Від чемпіона до шахрая: як уродженець Полтавщини став автором найбільшого скандалу Олімпійських ігор

Борис Онищенко з Хорольського району за свою кар‘єру встиг здобути три медалі Олімпійських ігор, однак пам’ятають його переважно через чи не найгучніший скандал в історії Олімпійського руху.

…19 липня 1976 року. XXI Літні Олімпійські ігри у Монреалі. «Зимовий стадіон» (Університет Монреаля). Змагання з сучасного п’ятиборства, дисципліна – фехтування. На килимі представник СРСР Борис Онищенко та лідер збірної Великобританії Джемері Фокс.

В одному з моментів протистояння радянський фехтувальник атакував, а англієць несподівано ухилився назад. Шпага не заділа Фокса, однак позаду нього все одно загорілася лампочка, яка сигналізувала про зроблений укол…

Це стало початком одного з найгучніших скандалів в історії Олімпійських ігор, який на Заході більш відомий як Dishonishenko (від англійського dishonor – безчестя).

Читайте також: Олімпіада: коли стартують полтавські веслувальники

Початок

Борис Онищенко народився 19 вересня 1937 року у селі Березняки Хорольського району Полтавської області. Закінчив місцеву школу. Плаванням почав займатися у 1955 році, а вже через рік став чемпіоном Полтавської області.

Далі було навчання у Київському державному інституті фізичної культури, після чого майбутній олімпієць почав працювати тренером з водних видів спорту в ДТСААФі.

Далі – більше. Лише за три роки Онищенко став майстром спорту СРСР з плавання та навіть був кандидатом у збірну СРСР. Але практично в одну мить все змінилося. А все тому, що спортсмен вирішив стати морським багатоборцем. За короткий час Онищенко виконує норматив майстра спорту, перемагає на чемпіонаті СРСР та великих міжнародних змаганнях … та вдруге змінює вид спорту. Цього разу це сучасне п’ятиборство.

Прорив у світ

Першими великими міжнародними змаганнями для Онищенка став чемпіонат світу з сучасного п’ятиборства, який пройшов 1967 року у шведському Йенчепінгу. Збірна СРСР у складі Стасіса Шапарніса, Едварда Сдобнікова та Бориса Онищенка здобула «бронзу». Такий результат став «пропуском» на Олімпійський турнір у Римі, який відбувся наступного року. У доробку уродженця Полтавщини командне «срібло» (разом з Шапарнісом та Павлом Ледньовим). Надалі було п’ять (!) персональних світових чемпіонств.

До речі, До Хижняка: як полтавські боксери виступали на Олімпіадах

У 1972 році на Мюнхенській Олімпіаді збірна СРСР з сучасного п’ятиборства (Ледньов, Володимир Шмельов та Онищенко) здобули «золото», а сам Онищенко став срібним призером у персональній першості, пропустивши вперед лише зіркового угорця Андраша Бальчо – триразового чемпіона Олімпійських ігор.

Напередодні Монреаля

До Олімпійських ігор – 1976, які приймала Канада, Онищенко підійшов у якості триразового чемпіона світу у команді, в якій, щоправда, жодного разу не виграв персонального «золота». Через це він у заявці СРСР на Олімпійські ігри був лише четвертим («резервним» після Ледньова, Бориса Масолова та Володимира Шмелёва).Щоправда, на передолімпійському чемпіонаті СРСР Онищенко сенсаційно переміг (через роки деякі спортсмени ставили під сумнів чесність цієї перемоги, – прим.автора), що дозволило йому кваліфікуватися на Монреаль. Для Онищенка, якому було вже 39, турнір мав стати чудовим завершенням кар’єри.

Слід зазначити, що цьогоріч на Олімпіаді у Токіо виступить дев’ять спортсменів Полтавщини

19 липня 1976 року

Фехтування було другою дисципліною п’ятиборства, у якому звично дуже сильно виступала збірна СРСР. Онищенко стартував з перемогами над британцями Денні Найтингейлом та Андріаном Паркером, щоправда, під час протистояння з останнім сталося щось незрозуміле: система зареєструвала укол, якого, начебто, не було.

«Онищенко завдав уколу. Ми не могли зрозуміти, як йому це вдалося. Ми звернулися до суддів, і вони оглянули екіпіровку Бориса. Але нічого не знайшли та визнали потрапляння», – розповів The Guardian тренер британської команди Майк Праудфут.

Як зізнався згодом переможений Найтингейл, тоді у нього не виникало жодних підозр.

