Ви тут:
Полтавщина Прес-релізи Суспільство 

Тернистий шлях подружжя Габелків з Полтавщини до австралійського Мельбурну

Осиротіла родина Габелків, осиротів український світ й не лишень у далекій Австралії, але й тут, на Рідних землях… – 23 липня 2021-го року Божого в австралійському Мельборні відійшла у Засвіти Філоніла Василівна Габелко, яка народилася 10 квітня 1931 року в родині національно-свідомих українців Ганни та Василя Карюків у селі Соколова Балка на нашій благословенній Полтавщині.

Її знаменитий чоловік, відомий громадський діяч й вдумливий письменник Федір Павлович Габелко, мій давній й щирий приятель, відійшов на Вічну ватру чотири роки тому, він помер, також у липні – 25-го числа 2017 року. Рід св. пам. пана Федора якого походив із хутора Гуляївки, що був коло лубенської Березоточі, де малий Федько провів свої дитячі та юнацькі роки, якого давно-давно вже немає на мапі України…. А от село Соколова Балка, де понад 90 років батьки дали життя Філонілі Карюк, була донедавна центром сільської ради, колись у Ново-Санжарському районі поки що Полтавської області. – В часі Другої світової війни із Соколової Балки та навколишніх сіл було вивезено на примусові роботи до Німеччини 55 юнаків і дівчат. Якраз у 1943 році на таку працю виїхала до Західної Німеччини й родина Василя та Ганни Карюків, де згодом юначка Філоніла закін­чила 6 класів української ґімназії в місті Ансбаху й стала членкинею українських молодечих організацій, танцювального ансамблю та церковного хору. 20 жовтня 1949 року родина Карюків приїхала до Австралії й оселилася у Мельборні, де панна Філоніла відразу включилася в українське культурногромадське життя.

У 1952 році Філоніла Карюк побралася з іншим нашим землякомполтавчанином, який, як я вже писав вище, походив із ЛубенщиниФедором Габелком й виїхала до Аделаїди, де стала активною членкинею ВокальноМузичної Драматичної та Хореографічної Студії. У 1958 році подружжя Габелків перебралося до Канберри, де пані Філоніла продовжила навчатися мистецтва співу, яке розпочала ще в Мельборні: спочатку були студії учительки співу у пані Ланц, а пізнішеу пані Лі Мор, згодом уродженка полтавського села Соколова Балка пані Філоніла Габелко вступила до Філармонічного товариства, виступала з Канберською симфонічною оркестрою як «Singers of Canberra». Як солістка та партнер у дуетах й тріо, вона брала участь у Всеавстралійських та реґіональних фестивалях. Ще під час свого проживання у Канберрі Філоніла Габелко була дуже активною в українському культурно-мистецькому, церковному й громадсь­кому житті: стала членкинею Ансамблю бандуристів імені Миколи Лисенка під керівництвом відомого бандуриста Віктора Мішалова, організувала вокаль­ну групу «Волошки», яка з часом переформувалася у Українсько-Австралійське Мистецьке товариство імені Миколи Лисенка. Слід зазначити, що більшість членів цього товариства були корінні австралійці (!), але мали вони у своєму репертуарі саме завдяки пані Філонілі90 відсотків українських пісень(!). За свою працю на ниві українського мистецтва та популяризації української пісні й історії національного мистецтва члени та членикині цього Товариства були нагороджені срібними медалями Союзу українських організацій в Австралії (СУОА), а пані Філоніла удостоїлась Золотої медалі Тараса Шевченка. – Вже у Мельборні Філоніла Габелко (з дому – Карюк) стала дириґенткою Святопокровської парафії УАПЦ в Ессендоні та керівницею хору Сестриць імені Княгині Ольги, ввійшла до складу Ансамблю бандуристок «Кольорит» та хору «Чайка». – Довго пам’ятали про Філонілу Карюк (Габелко), яка тихо спочила в Австралії 23 липня 2021-го року, у її родинному селі, на сайті місцевої громади є запис, що якраз у Соколовій Балці народилися: «…Філоніла Василівна Габелко — оперна співачка, бандуристка, діячка австралійської діаспори. Ганна Олександрівна Карюк – майстриня народної творчості, співачка, діячка австралійської діаспори…».

