Ви тут:
Культура Суспільство Україна 

Якою була церковна мова давньої України – дослідження першоджерел

300 років тому наказом московського царя Петра I було заборонено книгодрукування українською мовою і вилучено українські тексти з церковних книг. Їх замінили московськими книгами і таким чином зламали вікову традицію богослужбової мови на наших землях.

Про це йдеться у матеріалі «Радіо Свобода».

У зв’язку з цим ми згадали заяву митрополита Онуфрія щодо мови богослужіння: «на «старих мовах» служать «скрізь»… і греки, і грузини, і румуни, і англійці здійснюють богослужіння не так на сучасних, а на старих мовах».

Якщо так, то чому ж тоді сьогодні в Києво-Печерській лаврі ігнорують мову, якою молилися святі Антоній і Феодосій та всі чудотворці Печерські? Адже ж заповідав преподобний Феодосій: «Як я влаштував монастир у службах, так і тримайте. Заповітів монастирських і уставу не міняйте». (Нестор Літописець, «Повість врем’яних літ»).

Не міняти заповітів святій обителі вдавалось при своїх князях. А від чужих царів довелося прийняти чимало змін. І одна з найзначніших – це зміна вікової богослужбової мови Печерського монастиря (або – за визначенням митрополита Онуфрія – «старої» мови).

Якою ж була мова?

860-і роки – святі просвітники Кирило і Мефодій переклали з грецької мови на староболгарську Святе Письмо.

Після хрещення 988 року Україна-Русь прийняла цю мову (звану вже як старослов’янську або ж церковнослов’янську) і вона стала панівною у богослужінні.

Мета полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача.

Але старослов’янська мова була для вірян малозрозумілою і тому потребувала певної адаптації. Саме для цього «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря», зазначає доктор історичних наук, відкривач і перший дослідник стародавніх написів на стінах Софії Київської Сергій Висоцький. 

«Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача», – пояснює дослідник.

Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві. 

«Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою душу, свою мовну культуру. Саме ця душа і створювала неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише автор книги «Якою мовою молилася давня Україна» Ганна Куземська.

І саме українська редакція церковнослов’янської була єдиною богослужбовою мовою і в Печерському монастирі і загалом на наших землях. Ми достеменно у цьому переконались, звернувшись до найоб’єктивніших свідків – першоджерел.

Почали з Остромирового Євангелія (це унікальна пам’ятка києворуського письменства 1057 року).

У відділі стародруків Національної бібліотеки імені Вернадського автори матеріалу уважно прочитали факсимільне видання цього дивовижного рукопису. І виявили у тексті просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Наприклад:

  1. Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…
  2. Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…
  3. Тверде И у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ
  4. Закінчення дієслів на –ти: писаТи. убиТИ. їсТИ…
  5. М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець…
  6. Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…
  7. Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…
  8. Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у Києві…

Написання власних назв «Володимира» та «Києва» у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія

Другий свідок української редакції церковнослов’янської мови – Київський Псалтир 1397 року.

У тексті цього рукопису представлені сотні слів і форм української мови. Наведемо дещицю прикладів у порівнянні з церковнослов’янською мовою Псалтиря 2010 року, які засвідчують велику різницю між українською та московською редакціями богослужбової мови:

Третім свідком став Служебник, виданий у друкарні Києво-Печерської лаври 1620 року. (Служебник – це богослужбова книга, що призначена для священника та диякона).

У його тексті також величезною кількістю представлені українські слова і форми. Але плюс до цього у Служебнику є наголоси. Як відомо, кожна слов’янська мова має свою оригінальну систему наголосів. Пропонуємо декілька прикладів, які разюче відрізняються від наголосів церковнослов’янських текстів сучасної московської редакції.

Отже, три імениті писемні пам’ятки – 11, 14 і 17-го століть – незаперечно свідчать, що наша давня церковна мова була наскрізь українською.

Як пояснив доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська ж редакція церковнослов’янської мови (саме її митрополит Онуфрій помилково називає «старою» мовою – ред.) почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18 століття».

Насамкінець згадаємо знамениту літеру Ѣ «ять». У московській редакції церковнослов’янської мови вона сьогодні вимовляється як Є. А в українській завжди читалася як І.

Свідчення саме української вимови цієї літери ми знайшли на іконі видатного московського іконописця Андрія Рубльова «Спас в силах» (15-го століття). У відкритому Євангелії написано: ПріидѢте… возмѢте – що читалося: Пріідіте… возміте.

Росіянам з їхньою вимовою Ѣ як Є довелося б читати: пріідєтє… возмєтє. Саме тому у московській редакції церковнослов’янської мови літеру Ѣ з цих слів вилучили і запровадили нове написання: Прїидите… возмите…

Ганна Куземська у книзі «Якою мовою молилася давня Україна» пише: «Українською богослужбовою мовою молився величезний православний край – від Сяну до Дону – десятки мільйонів людей, а протягом історії – сотні мільйонів. Кілька останніх століть її жорстоко й підступно винищували, виганяли з церков, забороняли, обмовляли…»

«Але сьогодні, коли минули часи чужих царів і комуністичних тиранів, чи не настав час згадати і повертатися до нашої віковічної «старої» мови богослужіння? Адже вона донині живе у стародавніх манускриптах. Незаперечно, що це повернення мало б починатись з нашої найдревнішої святої обителі – Києво-Печерської лаври. Яка, до речі, впродовж тисячоліття зберегла у своїй назві слово цієї справжньої «старої» мови – Печерська. (У московській редакції – дозволимо собі уточнити – варіант такої назви був би можливим лише як «Пєщєрская»)», – роблять висновок автори.

Ірина Костенко, Марина Остапенко, Лариса Мудрак – журналісти

Фото: «Радіо Свобода».

Система Orphus