Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

Революція Гідності на Полтавщині: хроніка подій

Наприкінці листопада 2013 року розпочались перші протестні акції у відповідь на рішення проросійського режиму Януковича щодо припинення курсу на євроінтеграцію та скасування процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, які увійшли в історію України 21 століття як Революція Гідності. Полтавщина теж виявила солідарність з киянами: протягом листопада 2013-го – лютого 2014 року відбулася низка протестних акцій.

Листопадові протести

22 листопада 2013 року. Мітинг на підтримку євроінтеграції біля Полтавської ОДА, організований опозиційними партійними силами. Промовці обстоювали переваги Асоціації з ЄС. Мітинг вів активіст Національної Спілки журналістів Євген Лопушинський. «Перший захід у Полтаві відбувся 22 листопада. Як я дізналася про це — навіть не знаю. Скоріше за все, прочитала у Фейсбуці. Взагалі Фейсбук відіграв дуже важливу роль у подіях Євромайдану…», – згадує інформаційний координатор полтавського Майдану Вікторія Родічева.

23 листопада 2013 року. Акція вшанування жертв Голодомору; організація громадськими активістами музею Голодомору під відкритим небом. Ведучий мітингу-реквієму, голова обласного об’єднання Всеукраїнського товариства (ВУТ) «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, дисидент-шістдесятник, депутат ВР попередніх скликань Микола Кульчинський оприлюднив звернення відвідати наступного дня громадську акцію на Театральній площі.

24 листопада 2013 року. Протестна хода учасників Євромайдану від Театральної площі до Полтавської ОДА, де влаштовано флешмоб на підтримку євроінтеграції України з гаслами «Так – Асоціації! Ні – окупації!», «З нами ненька – Україна!”. Понад півтисячі жителів Кременчука на заклик ГО “Європейський клуб» прийшли до пам’ятника Жертв більшовицьких репресій. Збирали підписи під вимогами скасувати урядове рішення про призупинення підготовки до підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС. Судовий виконавець зачитав рішення Полтавського адміністративного суду, який, за зверненням юристів міськвиконкому, заборонив «з 24 листопада по 20 годину 8 грудня» мирні зібрання на центральних вулицях Кременчука та перед мерією. Попри заборону, протестувальники вирушили через центр міста, повз міську раду до пам’ятника Шевченку. Там читали вірші про Україну та співали стрілецькі й повстанські пісні.

25 листопада 2013 року. Зібрання полтавського Євромайдану оголошено безстроковим. Обласна організація партії «За Україну!» оприлюднила звернення «Всі на Євромайдан!». Молодіжна організація «Злам стереотипів» закликала полтавців збиратися щодня о 17:00 перед будівлею облради і ОДА.

26 листопада 2013 року. Виготовлення студентами прапора ЄС із розміщення посередині нього прапора України, який був переданий у Вільнюс на саміт Східного партнерства.

27 листопада 2013 року. Страйк студентів Полтавського національного педагогічного університету під гаслами «Не спи – Україну проспиш», «Вставай з дивану – йди на майдани» (близько 150 студентів історичного та філологічного факультетів страйкували під стінами своєї альма-матер). Об’єднаний мітинг політичних та громадських сил, на якому прийнято рішення відмовитися від партійних прапорів. У Полтаві відбувся автопробіг на підтримку євроінтеграції. Більше 20 автомобілів із державними прапорами та прапорами ЄС проїхали центральними вулицями міста. Нові Санжари стали першим райцентром на Полтавщині, де, згідно з рішенням селищного голови Андрія Реки, вивісили прапор Європейського союзу.

во

Протистояння загострюється

У ніч на 30 листопада, біля 4-ої години ранку, стався силовий розгін Євромайдану в Києві. Тоді на площі залишалося близько 400 протестувальників, переважно студентів, яких оточили близько 2000 озброєних спецзасобами бійців “Беркуту”. Постраждали щонайменше 79 осіб. Ця подія знайшла відгук і на полтавському Євромайдані і стала переломним моментом в українських протестах кінця 2013 року.

