • Що «українська поліція» Києва, щільно контрольована німцями, складалася з 300 колишніх червоноармійців різних національностей, озброєних тридцятьма гвинтівками з 10 набоями на кожну. Це за твердженням Віталія Нахмановича, провідного наукового співробітника Музею історії Києва, відповідального секретаря Громадського комітету для вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру. І що ті самі «бандерівці» пояснювали: «Немає ніде ніякої української поліції. Є тільки німецька поліція, а при ній служать українці, як так звані шуцмани».
  • Про те, що після війни серед засуджених за причетність до вбивств, катування та знущання в Бабиному Яру було чимало російських прізвищ: Морозов, Бистров, Колбасьєв, Логінова, Устінов, Юшков, Баранов. Останні троє, наприклад, зарили в землю живцем сімох людей, били їх залізними лопатами. Морозов «вбивав палицею, закопував живих… знімав з убитих одяг, передавав додому, дружина продавала».
  • Можна нагадати про Катинський розстріл, який, на думку історика Нормана Девіса, було пізніше цинічно приховано встановленням меморіалу в Хатині – щоб викликати плутанину.

Але на тому боці вже офіційно заборонено обміркування дратівливих та суперечливих питань щодо Другої світової війни. Там фактично оголосили про свою непогрішність. Бо з цієї позиції до Голокосту можна прирівнювати навіть «тиск на російськомовні ЗМІ» або називати «нацифікацією» проєкт зі створення центру реабілітації наслідків психологічної травми в Бабиному Яру, зокрема для учасників АТО.

Добрий українець, з точки зору російської пропаганди, — тільки той, який схиляє голову під кулями. Українець, який захищає свою землю, є нацистом. «Тому що Бабин Яр», більше доказів їм не треба.

Система Orphus