Мати Філоніли Ганна Карюк народилася 30 жовтня 1911 року також у Соколовій Балці, а відійшла у Вічність у тій же таки далекій Австралії понад 46 років тому – 8 березня 1975 року. Тоді про неї дуже щемливо написав некролог тамтешній журналіст також українського роду Борис Ігнатів, який виявив себе де як друкар, видавець й редактор сатиричного журналу «Перець» та двотижневика «Українець в Австралії», що виходив друком деякий час в Аделаїді та Мельборні. У числі 5 від 14 березня 1976 року редактор Борис, якого не стало 2 червня 1979 року, написав гарну за змістом статтю про нашу землячку п.н. «Пам’ять художниці», в якій віддав належне Ганні Карюк щонайперше як художниці та українській майстрині-вишивальниці, яка в 1943 році разом з роди­ною виїхала з України, сподіваючись на швидке повернення. Але доля су­дила інше: 1949 родина опинилася в Австралії, де вона й прославилася се­ред української спільноти як талано­вита майстриня полтавської вишивки. Вишивала рушники, блузки і сороч­ки, які дивували красою не тільки своїх, українців, але й чужинців. Особливо гарні були вишиті нею картини та портре­ти, серед яких найбільше уваги вона відда­ла Т.Г.Шевченкові, як найсвятішому символові України в далекій Авст­ралії. Крім того, вона також мала гарний голос (сопрано) і разом з чоловіком Василем співала в українському церковному хорі, заохотивши до співу та музики і дочку Філонілу Габелко. До речі, надмогиль­на плита матері пані Філоніли Габелко св.пам. Ганни Карюк увінчана гравірованою мережкою її майстерної вишивки. Інший полтавець з походження Пилип Гордійович Грін (правдиве прізвище – Самофал) (*1922-†1994, Канберра), який в часі Другої світової війни був вояком Української дивізії «Галичина», а на еміґрації виявив себе як громадський діяч, журналіст, архітектор, в Австралії він був другим з черги редактором газети «Українець в Австралії», редактором журналів «Леґіонер» та «Громада», був автором чи не одного з перших ґрунтовних дописів про Філонілу Габелко (з дому – Карюк).

До речі, якраз Пилип Гордійович Грін (Самофал) очолював Українську громаду у Канберрі, де спочатку й проживали Федір та Філоніла Габелки, був членом Товариства «Полтава», став автором книг – «У блудному колі», «Бібліографія моєї журналістики», автором багатьох віршів, оповідань, нарисів, гуморесок, рецензій. – Полтавець Пилип Грін писав рівно 40 років (!) тому про свою землячку: «…Не мало маємо визначних людей, яких необхідно загадати не для годиться, не тому, що ми їх добре знаємо, але тому, що вони на це заслужили. Ми не часто пишемо про таких, бо якось немає відповідної нагоди. Коли ми згадуємо пані Філонілу Габелко, то маємо на це всі підстави – вона не тільки відома в Канберрі і поза Канберрою співачка, але і добра організаторка мистецьких виступів у Канберрі, Сіднеї і Мельбурні. Вокальна група «Волошки», якою керує пані Ф.Габелко, тим відрізняється від інших мистецьких груп українського середовища, що вона складається зі співачок, співаків і піаністки австралійців… «…Пам’ятаю кілька років тому, – продовжував далі у своєму дописі від 1981 року полтавець Пилип Грін, – на концерті СУОА в Сіднеї присутні були зачаровані не тільки співом австралійок Джанет Віден і Анни Расел, але й їхньою прекрасною українською вимовою. Окрм українських концертів пані Ф.Габелко зі своїми співачками і співаками Мей Гавлет, Джанет Віден, Анною Расел, піяністкою Лі Мор, Джоном Ґарліком, Раймондом Морісом, д-ром Даґласом Купом брала участь в австралійських і Ново-Зеляндських національних естафетах від 1967 по 1974 р. з дуже добрими оцінками. На конкурсі співу в м.Воґґа-Воґґа вона з пані Мей Гавлет дістали першу нагороду за дует «Пливе човен». Вже в самому початку поселення пані Ф.Габелко в Канберрі вона стає член(кинею) австралійських мистецьких організацій: Філармонія ассосіейшн, Оперової групи та Репрезентативного хору Канберри. Окрім того, вона невпинно поглиблює власну майстерність співу з учителькою мадам Ланц…»