30 листопада 2013 року. Близько 17-00 год. Майдан біля ОДА заповнили близько 800 осіб. Так полтавці відреагували на силовий розгін Євромайдану у Києві в ніч з 29 на 30 листопада.

“Я думаю, що якби не було побиття у ніч на 30 листопада, якби ніхто не чіпав студентів, усе б згасло. До цього побиття, за великим рахунком, ніхто до пуття не розумів, що відбуваєтсья. А от саме побиття студентів стало тим знаком, на який звернула увагу проста громадськість — люди, і студенти, зокрема, почали ставити запитання: чому так сталося, за що ці люди вийшли?” – розповідає тодішній студент Полтавського педуніверситету Станіслав Коряк.

1 грудня 2013 року. На майдані перед будівлею облради і ОДА пройшов масовий мітинг, учасники якого засудили розгін «Беркутом» Євромайдану у Києві та закликали присутніх чоловіків від 18 років мобілізуватися для захисту народних зібрань. Водночас у Києві відбувалося Всеукраїнське віче у відповідь на свавілля силовиків. На нього зібралися близько мільйона протестувальників. Були там і представники полтавського Майдану.

2 грудня 2013 року. Студенти-історики Полтавського національного педагогічного університету провели страйк солідарності із студентами, побитими на столичному майдані. Також пікетували Полтавські міську та обласну ради на знак протесту проти введення надзвичайного стану.

4 грудня 2013 року. Створення постійно діючого обласного штабу національного спротиву. Встановлений революційний намет на майдані біля ОДА.

5 грудня 2013 року. Лохвицька телекомпанія «Астра» стала єдиним районним аудіовізуальним ЗМІ на Полтавщині, яке започаткувало трансляцію майданівських мітингів.

7 грудня 2013 року. Обласний штаб нацспротиву організував телеміст полтавського Майдану з київським. Вперше промови політиків і громадських діячів перемежовувалися виступами митців. Прозвучали пісні УПА, гімн ЄС «Ода радості» Бетховена та виступи етно-рок-гуртів «Дель Тора» й «Пан Коцький».

Новий виток протестів

У ніч на 11 грудня у Києві силовики здійснили спробу штурму Євромайдану. Наступ було розпочато о 1 годині ночі з боку вулиць Інститутської та Європейської площі, після 3-ї ночі здійснювалися також спроби штурму КМДА. В цей час дзвони Михайлівського золотоверхого задзвонили тривогу, зі сцени Майдану, оточеної силовиками, звучали заклики до киян прийти на допомогу, зокрема, довго “тримала” ситуацію Руслана Лижичко та інші артисти. Завдяки трансляції подій через інтернет, тисячі киян вийшли на допомогу протестувальникам, завдяки чому до 9 ранку периметр Євромайдану вдалося стабілізувати, а до 11-ї ранку нападники покинули Хрещатик. Полтавський Євромайдан теж відреагував на ситуацію в столиці.

11 грудня 2013 року. Активісти обласного штабу нацспротиву, обурені новим сплеском насилля над столичним Євромайданом, пікетували Полтавську ОДА, вигукуючи гасло «Полтавський «Беркут»— додому!». Коли ж стало відомо, що тодішній голова ОДА відмовився зустрітися, активісти попрямували до УМВС у області. Там їх чекали правоохоронці, вишикувані у шеренгу з метою не пустити колону до будівлі. Врешті, до будівлі запросили лідера акції Петра Ворону. Він доніс до керівництва облміліції вимогу повернути полтавських беркутівців зі столиці до Полтави.“11 грудня була наша серйозна перемога. Тоді ми вже зрозуміли, що цей Майдан не можна просто так зачистити, і він буде домагатися свого до самого завершення. Тоді також прийшло розуміння того, що одним Києвом революцію не зробиш, що треба піднімати рух по всій Україні”, – розповідає очільник самооборони полтавського Майдану Роман Чабановський.

