Ви тут:
Суспільство 

Важко було нам збагнути фаталізм Полковника, – до 130-річчя засновника ОУН Євгена Коновальця

Євген Коновалець заснував Організацію українських націоналістів. Підсунути йому коробку цукерок із вибухівкою радянському агентові запропонував Йосип Сталін.

Якщо мене ворог захоче вбити, ніяка сила мене не охоронить, – казав засновник Організації українських націоналістів полковник Євген Коновалець.

«Важко було нам збагнути цей фаталізм Полковника, бо ж українці не фаталісти, а мрійники”, – зізнається у спогадах про голову Проводу українських націоналістів член ПУН Олекса Бойків. А звістки про підготовку замаху – “атестату”, як тоді казали, – на його життя ставали щораз частіші. От восени 1931-го надійшло повідомлення, що замах готують у Варшаві – міністерство внутрішніх справ Польщі. Бо підпільна мережа ОУН почала активно розростатися на приєднаних до цієї країни західноукраїнських землях.

Коновалець, який із родиною жив тоді в Женеві, сприйняв це спокійно. Заходів безпеки не посилював.

“Важко було впросити Полковника, щоб він не виходив із свого помешкання. Нарешті він погодився, щоб я приходив до нього з машинкою і щоб ми готували листи в його помешканні”, – пише Бойків.

Та чи не з моменту створення ОУН на початку 1929-го Коновальця хвилювало питання його наступника. “Я абсолютно не бачу людини, яка могла б мене заступити і це мене надзвичайно нервує і просто обезвладнює”, – зізнався полковник в одному з листів, написаному у квітні 1930-го.

«Перші дні нашої праці були доволі важкі й прикрі, – згадував становлення ОУН Олекса Бойків. – Хоча кожний із членів ПУН мав свою приділену функцію, проте більшість листування провадив Полковник. Часто пишучи листи, полковник раптом питав мене:

– Бойків, яка ваша думка?

Я не міг мати ніякої думки, бо не знав тієї особи чи організації, якій ми писали листа, ані не знав їхнього наставлення до нас. Спочатку я відповідав, мовляв, я не маю ніякої думки, і це його хвилювало. Але по тижнях спільної праці він зауважував у мене зміни на краще і схвалив їх:

– Бойків, ви добре думаєте. Тільки дуже повільно!

Бували дні, що ми виготовляли 20-30 листів, і не один раз Полковникова (дружина Євгена Коновальця Ольга) ставала в моїй обороні, роблячи йому зауваження:

– Ти хочеш пана Бойкова замучити.

Тоді на обличчі Полковника з’являлась приємна усмішка, і він додавав, немов оборонявся:

– Нині нам праця йшла добре.

Він умів приєднувати до ОУН у самих початках її ставання багато симпатиків, а навіть активних співпрацівників. Правда, були також одиниці, які не виявляли належної політичної культури. Полковник закликав тих людей:

– Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному сміло глянути в очі й подати один одному руки”.

Умів і визнавати свої помилки. ОУН із самого свого заснування намагалася підпорядкувати собі всі українські політичні сили. Й от уже 24 квітня 1930 року Коновалець пише одному із членів Проводу: «Ми пішли на крайній екстремізм, виповіли всім і вся війну, дійсно ґрунтовно себе від усіх відмежували і сьогодні починаємо переконуватися, що ми взяли дещо зависокий тон».

А в листі від 2 травня того ж року іншому членові Проводу зізнається: “Я критику люблю, бо тільки при її допомозі можливо добачити, що зроблено правильно, а що ні. Прошу тільки, критикуючи діяльність ОУН, більш прецизно (точно) формулюйте те, що критикуєте, як теж подавати, як на Вашу думку, повинно робитися”.

Про Перший конгрес ОУН: “…Ми дали тільки загальну відбудову і від нас самих залежати буде, чи і що ми на тому фундаменті вибудуємо. Чи величаву палату, яка буде до себе притягувати багато людей, чи гуцульську колибу, яка під подувом вітра завалиться”.

“Він ніколи не любив блищати чи перед будь-ким позувати, – стверджує Олекса Бойків. – Його вдачу позначала виняткова дійовість. Не можна було зауважити якоїсь патетики, сліпого молодечого пориву, фантазійності, словесного гурра-патріотизму. Коли в одній з розмов із Полковником інженер Микола Сціборський натякнув про це, він негайно зреагував:

– Маючи 28 років, я був командиром корпусу Січових Стрільців і заступником голови Директорії у Києві. То що нині може мені імпонувати? Наше завдання працювати й боротися за визволення України! Титули не цікавлять мене!”.

