Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

#Наша_незалежність: уродженець Полтавщини Микола Зеров становив небезпеку для радянської влади

У межах Всеукраїнського культурно-освітнього марафону “Наша незалежність” триває публікація циклу історичних матеріалів (фото, відео, документів, інформацій із газет, історій очевидців), що є знаковими для становлення незалежності та визначними для Полтавщини. 

На сайті Полтавської ОДА опублікували матеріал про уродженця Полтавщини Миколу Зерова, який для радянської влади становив небезпеку самим фактом свого існування. Хоча його цікавили лише дві речі: античність і українська література.

1890, 26 квітня – в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній родині вчителя історії і географії народився Микола Зеров – чудовий поет, фантастичний перекладач, особливо  творів давньоримських поетів, лідер неформального угруповання неокласиків, один із найяскравіших особистостей в когорті поетів Розстріляного відродження.

Читати навчився у чотири роки, закінчив Зіньківську двокласну школу, Першу Київську гімназію (де його однокласниками були два майбутні члени Центральної Ради – Олександр Шульгін та Олексій Гольденвейзер), Київський університет імені Святого Володимира. Пізніше він викладатиме тут і на його лекції приходитимуть, як на вистави, а самого Зерова за вміння цікаво розповідати про історію та літературу назвуть Золотоустом.

Він став фундатором і головним ідеологом неформального поетичного угруповання неокласиків, яких об’єднувала ідея служіння високим ідеалам культури та захоплення античною поезією. До «неокласиків» крім Миколи Зерова себе відносили Михайло Драй-Хмара, Освальд Бурґгардт, Павло Филипович та Максим Рильський. Але високе мистецтво не цікавило радянську владу. Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав старт кампанії засудження неокласиків, звинувативши їх в «антипролетарських настроях». Наступним кроком було фізичне знищення.

Миколу Зерова заарештували у ніч з 27 на 28 квітня 1935 року, на другий день після дня народження (типовий садистський почерк НКВД) під Москвою на станції Пушкіне, звинувативши в тому, що він ніби-то є активним учасником контрреволюційної терористичної організації. Після щоденних допитів, які тривали майже рік, він готовий був зізнатися у будь-чому, переконаний, що “треба хоч щось наговорити на себе, інакше розстріляють”.

Його разом із іншими представниками української інтелігенції відправили у сумнозвісний Соловецький табір особливого призначення. Там він закінчив найголовнішу працю свого життя – переклад українською «Енеїди» Вергілія. Однак, як і збірку «Птах душі» Василя Стуса, цей рукопис досі нікому не вдалося відшукати.

Життя Миколи Зерова обірвалося 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох в Карелії. У той день від руки капітана держбезпеки Міхаіла Матвєєва загинуло 134 «врага народа».  Усього ж за чотири дні в Сандармосі було розстріляно 1111 в’язнів Соловецького етапу, серед яких  Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Марко Вороний, Володимир Чехівський, Сергій Грушевський, Антін Крушельницький із синами… Можна лише гадати, якою була б Україна, якби всі вони продовжували працювати на благо її культурного та історичного розвитку.

Микола Зеров, як і інші інтелектуали «Розстріляного Відродження», для радянської влади посередностей становив небезпеку уже самим фактом свого існування. Хоча все життя його цікавили лише дві речі: антична культура і українська література.

Фото: Полтавська ОДА

Система Orphus