12 грудня 2013 року. Майданівці пікетували обласну державну телерадіокомпанію (ОДТРК) «Лтава», вимагаючи надати ефірний час для пояснення своїх вимог. Весь перший поверх приміщення ОДТРК був заповнений «беркутівцями». До мітингарів вийшов поспілкуватися гендиректор ОДТРК «Лтава» Микола Ляпаненко. Після кількагодинних перемовин сторони зійшлися на компромісній угоді: директор ОДТРК запросив лідерів полтавського Євромайдану до себе, щоб узгодити зручний для обох сторін час прямого ефіру.

13 грудня 2013 року. Прорвано інформблокаду на радіо. Майданівці у прямому ефірі обласного радіо ОДТРК «Лтава» оприлюднили вимоги повернення Полтавського «Беркуту» додому, припинення вивозу «тітушок», учнів спортивних секцій і бюджетників на «Антимайдан» до Києва.

16 грудня 2013 року. «Не ґвалтуйте бюджетників!» – таку назву мала акція, учасники якої зажадали не відправляти насильно вчителів, лікарів та фахівців інших комунальних й державних структур на Антимайдан.

17 грудня 2013 року. Обласний штаб нацспротиву провів акцію «Партію регіонів – до політичної відповідальності!». Близько 200 полтавців пройшли центром міста – від ОДА до обласного офісу Партії регіонів, де пройшов мітинг та виставлено кількагодинний пікет.

22 грудня 2013 року. Молодіжні громадські організації «Злам стереотипів», «Студентська Свобода», «Сокіл», «Пласт» та «Молода Просвіта» влаштували дійство «Рок-день на Полтавському Майдані» за участю полтавських рок-гуртів «Лондон Хілл», «Дух Свободи», «Брат Кіндрат», «Сестра Керрі», «Дель Тора» та «Пан Коцький».

29 грудня 2013 року. Учасники недільного віча схвалили Ухвалу «Про заснування Полтавської обласної організації всеукраїнського об’єднання «Майдан».

“Я на Майдані відповідав за звук. Також ми організовували через мобільний телефон трансляцію на Майдан звернень наших друзів, які перебували в Києві. Буквально кожен день ми це робили. Що мене найбільше вразило — люди приходили щодня. Настільки були обурені. Ми на Майдані обговорювали, чи варто виходити кожен день, бо ж було холодно. Спочатку пропонували збиратися у понеділок, середу, суботу. Але люди все одно приходили кожен день. Розумієте? Кожен день!” – згадує член ради полтавського Майдану Віктор Стеблянко.

Новий рік й Різдво на Полтавському майдані. Реакція на диктаторські закони

Полтавські прихильники євроінтеграції зустріли Новий рік на майдані біля ОДА.З 11-ої вечора до 2-ої год. ночі тривали урочистості. Звели сцену, забезпечили потужне світло і звук, прикрасили ялинку побажаннями Януковичу якнайшвидшої відставки. З роллю діда Мороза впорався відомий в Україні футбольний телекоментатор Олександр Тингаєв, а вів дійство ведучий радіо «Ваша хвиля» Володимир Голубничий. Концертну програму відкрив лідер гурту «Пан Коцький» Олександр Коба. Новорічні пісні виконували лауреатки всеукраїнських та міжнародних вокальних конкурсів Ольга Івахно та Лариса Борисенко. У запису звучали новорічні хіти українських гуртів «Мандри», «ТІК». Опівночі всі присутні зустріли Новий рік виконанням Державного гімну та відкоркували безалкогольне шампанське. Громада Свято-Миколаївського храму УПЦ Київського Патріархату пригощала бутербродами та капусняком.Надвечір 1 січня патріотично налаштовані активісти Полтавського Майдану провели смолоскипну ходу на честь дня народження Степана Бандери. Близько ста осіб різного віку пройшли від підземного переходу «Злато місто» до пам’ятника козакам-мазепинцям. Біля пам’ятника оратори порівнювали боротьбу ОУН-УПА з сьогоденням і наполягали на державному визнанні борців за незалежність.