Сціборський – заступник Коновальця в ОУН – у полеміці нерідко вживав слова типу “шулери”, “зрадники”, “нахаби”. Полковник категорично виступав проти такого способу ведення дискусії з опонентами, називав це “вуличною лайкою”.

“Не штука господарювати, коли мається всього по достатком, але штука з малого доходити до щораз більшого. Достаток деморалізує, а недостача заставляє людей засукати рукави, закусити зуби, щоб перебороти усі труднощі. В нашій діяльності це повинно бути аксіомою. Бо нам треба бути приготованими на те, що можливо прийдеться працювати в ще більше несприятливих обставинах і ще з меншими засобами”, – писав в одному з листів 14 липня 1930 року.

“Прийшли Євген і Оля Коновальці, щоб відвідати мою хвору дружину і подякувати за її допомогу для них, – занотував у щоденнику 16 жовтня 1931-го Євген Бачина-Бачинський, який також жив у Женеві.– Принесли квіти й гроші, які були для них витрачені. Скаржилися, що не мають засобів до життя. А у нас думають, що Коновальці мають тисячі. В дійсності вони живуть дуже скромно і ощадно”.

На початку 1935-го швейцарська влада змусила їх виїхати із країни. Коновальці перебираються до Італії.

“Увечері прийшов полковник Коновалець, – записав у щоденнику 29 квітня 1935-го Євген Бачина-Бачинський. – Розмовляв з ним поза північ. Оповідав про себе і родину. Полковник кинув курити:

– Ось уже тиждень, як не було в роті цигарки. Чи надовго?

Хвалив наші пампушки й сирну паску. Довго стояв в задумі перед двома образами, що їх намальовала моя дружина: копію відомої картини “Гуси на снігу” і, особливо, розлив річки Прип’яті з човном… Він жалкував, що й досі не посадив деревця на хуторі і, жартуючи, додав:

– Бодай яму викопав минулого літа. Може це для мене.

Мені й жінці аж мороз пішов за шкірою. А Коновалець вів далі:

– Бо гонять мене вороги так, що не знаю де й жити. Дослужився…».

Улітку 1935-го серед української громади у Фінляндії з’явився перебіжчик із СРСР. Видавав себе колишнім комсомольцем, за освітою – народний учитель. Начебто розчарувався в комунізмі та прагне пов’язати свою долю з національним рухом. Насправді ж був радянським агентом Павлом Судоплатовим. Згодом він стане одним з керівників управлінь НКВС-НКДБ-МДБ. Затесався в українські емігрантські кола. Був відомий там як Павлусь, Норберт, Вельмуд, Михась, Валюх. Невдовзі із Судоплатовим познайомилися деякі члени Проводу ОУН. Потім – і сам Євген Коновалець. Пройнявся симпатією. Хоч дехто з оточення полковника й застерігав його від надмірного захоплення.

– Ви на цьому Павлі не пізналися і не оцінили його, як слід. Це ж прекрасний хлопець! Інтелігентний і – характер! – казав Коновалець колишньому сотникові Української галицької армії Омелянові Сенику-Грибівському.

“Під час нашого перебування в Парижі Коновалець запросив мене відвідати разом з ним могилу Петлюри, – згадує Судоплатов у своїй книзі “Спецоперации. Лубянка и Кремль. 1930-1950 годы”, що вийшла 1997-го. – Коновалець обожнював цю людину, називав його «нашим знаменом і самим любимим вождем”. Ми пройшли через весь цвинтар і зупинилися перед скромним надгробком на могилі Петлюри. Коновалець перехрестився – я вчинив за його прикладом. Якийсь час ми стояли мовчки, потім я витягнув із кишені носовичок і завернув в нього жменьку землі з могили.

– Що ти робиш?! – вигукнув Коновалець.

– Цю землю з могили Петлюри відвезу в Україну, – відповів я, – ми в його пам’ять посадимо дерево і будемо за ним доглядати.

Коновалець був у захваті. Він обійняв мене, поцілував і тепло похвалив за чудову ідею. У результаті наша дружба і його довіра до мене ще більше зміцніла».

У листопаді 1937-го Судоплатов отримав наказ ліквідувати полковника. “Єжов в 11-й вечора знову привів мене в кабінет до Сталіна, – згадував агент. – Всього за 5 хвилин я розповів план оперативних дій проти ОУН.

– Наша ціль – обезглавити рух українського фашизму напередодні війни і примусити цих бандитів знищувати одне одного в боротьбі за владу, – сказав Сталін.

Тут же він звернувся до мене з питанням:

– А які смаки, слабкості і прив’язаності Коновальця? Постарайтеся їх використати.

