Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

120 років тому народився полтавець, що створив ботанічний чудо-сад над Дніпром-Славутою Микола Гришко

Національний ботанічний сад. Його небезпідставно називають однією із візитівок Києва, адже ця туристична принада знана серед киян і гостей столиці.

За різноманітністю колекцій живих рослин, масштабами території та рівнем наукових досліджень він належить до найбільших ботанічних садів Європи.

Однак, не всі знають, що засновник Ботанічного саду – уродженець Полтави, вчений, ботанік, селекціонер, генетик, академік Микола Гришко, 120 років від дня народження якого виповнюється 6 січня. З ініціативи Українського інституту національної пам’яті згідно із Постановою Верховної Ради «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2021 році» ювілей видатного українського вченого відзначається цьогоріч на державному рівні. 

Становлення як науковця

Майбутній академік народився на Святвечір, 6 січня 1901 року у Полтаві в сім’ї військових. Родина мешкала на околиці міста, тому малий Миколка з дитинства звик працювати в саду і на городі. Це захоплення вплинуло на вибір професії. Тож вступає вчитися до Полтавського сільськогосподарського інституту. У 1925 році, з відзнакою закінчивши цей заклад, він, як один із найталановитіших випускників, продовжує навчання на педагогічному факультеті Київського сільськогосподарського інституту.

Після здобуття педагогічної освіти Микола Миколайович поєднує наукову і педагогічну діяльність в Майнівському сільськогосподарському технікумі на Чернігівщині. Саме тут відбулося становлення Гришка як науковця високого рангу. «Працюючи в технікумі, він став першим українським вченим, який описав культурну флору лісостепу України, зокрема зернові та овочеві культури. Заснував дослідне поле при технікумі і проводив досліди над 12 сортами озимої пшениці, 17 сортами картоплі, 16 сортами вівса. Особливої уваги надавав вирощуванню олійної культури кользи, тобто ярового рапсу. А ще час активно займався гібридизацією, залучаючи до селекційного процесу місцеві сорти і таким чином отримував досить цікаві гібриди, які впроваджував на поля», – розповідають у своєму науковому матеріалі на офіційному сайті НАН України Тетяна Черевченко, почесна директорка Національного ботанічного саду та Наталія Чувікіна, кандидатка історичних наук. Невдовзі технікум із Майнівки переводять до Сум, де Микола Миколайович продовжує плідно працювати у Сумському педагогічному та Чернігівському сільгоспінститутах.

Після створення у 1931 році у місті Глухові науково-дослідного інституту прядильних культур Микола Гришко очолює відділ генетики і селекції. Працює над виведенням нових сортів конопель, придатних для механізованого збирання. Виведений ним сорт конопель «ОСО-72» за виходом волокна (35-40 %) перевищував культивовані тоді сорти, давав можливість механізувати збирання конопель. За ці роботи у 1936 році Миколі Гришку без захисту дисертації присудили науковий ступінь доктора сільськогосподарських наук, а в наступному році — наукове звання професора.

Внесок у науку: автор 50 праць з  генетики, селекції та акліматизації рослин

«Під впливом праць Миколи Миколайовича та використовуючи його методику, селекціонери Німеччини, Франції, Угорщини та Польщі вивели ряд цінних сортів однодомних конопель. У 1939 р. М.М. Гришка обирають дійсним членом Академії наук України та призначають директором Інституту ботаніки АН УРСР. У цей час він продовжує займатися дослідженнями статі конопель, читає курс генетики в Київському університеті», – відзначають дослідники життєвого шляху Миколи Гришка, Тетяна Черевченко та Наталія Чувікіна. Вони стверджують, що під час ІІ світової війни Гришко очолював Інститут ботаніки АН УРСР в евакуації й одночасно обіймав посаду заступника директора Чишмінської сільськогосподарської дослідної станції в Башкирії: «Тут він, із властивим йому в будь-якій справі захопленням та енергією, проводив велику роботу з організації продовольчих ресурсів та заготівлі сировини лікарських рослин для фронту. У цей тяжкий і голодний час Микола Миколайович знайшов можливість виділити кілька гектарів землі для родин співробітників Академії наук. Кожна сім’я забезпечувала себе на зиму картоплею, горохом тощо. Це була велика підтримка людям. Тоді в Уфі жартували: «Гришко годує всю Академію».

У 1944 році Гришко викладає курс генетики з селекції рослин у Київському університеті. Перу полтавця належать понад 50 праць з  генетики, селекції та акліматизації рослин. Він описав культурну флору північного Лісостепу, досліджував біологію конопель. З 1940 по 1948 рік Микола Гришко очолював Український відділ загальнодержавного сільськогосподарського товариства.

«І від дива застиг монастир пресвятого Іони»: про найвідоміше дітище уродженця Полтави

У 1944 році Гришко стає засновником і першим директором столичного ботанічного саду. Створити його – це був дуже цікавий і амбітний задум! І це вдалося здійснити разом із колегами. У Миколи Миколайовича перед очима поставали ландшафти Тростянця, Олександрії, Софіївки — шедеврів садово-паркового мистецтва України. Полтавець бачив ботанічний сад великою науково-дослідною установою, з численними, різноманітними науково-демонстраційними ділянками, оранжереями, теплицями, великим гербарієм, музеєм. У результаті титанічної праці вченого був розроблений науковий проєкт Ботанічного саду, створені експозиційні ділянки та закладені колекції, які згодом за чисельністю досягли рівня найбільших європейських ботанічних садів.

І закипіла робота з нагромадження колекцій рослин з найрізноманітніших куточків планети. «Лише з Німеччини завдяки зусиллям Миколи Миколайовича було завезено 167 тис. посадкових одиниць рослин та 1372 зразки насіння. Серед них — унікальні сорти бузків, троянд, азалій, які і нині прикрашають ділянки саду. Він керувався тим, що головна мета ботанічного саду — збагачення нашої країни новими цінними рослинами з інших регіонів, випробування їх на експериментальних ділянках саду, або виведення нових сортів на базі багатих колекцій саду», – зауважують Тетяна Черевченко та Наталія Чувікіна.

З цього приводу друг славетного ботаніка, класик української літератури Максим Рильський писав:

«Як у краплі води

відбиваються всесвіту тони

Так збираються тут

краєвиди всієї землі

І від дива застиг

монастир пресвятого Іони

І спинилися з подиву

в льоті дзвінкім журавлі».

А у відповідь на цей вірш Микола Гришко, поет не тільки рослинного світу, написав:

«Спасибі, друже мій Максиме

До тебе серце моє лине

За слово щире, невгасиме,

За слово добре і правдиве,

Бо працю творчу, наче диво,

В своїх ти віршах описав!».

Передчасна смерть 4 січня 1964 року обірвала творчий шлях видатного вченого.

Увічнення пам’яті

Після відновлення незалежності України у 1992 році Ботанічний сад згідно з постановою Кабінету Міністрів України затверджено як об’єкт природного заповідного фонду, що охороняється як державне надбання. На території саду створено пам’ятник полтавцю. У листопаді 1991 року саду присвоєно ім’я Миколи Гришка.

У 1999 році він набув статусу національного, й відтоді іменується Національним ботанічним садом ім. М.М. Гришка НАН України. Онук вченого, підприємець Микола Гришко на честь дідуся заснував премію для працівників ботанічних садів та дендропарків України. Її присуджує Рада ботанічних садів України за досягнення в сфері селекції рослин, що мають важливе значення для розвитку науки і збагачення рослинних ресурсів України.

Олег Пустовгар, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області

Система Orphus