Щойно у своєму хатньому архіві я випадково віднайшов листа понад десятирічної давнини, написаний рукою уродженця прикарпатського Делятина Вальтера (Володимира Оксентієвича) Карена (*25.10.192519.06.2018), – чолового члена Українського Вільного Козацтва в Австралії, кавалера Козацького Хреста та Золотої й Бронзової медалей Тараса Шевченка, члена Інституту Креслярів Австралії та Американського товариства інструментальновиробничих інженерів, який був одружений в Австралії з іншою нашою землячкою Марією Корніївною Карен (з дому – Крамаренко), що була народжена 25 жовтня 1926 року у Богодухові на Слобожанщині, – в якому йдеться якраз про Філонілу Габелко: «…Пані Філоніла, чи як часто ми називаємо Філя, дочка знаної нам Полтавщини. Це земля Івана Котляревського, земля Симона Петлюри, земля Кирила Осьмака – Голови УГВР. Це земля – «Вишитого Полтавського рушничка»… Філя в Канберрі розшукує охочих співаків для виступів на українських імпрезах та співу в церковному хорі. Було відбуто кілька успішних концертів з пані Івашків… Одночасно Філоніла відновлює і продовжує свою вокальну освіту у відомої співачки співу пані Ланц.. Оцінюючи Філин вокальний потенціял пані Ланц порекомендувала Філі вступити до відомої вокальної групи «The Singers of Canberra» та «The A.C.T. Lieder Society»… Дякуючи своєму природньому, товариському таланту, Філоніла швидко знайшла собі приятелів серед музичної та вокальної еліти столичного міста. Тут варто згадати добре знану акомпаніяторку та піяністку Лі Мор, ведучих хористів Дж. Віден, Ан.Расел, Даґласа Купа (він, крім професії доктора окуліста мав закінчену вокальну освіту) та інших… Філя починає ознайомлювати їх з колосальним потенціялом української музики та співу. Декому з них дуже сподобались українські пісні і вони під керівництвом Філі починають вивчати, як мелодії, так і тексти пісень і відбувають успішні виступи спочатку на українських, а також і на австралійських сценах… Було створено «українсько-Австралійське Мистецьке Товариство ім.М.Лисенка» – У-АМТЛ. Членами-основополажниками, крім Філоніли Габелко, були: Дж.Віден, Ан.Расел, Л.Тризна, Мей Гавлет, Раймонд Моріс та інші. Більшість із них були відомі в австралійському мистецькому житті.. Виступи Т-ва ім.Лисенка були дуже популярні. Особливо діяльність Товариства підтримувала сенаторка Марґарет Рід… На одному із концертів в залі Німецького клюбу виступав з промовою тогочасний прем’єр міністер Австралії М.Фрейзер… Товаристово брало участь у Всеавстралійському Мистецькому Здвизі у місті Ваґґа-Ваґґа, де здобули Відзначення – похвалу… (…) Філоніла Габелко – козачка Українського Вільного Козацтва в ранзі підхорунжої, нагороджена Грамотою за працю на культурно-громадській ниві. Кілька тижнів тому мені довелося чути чудову пісню полтавської землі «Вишитий Полтавський рушничок». Під впливом душевної мелодії, тоді пригадалася донька славної Полтавщини Філоніла Габелко та її невтомна праця на Славу українського мистецтва, на Славу нашої пісні»

«… І думки мої до тебе линуть,

Весняними розливом всіх річок,

Збережу дарунок любої дівчини

Вишитий Полтавський рушничок!…»

Ця пісня та згадка про діяльність Філі зробили і мне майже полтавцем також. Хоч признаюсь щиро Вам, що в Полтаві, що розлилася піснею, та її околицях, я ніноли в своєму житті не був… Ще не вмерла Козацькая Мати! (-) 10-го квітня – 2011 року Володимир Карен…».

