Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

#Наша_незалежність: за мірками радянської системи Петро Ротач був тричі неблагонадійним

У межах Всеукраїнського культурно-освітнього марафону “Наша незалежність” триває публікація циклу історичних матеріалів (фото, відео, документів, інформацій із газет, історій очевидців), що є знаковими для становлення незалежності та визначними для Полтавщини. 

На сайті Полтавської ОДА опублікували про життя та діяльність поета, письменника, літературознавця, енциклопедиста, перекладача, члена НСПУ (1992), почесного члена Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (1998).

1925, 24 січня на хуторі Каленівщина Роменського повіту на Полтавщині у селянській родині народився Петро Ротач (літературні псевдоніми: Петро Самотній, Пет. Ро, П. Петрович, Микола Гомін, Роман Петренко, П. Чатор та ін.) – поет, письменник, літературознавець, енциклопедист, перекладач.

Член НСПУ (1992), почесний член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка (1998).

Мати була неписьменна, а батько закінчив церковно­приходську школу і вдосконалював свої знання читанням книг. Знав напам’ять Шевченкового «Кобзаря», часто читав його дітям на ніч, любив історичну літературу, на­писав історію свого життя і рідного села. Від батька Петро перейняв і любов до України, і літературний талант, і інтерес до кобзаревої спадщини – пізніше він досліджуватиме життя Шевченка, його зв’язки з Полтавщиною.

За мірками радянської системи Петро Ротач був тричі неблагонадійним: походив із розкуркуленої родини, в 1942-му потрапив як остарбайтер до Німеччини, де за кілька років налагодив зв’язки із українським патріотичним рухом. Тоді ж за кордоном вийшла друком його повість про Голодомор 1932-33 рр., який ще дитиною бачив на власні очі.

Саме тому, коли після війни Ротач повернувся в Україну, він одразу потрапив під пильний нагляд КГБ. Система чинила перешкоди для здобуття вищої освіти, тож лише в 1949-му Петру ціною неймовірних зусиль вдалося вступити до Полтавського педагогічного інституту. Тут він познайомився з майбутньою дружиною, з якою потім був поряд усе життя.

Петру Ротачу довелося працювати службовцем, радіожурналістом, шкільним бібліотекарем, учителем мови і літератури. А паралельно – краєзнавчими розвідками. Наприкінці 50-х він почав укладати бібліографічний словник «Літературна Полтавщина», де вперше увів у науковий обіг біографії репресованих земляків-письменників – загалом 577 статей-персоналій. Обходячи заборони, друкувався в українських та російських виданнях, часописах закордону. Через об’єктивність у наукових дослідженнях і чітку громадянську позицію потерпав від надмірної «уваги» тоталітарної системи.

«Щомісяця викликали в КГБ, схиляли до співпраці з органами. Обіцяли взамін зняти заборону друкуватися. Я відповів: нехай краще інші стежать за мною, аніж я за кимось», – напише він у спогадах.

Моральний тиск, таємне стеження, перегляд листів, прослуховування телефонних розмов тривали навіть у 80-х роках, в часи так званої горбачовської перебудови. Але Петро Ротач вперто продовжував літературну працю. Він уклав літературний календар «Колоски з літературної ниви» – 131 розповідь про письменників, розміщених за річним календарним циклом. «Розвіяні по чужині: полтавці на еміграції» – дослідження творчого шляху письменників, що вимушено залишили підсовєтську Україну.

Загалом Петро Ротач – автор біля трьох тисяч статей в енциклопедичних виданнях, двадцяти п’яти книг. Але працею свого життя вважав Полтавську Шевченкіану. Над виданнями такого об’єму працюють  цілі інститути, він же впорався із цим завданням один. Починаючи з 60-х років, прискіпливо збирав та впорядковував відомості про перебування Шевченка в Полтавській губернії, людей, із якими спілкувався, про митців і мистецькі колективи, що торкалися шевченківської тематики у творчості, тощо. Адже саме на Полтавщині Тарас Шевченко відвідав 120 міст, містечок, сіл та хуторів, саме тут написав такі визначальні речі, як «І мертвим, і живим…», «Великий льох», «Розрита могила», «Холодний Яр», поема «Кавказ», «Псалми Давидові», «Наймичка» та ін.

Перші уривки «Шевченкіани» з’являлися у часописі «Добромисл» ще на початку 90-х. У 2007-2010 рр. Полтавська облдержадміністрація профінансувала видання обох томів. Автор устиг побачити тільки сигнальний примірник першого тому. Завершити справу вдалося у 2012 році. Енциклопедія набула розголосу, її високо оцінили в Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» та в кімнаті-музеї поета у Петербурзі, де книга стоїть в експозиції на чільному місці.

Петро Ротач найближчими друзями вважав Феодосія Рогового і Григора Тютюнника, листувався з Ганною Черінь, Яром Славутичем, Дмитром Нитченком, Ігорем Качуровським. 

Помер 13 червня 2007 року. 14 жовтня 2009 року на фасаді будинку в Полтаві, де Ротач прожив 45 років, відкрили пам’ятну дошку. 2018 року засновано премію Полтавської обласної ради імені Петра Ротача.

Перейти до вмісту