Ви тут:
Культура Суспільство 

Відомий письменник та політик: 150 років тому народився Василь Стефаник

Уродженець Західної України ввійшов до історії як майстер експресіоністичної новели.

Народився 14 травня 1871 року в селі Русів на Станіславщині (тепер Снятинського району Івано-Франківської області) в сім’ї заможного селянина Семена Стефаника. Батько отримав у спадок 18 морґів поля, на початку XX ст. мав уже 180.

Перші літературні спроби Стефаника припадають на роки навчання в гімназії: 1897 в чернівецькій газеті «Праця», яку видавав Будзиновський В. Т., надруковано 7 новел з життя покутського села («Виводили з села», «Лист», «Побожна», «У корчмі», «Стратився», «Синя книжечка», «Сама-саміська»), підписаних криптонімом «С». В. Будзиновський згадував, що під час першого прочитання творів Василя Стефаника професор Степан Смаль-Стоцький заплакав і сказав: «Я цікавий, яке вражіння зробить на Поліно» (так називали Осипа Маковея через сталеві нерви). У 1899, теж у Чернівцях, з’явилася перша збірка прози Стефаника «Синя книжечка». Літературна критика сприйняла ці перші публікації з великим захопленням як твори цілком зрілого і надзвичайно талановитого автора. Після появи «Синьої книжечки», як відзначала Леся Українка, Стефаник «став знаменитістю».

Наступного року у Львові з’явилася друга збірка письменника «Камінний Хрест» (1900), а на самому початку 1901 там само вийшла третя книжка — «Дорога». З 1901 року Стефаник як письменник на півтора десятиліття замовк, завершивши перший період активної літературної діяльності. Але художнє слово письменника продовжує активно діяти: про В. Стефаника пишуть відомі діячі культури українського й інших народів (В. Гнатюк, Л. Гринюк, А. Крушельницький, С. Яричевський, Х. Алчевська, В. Морачевський та ін.), його твори передруковують різні видання українською мовою. Так, у 1904 р. у Катеринодарі вийшла книжка «Кленові листки», 1905 р. у Львові вийшла збірка новел «Моє слово», скомпонована, в основному, з попередніх збірок. У тому ж році в Петербурзі з’явився томик його творів українською мовою «Оповідання»; «Рассказы», а в 1911 р. — «Капли крови» (у перекладі російською мовою). У 1907 р. — у перекладі російською новели друкувалися в періодичній пресі різних країн.

У перших роках 20 століття твори Стефаника були вже відомі в перекладах польською, німецькою, російською, італійською (перекладач Луїджі Сальвіні) та іншими мовами. У творах цього періоду можна виділити такі основні теми: австроцісарська рекрутчина і її трагічні наслідки, еміграція трударів за океан, породжувані крайнім зубожінням сімейні драми у селянських родинах на межі двох століть.

Події Першої світової війни стали новим імпульсом до творчої діяльності: з 1916 він пише низку новел («Діточа пригода», «Вона — земля», «Марія», «Сини»), в яких відбито криваве лихоліття, порушено гострі проблеми національної долі українців. У 1919 р. у Києві виходить книга «Оповідання», у 1924 р. у Харкові з’являється найповніша збірка новел «Кленові листки», в 1925 р. знову там само виходить книга «Оповідання», у 1926 р. виходить остання збірка «Земля», «Вибрані твори» (1927), «Твори» (1927), «Вибрані оповідання» (1930).

Із середини 20-х років письменник брав безпосередню участь у літературно-мистецьких журналах «Плужанин», «Життя й революція» та інших, друкуючи в них свої нові твори. Останні твори вже тяжко хворий письменник продиктував 1933 р., коли готувалася до видання його нова книга «Твори», куди ввійшла й решта його доробку, друкованого у журналах. Другий період творчості тривав з 1916 до 1933. Усього за цей період він написав 23 новели й кілька автобіографічних спогадів.

Творча спадщина В. Стефаника має велике пізнавальне, ідейно-естетичне й історико-літературне значення. Він був новатором у літературі, творцем і неперевершеним майстром дуже стислої, драматичної за змістом і глибоко ліричної за звучанням соціально-психологічної новели. Стефаник започаткував в українській літературі експресіонізм, цей стиль передбачає зображення внутрішнього через зовнішнє, зацікавлення глибинними психологічними процесами. Черпаючи тематичний матеріал з добре знаного йому села, Стефаник не бачив суті своєї творчості в описах селянського побуту чи порушенні соціальних питань. Для нього головним в показі «мужицької розпуки» були не побутові й не політичні, а універсальні аспекти людського життя.

Система Orphus