Швидко промайнуло вже кілька років, як у Києві Український центр гуманітарної інформації «Світогляд» подав для широкого кола українських читачів, як на мене, надзвичайно цікавуй добре вдокументовану книгу спогадів мого щирого приятеля й земляка, чоловіка щойно спочилої св. пам. пані Філоніли Федора Павловича Габелка п.н. «Тернистим шляхом: спогади, статті, роздуми, вірші», яка налічує більш як півтисячі сторінок. Федір Павлович, який я вже писав вище, відійшов у Вічність в австралійському місті Мельборні 25 липня 2017 року. – Св.пам. Федір Павлович Габелко детально описав серед іншого у названій вище книзі про перипетії свого від’їзду до Австралії, знайомство з майбутньою дружиною Філонілою Карюк, він торкався також подій щасливого спільного подружнього життя, зокрема, – народження їхнього первістка сина-одинака Павла, та відзначив вагомі здобутки своєї милої дружини пані Філоніли на громадській та мистецькій нивах: «…У травні 1948 р. з Німеччини нас потягом повезли в Італію в м.Неаполь. Це велике портове місто, в якому був перевізний табір емігрантів у різні країни. Під час перебування там я відвідав Помпею, артгалереї, музеї…У магазинах були різні сорти вина, в порівнянні з Німеччиною дуже де­шеві. Вже достигав виноград, для нас це була насолода… Одного дня нам повідомили, що завтра по обіді ми будемо вантажитись на корабель… Ко­рабель мав назву «Неллі». Спочатку подорожували Середземним морем, пропливли Суецьким каналом в Червоне море і виїхали в Індійський океан. Капітан корабля оголосив, що бажаючі працювати на кухні мусять зголо­ситись… я зголосився… Ми ж вдосталь їжі не мали, а тут перед очима, що хоч… Відпрацювали тиждень, пішли на відпочинок, на наше місце прийшли інші… За цей час ми перепливли Арабське море і добралися до індійсько­го порту Бомбей. Із Бомбею знову Індійським океаном прямували до Ав­стралії. В Індійському океані нас спіткала буря-шторм, який тривав майже тиждень… Люди почали хворіти, нападала нудота, як кажуть, робилося, що життя було немилим… Пройшов цей період, і знову поверталось нормальне життя. Цікаво було спостерігати в океані риби, дельфіни, дрібні летючі риб­ки, тощо… Після довгої подорожі морями і океаном наш корабель набли­зився до омріяної Австралії, вже виднілись її береги. Корабель проплив між берегами штату Вікторії та штату Тасманії, виплив у Тихий океан і йшов до великого порту м.Сідней. У Сідней прибули в полудневий час. Нас зустріча­ли раніше приїжджі емігранти: українці, балтійці, поляки, мадяри, словаки, серби, хорвати та інші… Нас повантажили у вагони і привезли в м.Barhurst, в якому був перехідний табір, з якого розвозили на призначені відпрацюван­ня дворічного контракту (). – Живучи у таборі, я листовно законтактував із призначеним до Австралії від Української Революційно-Демократичної Партії – УРДП, п. Андрієм Квітком. За допомогою порад редактора газети «Єдність» Я.Логина та А.Квітка я поїхав до м.Аделаїди – Південна Австралія. У той час УРДПісти готували до скликання на різдвяних канікулах з’їзд УРДП. Українська газета «Вільна дум­ка», яка стояла в реальності на політичній платформі радикального середови­ща ОУН(р), моїх статей національно-демократичних поглядів не друкувала. Провід ОУН(р) у той час УРДП вважало не українською партією, з недовірою вони ставились і до політиків із центральних земель України… У Південній Австралії в м.Аделаїді вже була заснована Українська Громада Південної Австралії – УГПА, мене кооптували в члени Управи УГПА і дору­чили роботу культурно-освітнього референта. Я став кореспондентом газети «Єдність», яка стояла на ідейно-державницькій платформі УНР, став членом УАПЦеркви і при ній заснував «Вокально-музичну, танцювальну, драматичну студію», яка стала популярною не тільки в українській спільноті, а й на ін­тернаціональних виступах, за що отримували грамоти-подяки. Також я брав участь у «Театрі малих форм» під керівництвом актора Ростислава Василенка.Став засновником організації «Леґіон Симона Петлюри» в Австралії та засно­вником першого Товариства Сприяння Українській Національній Раді (УНР) в екзилі (…). – Коли я працював на кухні залізничної школи кондукторів, будучи на першо­му з’їзді СУМ у Мельбурні, після служби Божої біля церкви зустрів знайомих з Німеччини та з корабля, вони мене познайомили з панною Філонілою Карюк, розповіли, що вона співає в церковному хорі та громадському хорі «Чайка» під керівництвом п.Кореня, бере участь у танцювальному ансамблі п.Булки. Мені вона дуже сподобалась. Я почав з нею листуватися. На Різдвяні свята приїжджав до Мельбурна, по листовному домовленню ми зустрічалися. Лис­туючись, ми вирішили одружитися. У громаді пішла чутка, що я одружуюся з молодою дівчиною Ф.Карюк… Виявились противники, які писали листи до Філиних батьків, що я, Ілько Малетич, зі своїми колеґами тут пиячу днями… Батьки, зважаючи на ці листи та мій вік (я на тринадцять років старший за Філю), радили не одружуватись з Ільком… Але наше рішення таки перемогло, й ми одружилися 4 травня 1952 р. у м.Мельбурні. На весіллі, яке проводилось за старим традиційним стилем, керували ба­бусі та Лиходій, Ткач. Були присутні почесні гості: Голова Українського Цен­трального Комітету Австралії та представництва сприяння УНР, Б.Шемет з Лубен, лідер Гетьманського руху в Австралії, Голова УГВ Л.