– Коновалець дуже любить шоколадні цукерки, – відповів я, додавши, що куди би ми з ним не їздили, він завжди першим ділом купував розкішну коробку цукерок.

– Обдумайте це, – запропонував Сталін”.

В оперативно-технічному відділі НКВС виготовили вибуховий пристрій. Зовні – коробка шоколадних цукерок, розписана в українському стилі. Вибух мав статися рівно за пів години після зміни положення коробки із вертикального в горизонтальний.

“Ми домовилися, що зустрінемось із Коновальцем у Роттердамі, в ресторані “Антланта”, – продовжує Судоплатов. – Я увійшов до ресторану, підсів до нього, і після незначної розмови вручив йому подарунок, коробку шоколадних цукерок. Йдучи поклав її на столик поряд із ним. Пам’ятаю, як, вийшовши з ресторану, звернув направо на бокову вулицю, по обидві сторони якої розташувалися численні магазини. У першому ж із них, де торгували чоловічим одягом, купив капелюх і світлий плащ. Виходячи з магазину, я почув звук, який нагадував хлопок шини, що лопнула. Люди навколо мене побігли до ресторану. Я поспішив на вокзал, сів на перший же потяг до Парижа, де мене мав зустріти чоловік. Я передав йому свій пістолет і маленьку записку, зміст якої потрібно було відправити в Москву шифром. У записці йшлося: “Подарунок вручений. Посилка зараз в Парижі, а шина автомобіля, на якому я мандрував, лопнула, доки я ходив по магазинах”.

Був день 23 травня 1938 року. У лютому 1940-го в ОУН стався розкол на радикальну ОУН (Бандери) та помірковану ОУН (Мельника).

1891, 14 червня – Євген Коновалець народився в місті Зашків на Львівщині в родині учителів. Навчався в академічній гімназії у Львові. Був одним із найкращих учнів. Казав своїм товаришам-гімназистам: «Українці мусять бути добрими учнями, мусять засвоїти собі знання якнайкраще, якнайосновніше, якнайбільше, щоб надолужити те, що нам пограбувала неволя». У 1909-1914 роках навчається на правничому факультеті Львівського університету. Вступає до Національно-демократичної партії.

1914, 2 серпня – після вибуху Першої світової війни мобілізований до австрійської армії. Після короткої військової підготовки у званні кадета відбуває на фронт. У червні 1915-го під час боїв поблизу гори Маківка (нині Бережанський район на Тернопільщині) потрапив до російського полону. Перебував у таборі військовополонених неподалік Царицина (нині Волгоград). Після Лютневої революції 1917-го в Росії разом з іншими галичанами приїздить до Києва. Там став одним з організаторів «Галицько-Буковинського куреня», а потім формації Січових Стрільців. Вони зіграли важливу роль у придушенні більшовицького повстання в січні 1918-го в Києві.

1918, березень – очолює полк Січових Стрільців. Під час повстання проти гетьмана Павла Скоропадського він зіграв вирішальну роль в захопленні Києва і зміцненні влади Директорії відновленої Української Народної Республіки. Коновалець став військовим комендантом Києва, забезпечив у місті порядок. Більшовицький діяч Станіслав Косіор стверджував, що наприкінці 1918-го – на початку 1919-го «Петлюра і Винниченко ніякої влади не мали, а вся влада перебувала в штабі Коновальця».

1919, листопад – Євгена Коновальця інтернували поляки. Перебував у таборі в Луцьку. Після звільнення за дорученням Симона Петлюри виїхав за кордон для створення нової військової формації з українських вояків, інтернованих в Чехословаччині та Польщі.

1920, літо – у Празі разом із старшинами СС, УСС і УГА започаткував Українську військову організацію (УВО).

1922 – одружився з Ольгою Федак – донькою адвоката зі Львова. «Молода, дуже гарна пані, брюнетка, чисто іспанський тип», – описував її один із його соратників. 1 січня 1924-го – подружжя тоді жило в Берліні – у Коновальців народився син. Назвали Юрком. Полковник любив, коли малий читав батькові українські патріотичні вірші, яких вчила його мати.

1929, 28 січня – 3 лютого – у Відні під час I великого збору Організації українських націоналістів обраний головою її Проводу.

1938, 23 травня – вбитий радянським агентом у нідерландському місті Роттердамі. Похований на місцевому кладовищі Кросвейк.

Автор Володимир Гінда. Джерело:  Ярослав Файзулін, Володимир Гінда. Україна у вогні минулого століття: постаті, факти, версії. – 2015. (за матеріалами офіційного сайту Українського інституту національної пам’яті https://bit.ly/2RNpUMA )

Перейти до вмісту