Ви тут:
Суспільство Україна 

Льотчиків-випробувачів в Україні готують за стандартами НАТО

На базі Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки (далі — Інститут), що в Чернігові, льотно-випробувальний склад проходить курси як теоретичної, так і льотної підготовки. Вони організовані за типовими програмами, що застосовують у країнах НАТО.

Про це повідомляє пресслужба Міноборони України.

Під час курсу вивчають спеціальні дисципліни: авіаційна техніка, аеродинаміка, динаміка польоту, методи експериментального визначення характеристик літальних апаратів тощо.

Безпосередньо курс льотної підготовки складається з 4-х програм: підготовка до випробувань авіаційної техніки, для 3-х класів літальних апаратів (маневрені, неманеврені та вертольоти); підготовка командирів та штурманів екіпажу; підготовка бортових інженерів та техніків; підготовка повітряних радистів.

При тому, що Інститут й досі не має власного аеродрому постійного базування (льотна підготовка проходить на аеродромах у різних містах України), на навчання льотчиків до підвищення у класі знадобилося лише п’ять років, а не 16, як раніше. До речі, крайній раз класну кваліфікацію «льотчика-випробувача» присвоювали ще у 2013 році на базі колишнього Державного науково-випробувального центру Збройних Сил України. Відтепер, після присвоєння кваліфікації 3 класу, ці фахівці можуть виконувати випробування 2 ступеню складності на освоєних типах повітряних суден. До речі, у 2020 році в Інституті двом його співробітникам присвоїли класну кваліфікацію — «льотчик-випробувач 3 класу» та «штурманом-випробувачем 3 класу».

Довідково. Лише торік за безпосередньої участі льотчиків-випробувачів Інституту проведені контрольні випробування вертольота Ми-8 МТ із встановленим додатковим обладнанням; Ми-8МСБ-В з адаптованим світло-технічним обладнанням з окулярами нічного бачення; Державні спільні випробування вітчизняного ПТРК «Бар’єр-В» на вертольоті Ми-8МСБ-В; спеціальні випробування вертольота Ми-2МСБ, оснащеного дослідною системою стрілецького озброєння калібру 12,7 мм; кисневі маски та захисні шоломи іноземного виробництва на Л-39; контрольні випробування з уніфікованим підвісним агрегатом заправки на Су-24М тощо.

Розвивати власну програму підготовки пілотів-випробувачів ДНДІ потрібно для повноцінної та якісної участі в програмах модернізації літаків для потреб Збройних Сил України. Із залученням льотно-випробувального складу Інституту сплановано проведення низки випробувань та робіт із науково-технічного супроводження в рамках виконання дослідно-конструкторських робіт.

Зокрема, до 2025 року заплановано провести:

модернізацію літаків типу Су-24МР(М), Су-25, МіГ-29 та Су-27, військово-транспортних літаків Ан-70;

модернізацію керованих авіаційних ракет Х-58У, складових частин системи виявлення, прицілювання і цілевказання літака Су-24М;

розробку легкого вертольота початкової льотної підготовки для потреб ЗС України (модернізація вертольота типу Ми-2);

розробку комплексних тренажерів екіпажу вертольотів Ми-24, Мі-8МСБ-В, Мі-2МСБ, літаків Су-25, Су-27;

дообладнання літаків типу Ан-26 модернізованими контейнерами з комбінованими пристроями викидання КУВ 26-50 та станцією оптико-електронного подавлення «Адрос» КТ-03У.

У контексті порушеної теми, сподіваюсь, буде цікаво познайомитись з іноземним досвідом підготовки льотчиків-випробувачів.

Зовсім небагато розвинених країн світу, які володіють повним, замкнутим циклом розробки зразків ОВТ (США, Великобританія, Франція, Німеччина), мають спеціалізовані установи, що здійснюють детальну оцінку та проведення повного циклу випробувань зразків озброєння, підготовки льотно-випробувального, інженерно-випробувального складу.

Як приклад організації подібної діяльності можна навести льотно-випробувальний центр ВПС ЗС США (Air Force Test Center), у якому працює понад 13 тисяч осіб. Центр створений для проведення випробування, експертної оцінки протягом життєвого циклу ОВТ, здійснення перевірок працездатності різноманітних систем протягом усього процесу проєктування, розробки, придбання та експлуатації задля гарантування надійності та технологічної справності ОВТ, що надходить на оснащення збройних сил США.

До Центру входить Школа льотчиків-випробувачів ВПС ЗС США, яка готує висококваліфікованих льотчиків, інженерів, штурманів, операторів БПЛА тощо. При цьому слід відмітити, що кожна з випробувальних установ є самостійною одиницею в структурі створення ОВТ в США, яка має власну інфраструктуру та здійснює повний, замкнутий цикл досліджень та випробувань включаючи розробку програмно-методичного забезпечення і підготовку фахівців-випробувачів за всіма необхідними напрямками діяльності. Особливістю підготовки випробувачів у зазначених установах США є те, що до самостійної роботи фахівці допускаються не менше ніж через 5 років підготовки.

Натомість у структурі Міністерства оборони Франції функціонує Генеральний директорат озброєння (ГДО), чисельність якого становить 9700 осіб. Він опікується забезпеченням військ озброєнням і військовою технікою, а також контролює діяльність підприємств та організацій військової промисловості, координує і здійснює військово-технічне співробітництво. Безпосередньо бере участь у розробках програм (методик) випробувань ОВТ та їхньому проведенні. Представники ГДО в складі державних комісій ухвалює рішення про прийняття на озброєння нових зразків ОВТ та військових технологій.

До складу ГДО входить відома Школа льотчиків-випробувачів (EPNER), в якій готують льотчиків, випробувачів, бортових інженерів та техніків, що беруть участь у проведенні різноманітних льотних випробувань. Зі свого боку Школа взаємодіє зі Школою льотчиків-випробувачів ВПС США, Школою льотчиків-випробувачів Королівських ВПС Великобританії та Школою льотчиків-випробувачів ВМС США. При цьому кожен із зазначених центрів має власні полігони для підготовки.

«Надалі Інститут має намір поступово налагодити взаємодію з цими випробувальними центрами для обміну досвідом, а також співпрацювати з європейськими оборонними організаціями», – йдеться у повідомленні.

Фото: Міноборони

Система Orphus