Гаєвська. По весіллю ми повернулись до Аделаїди. Менеджер кухні прийняв Філонілу на працю офіціянткою. Вона стала членом В-МХД Студії. Музичний керівник Студії пані Оксана Дубовська, оперна співачка, побачила певні якості її співу й взялася давати лекції вокалізму. Філоніла стала солісткою в концертових ви­ступах студії…Студія успішно виступала на своїх концертах, на інтернаціональних і Укра­їнських академіях: День Державності, Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Українки та інших…У 1955 р. на вимогу Філиних батька й матері та бажання Філоніли вирішили переїхати до м.Мельбурна. Перше питання було підшукати працю. В Саншайні, де мешкали Філині батьки, був великий завод «Маккай», де вперше у світі був виготовлений комбайн. Я дістав працю токаря. У скорому часі вирішили купити землю й будувати житло. Землю купили, два уділи в Ґленрої. Там і розпочали будувати дві хати собі й батькам. У Ґленрої була шестернонарізна фабрика, в шестернях нарізалися зуби у розмірі діаметра шестерні від 2-х метрів до 10 см. (…). – В українському громадському житті в м.Мельбурні на річних Звичайних Загальних Зборах Головою УГВ вибрали пані Л.Гаєвську. А мене – в члени управи УГВ. Я обійняв культурно-освітню референтуру. В 1956 р. було пере­обрано голову УГВ, ним став О.Нагірний, я залишився культурно-освітнім референтом. За цю каденцію управи я здійснив декілька важливих праць: у Саншайні зорганізував аматорський театральний гурток ім.Блавацького і по­ставив п’єсу «Назар Стодоля», де Філоніла виконувала головну ролю…У м.Мельбурні існувало три драматичні гуртки-театри. Один при УГВ ім. Леся Курбаса і два незалежні під керівництвом Любарського та родини Доценків. Я вжив заходів по об’єднанню їх в один театр при УГВ ім. Л.Курбаса. Об’єднавшись, ці три групи створили дійсний театр. (…) Аґент знайшов мені хату із найстарішого поселення, на околиці Канберри. Але в мене трохи не вистачало гро­шей. А господар продає і хоче зараз мати «кеш» – виплату, я мусив позичити у банку. Хата стара, але в доброму стані, великий город, половина якого – сад. День мого переїзду в куплену хату збігся із днем народження мого сина Павла (2.12.1958 р). Другого грудня 1959 р. ми оселилися в своїй хаті в Канбер­рі. В цей день Павликові виповнився рік і він почав ходити… У Канберрі креслярська праця мені подобалася, і я її виконував без будь- яких труднощів. У Канберрі було всього 34 українські родини. Існувала маленька громада (Українська громада Канберри – УГК), в яку вписались Філя і я. В управі УГК я став культосвітнім референтом та вчителем у суботній школі… Проходив час. Канберра поповнювалась українцями в громаді та студентами в універси­теті. Святочні академії проводили з обмеженими програмами. Філоніла шука­ла якогось товариства, щоб продовжувати спів. Одного разу на влаштуванні Академії в честь Дня Державності – Дня проголошення Центральною Радою Незалежності України (22 січня 1918 р.) – їй запропонували взяти участь у мистецькій програмі. Пісні у її виконанні присутні сприйняли дуже схвально. З того часу Філоніла стала постійною учасницею різних концертових програм та мистецьких програм в Академіях. Потім вона створила співоче товариство «Волошки», яке набрало такої популярності, що переросло в Українсько-Ав­стралійське Мистецьке Товариство ім. Миколи Лисенка й проіснувало двад­цять п’ять років. Товариство брало участь в австралійських, інтернаціональ­них та українських виступах. На австралійських фестивалях не раз здобували нагороди. На Всеукраїнському фестивалі отримали срібні медалі. Керувала церковним хором. А коли Філоніла переїхала із Канберри до Мельбурна, то ке­рівництво церковним хором перебрала австралійка Дженет Віден. Під сучасну пору Філя, в Мельбурні, співає в церковному хорі Святопокровської Церкви УАПЦ в Ессендоні, керує хором «Соловейки» при Клюбі Старших Громадян, є членом Української Громади Вікторії. Вона козачка Українського Вільного Козацтва в ранзі підхорунжої, нагороджена грамотою від СРУВК за культур­но-громадську роботу.Ми прожили понад тридцять років у столиці Австралії м.Канберрі, то ж варто їх охарактеризувати з часу нашого там поселення, часу від’їзду і сьогодення. (…) Живучи в Канберрі, у вільний час займався городництвом, садівни­цтвом та рибальством. В озері в Канберрі ми з Філонілою ловили понад 150 кг перчів, а більше коропів, а в озері Eucambane– «Юкамбін», та Jindabyne«Джендабай» – ловили траутів – петругів, у малих річках навколо Кан­берри ловили річкові й морські великі в’юни… Знаходив час і для малю­вання та громадсько-політичної праці в Українській громаді Канберри, був активним членом Ліберальної Партії дивізіону ACT(Австралійська Сто­лична Територія). У 1984 р. я закінчив працю в Канберрі й вирішив повернутися до Мель­бурна. За п’ять днів до закінчення праці, коли я їхав автобусом додому, став­ся аварійний випадок з цим автобусом, і мене було покалічено: спину, шию, покололись кістки в правій руці й правій нозі. Мене непритомним забрали в госпіталь… лікування… суд. Мене визнали інвалідом…До Мельбурна я переїхав сам. Філоніла лишилася в Канберрі, щоб продати хату. В той час прем’єром був Вітлам і погано урядував. Було безробіття, і про­дати хату, навіть добру, було тяжко… Чекали покращення… По приїзді я купив хату в передмісті Мельбурна в Франкстоні. Це гарна міс­цевість, тут мешкали більш заможні люди. Гориста місцевість, ліси і маленькі річки, берег морської затоки… Але на добирання до Українського народно дому і церкви я витрачав понад годину часу, їздячи потягомелектричкою. Тому вирішив переселитись ближче до українського центру в Ессендоні… Ку­пив хату в передмісті Glenroy – Ґленрой, недалеко від Ессендону, доїзд елек­тричкою 10 хв. Павло після Канберрського університету працював і навчався в Сідней­ському університеті…».

