Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Борець за незалежність, активіст “Просвіти”, іконописець, генерал-хорунжий Армії УНР: до 160-річчя полтавця Віталія Гудими

15 лютого 1861 року у Полтаві народився Віталій Авксентійович Гудима – генерал-хорунжий Армії Української Народної Республіки (УНР).

Відомості про його життя і діяльність знаходимо у томі 12 «Релігія і церква» Сучасної Енциклопедії Полтавщини «Полтавіка» (упорядники – Олександр Білоусько і Тарас Пустовіт), на сайті відомого полтавського краєзнавця Бориса Тристанова «Історія Полтави», а ще у монографії Інституту українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України «Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали» (упорядники – Литвин М.Р., Науменко К.Є.). Також біографічні дані про Віталія Гудиму оприлюднені у фундаментальній двотомній праці з української військової історії «Офіцерський корпус Армії УНР (1917–1921)» авторства українського історика і журналіста, кандидата історичних наук Ярослава Тинченка.

Герой нашої оповіді походив із дворянської родини. Мав православне віросповідання. Обрав шлях військового. Спершу полтавець опановував ази професії у Московській військовій гімназії. У 1880 році закінчив Чугуївське піхотне юнкерське училище, звідки вийшов підпрапорщиком. Після навчання служить у 54-му піхотному Мінському полку, згодом – адютантом штабу Полтавської військової бригади, а з 1881 року у 63-му піхотному резервному батальйоні.

Надалі кар’єра Віталія Авксентійовича складалася більш ніж успішно: 30 серпня 1894 року отримує звання капітана; 28 жовтня 1900 року витримав іспит при штабі Київського округу на заміщення вакантної посади повітового військового начальника; з 11 квітня 1908 року виконує обов’язки Фрідріхштадського повітового військового начальника; у лютому 1909 року отримує звання підполковника, а у жовтні 1913-го – полковника..Під час Першої світової війни – черговий штаб-офіцер управління начальника Віленської місцевої бригади. Отримав нагороди-ордени: Святого Станіслава ІІ ступеня (1906), Святої Анни ІІ ступеня (01.07.1915), Святого Володимира IV ступеня (29.11.1915).

Події Української революції 1917-21 років докорінно змінили життя досвідченого військовика. Весна 1917 року позначилася появою Української Центральної Ради й потужною хвилею національного відродження, приміром, повсюдно у центральній Україні створювались осередки «Просвіти» найбільшої тоді культурологічної громадської організації, яка займалася підтримкою української мови, церкви, освіти. Не стояв осторонь всебічної українізації й Віталій Гудима. Він долучився до культурно-освітнього життя як активний член товариства «Просвіта» у Полтаві та Ніжині.

У травні 1917-го в Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд, делегати якого представляли майже мільйон українців у російській армії та флоті! Цей та наступні військові з’їзди задекларували підтримку Центральної Ради. «Під час революції 1917–1921 років Україна мала своє справжнє регулярне військо — з командуванням, офіцерськими кадрами, родами військ, одностроями, знаками розрізнення та всіма іншими необхідними атрибутами. Тому жалюгідно виглядають тези російської пропаганди, нібито в Україні сто років тому воювали лише сільські отамани і якісь «банди петлюрівців», — йдеться на офіційному сайті Українського інституту національної пам’яті. Справді, Армія УНР мала високу боєздатність, про що переконливо свідчить її участь у перманентних бойових діях проти російських агресорів — як білогвардійців, так і більшовиків, – протягом кількох років.

Важливо знати і пишатися: формування українського війська сто років тому неможливо уявити без уродженців Полтавщини, серед яких і Віталій Гудима.

29 травня 1918 року він вступає до Армії Української Держави Гетьмана Павла Скоропадського. Служив Ніжинським повітовим військовим начальником. На чолі 4-го стрілецького полку Сірої дивізії Армії УНР бере участь у обороні від російсько-більшовицьких загарбників північних кордонів України під Конотопом і Бахмачем.

У січні 1919 року перед російсько-більшовицьким наступом виїхав доКиєва – на той час столиці УНР, а звідти до Могилева-Подільського, де також служив повітовим військовим начальником. Цього ж року відстоював незалежність у боях із російськими окупантами за Бердичів і Проскурів. Із 20 жовтня 1920 року – начальник мобілізаційного управління Головного мобілізаційно-персонального управління військового міністерства УНР, генерал-хорунжий Армії УНР. У 1920 році брав участь у наступі Армії УНР на Київ.

Після поразки УНР уродженець Полтави вимушений вдатися до політичної еміграції. Після інтернування української армії опиняється в польському Ченстохові (1920). А у 1923 році замешкав у іншому польському місті Каліші, отримав звання генерал-хорунжого Армії УНР, відновив культурницьку працю. Зокрема, дослідники стверджують, що Віталій Гудима активно займався малюванням ікон. Помер у Каліші19 лютого 1929 року.

Упорядкував Олег Пустовгар, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області (за матеріалами інтернет-джерел)

Система Orphus