«Я не здивувався, що програв. Він був приголомшливим фехтувальником», – стверджував спортсмен.

Наступним суперником Онищенка став найдосвідченіший спортсмен збірної Великобританії Джим Фокс, з якими він добре товаришував. На початку бою представник СРСР кинувся зі шпагою вперед, однак англієць несподівано відійшов назад. Таким чином зброя Онищенка зупинилася за приблизно 15 сантиметрів до захисного екіпірування, однак електрична система сигналізувала про укол.

«Його лезо було над моєю головою. Я вдарив йому точнісінько у груди, але світло вже загорілося (проти мене). Потрапляння (Онищенка у цій ситуації) у кращому випадку неправдоподібне, у гіршому – фізично неможливе. У той момент, коли дотик Онищенка реєструвався, кінчик його шпаги був спрямований у небо», – розповів Джим Фокс журналістам у 2002 році.

Щось незрозуміле побачили й представники Канади, які ще не стартували у п’ятиборстві.

«Ми сиділи біля нашого тренера (Джо Буцко), який часто перебільшував. Світло загорілося, і він сказав нам: «Хлопці, Онищенко настільки швидкий, що ви навіть не можете побачити його (укол). Але ми всі разом йому закричали: «Тренере, він не влучив по ньому», – згадує канадський багатоборець Джек Олександр.

Британська команда швидко написала протест, стверджуючи, що в Онищенка несправна шпага і він є шахраєм (насправді спочатку мова про шахрайство не йшла – прогнозувався технічний збій, мимовільне коротке замикання ланцюга електричної фіксації уколу).

Після заміни шпаги (стару конфіскували для перевірки) Онищенко таки переміг англійця. Але при огляді його першої зброї технічні фахівці з фехтування виявили вбудовану кнопку, яка ховалася за тканиною. Натисканням на неї можна було в будь-який момент замкнути електричне коло, що вмикала суддівську лампочку, і зафіксувати укол. Це відбувалося без спрацьовування датчика на кінці шпаги.

Глядачі у залі дізналися про шахрайство після завершення бою Онищенка з Фоксом. Організатори дискваліфікували українця та анулювали всі його результати на Олімпіаді, а радянські п’ятиборці вирішили взагалі знятися зі змагань (Павло Ледньов, який у підсумку отримав індивідуальне «срібло», та Борис Масолов могли продовжувати командний турнір, однак вони б не отримували за це турнірні очки).

У підсумку перемогу у командному п’ятиборстві отримали англійці, «срібло» – представники Чехословаччини, а третіми стали угорці.

Після дискваліфікації

Онищенку довелося залишити Олімпійське селище. За непідтвердженою інформацією, у радянській делегації йому погрожували розправою, а в одну з ночей його ледь не викинули у вікно ніби-то члени волейбольної команди СРСР. Спортсмена терміново посадили на літак до Москви, тому що залишатися в Канаді було небезпечно.

Деякі журналісти через роки розповідали, що після повернення на батьківщину Онищенко зустрівся з генсеком ЦК КПРС Леонідом Брежнєвим, але про саму розмову (і чи насправді вона була) нічого досі невідомо. Згодом, олімпійського чемпіона виключили з партії, вигнали з армії, позбавили всіх державних нагород, призначили штраф, а Міжнародний Олімпійський комітет довічно дискваліфікував його.

Про те, як склалося життя у чоловіка після невдачі на Олімпіаді практично нічого не відомо. Деякі ЗМІ стверджують, що певний час Онищенко працював у Києві таксистом.

У 1977 році на території Республіканського стадіону в Києві була відкрита навчально-спортивна база “Атлет”, директором якої призначили Онищенка. На цій посаді він пропрацював понад 30 років. На всі вмовляння журналістів розповісти свою версію історії чоловік досі категорично відмовляється.

«Я не хочу зустрічатися (з журналістами). Це болюча рана для мене. Не хочу, щоб мене турбували. Не хочу виправдовуватись. Не хочу говорити про те, хто я, поганий чи хороший. Я вдячний за вашу турботу, але відмовлясь щось розповідати», – відповів 83-річний колишній спортсмен журналістам видання Sports Illustrated у 2020 році.

…У липні 2001 року британське видання The Guardian опублікувало добірку «ТОП-10 найбільших шахраїв в історії спорту». Борис Онищенко зайняв перше місце.

Фото – Getty Images, AFP.

Олег Дубина