Ось такі були вони уславлені Габелки – св. пам.пані Філоніла (з дому Карюк), донька – Ганни й Василя, із полтавського села Соколова Балка, – й св. пам. Федір, рід якого походив лубенського хутора Гуляївки, син Явдохи й Павла, – мої славні й знамениті земляки, – уродженці благословенної землі полтавської, – правдиві українські патріоти й мистці, що по закінченню Другої світової війни замешкали в Австралії. Вони обоє, відійшовши на Вічну ватру у липні місяці, до кінця свого земного життєвого шляху продовжували допомагати й вболівати за Україну й за наш знедолений нарід, та щодня й щохвилини працювали не лише для громади й мистецтва, але й усієї нашої національної справи…

Я ж з сумом засилаю із полтавських теренів свої щирі співчуття синові Павлові Федоровичу Габелкові, невістці Джоен Белінді, їхнім синам, внукам Федора й ФілонілиФедріку (Freddy) та Тео (Theo), усій родині Карюків, вільним українським козакам і козачкам в далекій Австралії, православним християнам й усій українській громаді на «зеленому континенті»…

Світла пам’ять про Федора Павловича Габелка, який спочив 25 липня 2017 року та Філонілу Василівну Габелко (Карюк), яка упокоїлась щойно 23 липня 2021-го року – обоє так далеко від милої їхнім серцям Полтавщини, – назавжди залишиться в серцях небайдужих земляків-полтавців…

Тож спочивайте з миром у далекій Австралії – мій любий й щирий Приятелю, здібний Письменнику й незбагненний козацький Полковнику – Федоре Павловичу Габелко, прощавай навіки – славна козацька Мати й незрівнянна Мисткине світового рівня – Філоніло Василівно Габелко (Карюк)…

Олександр Панченко, – доктор права Українського Вільного Університету (Мюнхен), адвокат з міста Лохвиці Полтавської області

Система Orphus