7 січня 2014 року. Рада Полтавської обласної організації об’єднання «Майдан» влаштувала святкування Різдва Христового. Учасників мирної акції протесту на Полтавському Євромайдані з великим християнським святом привітали священик УПЦ Київського Патріархату Володимир Храпач та представник духовної ради протестантських церков Полтави пастор Ігор Убийвовк. Мистецькою родзинкою стали виступи колядницьких гуртів Свято-Пантелеймонівської, Свято-Миколаївської та Свято-Покровської громад УПЦ Київського Патріархату та ГО «Крайове братство ім. апостола Андрія Первозваного». Гурти продемонстрували традиційний народний різдвяний вертеп, але не обійшлося й без політичних вкраплень – у цареві Іродові присутні впізнавали Януковича. Завершилося свято виступом вертепу, який підготували діти з Національної скаутської організації «Пласт». Її крайовий очільник Євген Янкевич розповів про щорічну традицію пластунів – передачу до християнських храмів України Благодатного вогню з Віфлеєму. Відтак усі охочі могли запалити свічку і принести додому благодатний вогник як символ надії на позитивні зміни.

18 січня 2014 року. У Кременчуці відбулося Віче, де громада підтримала звернення до міської влади. Висловили недовіру центральним органам влади в Україні, оголосили відмову виконувати «диктаторські закони», ухвалені 16 січня 2014 року; закликали міського голову, депутатів місцевих рад і народних депутатів від Кременчука ставати на сторону громади, захищати її інтереси та конституційні права, які нині порушуються. Деякі учасники акції були в касках і камуфляжній формі, інші тримали плакати з написами: «Заарештуйте мене — я порушую закон», «Заарештуйте всіх — ми українці».

Барикада в центрі Полтави

Криваві події на столичному Майдані – викрадення і вбивство Юрія Вербицького, Михайла Жизневського, Сергія Нігояна та Романа Сеника викликали обурення в суспільстві і спровокували радикалізацію протестів в регіонах,зокрема й на Полтавщині.

22 січня 2014 року. З нагоди 95-ї річниці проголошення Акту Злуки між УНР і ЗУНР Рада Майдану влаштувала автопробіг. Стартували від Меморіалу жертвам політичних репресій в урочищі Триби, розташованому на автошляху Київ-Харків. Потім вирушили до меморіальної дошки Патріарху УАПЦ Мстиславу, могили Івана Котляревського. Біля пам’ятника Тарасові Шевченку відбулася акція пам’яті Сергія Нігояна із включенням відео його читання уривку з поеми «Кавказ» Шевченка «Борітеся – поборете!» Також влаштували Народне Віче біля меморіальної дошки голові Директорії УНР Симону Петлюрі. Надвечір понад дві тисячі полтавців спонтанно зібралися біля облдержадміністрації. Частина присутніх мала намір штурмувати ОДА.

«Після смерті Нігояна, я пам’ятаю, приїхали ми з хлопцями в Полтаву на автобусах. Ми були дуже злі. Якраз відбувався величезний мітинг біля облдержадміністрації, а люди саме пішли до міської ради. Я так і не зрозумів, чого вони туди пішли. Ми вискочили з автобусів і зразу побігли на штурм адміністрації. А там уже ВВ-шники стали, щити підняли. Ми на емоціях були, тому що вбивають уже людей. Це вперше таке було, що людей убивали у центрі столиці України», – розповідає засновник Полтавської самооборони Майдану Юліан Матвійчук.

Пристрасті вгамувалися лише після того, як керівник міської міліції разом із протестувальниками заспівав державний гімн.

23 січня 2014 року. Активісти Майдану масово пікетували засідання обласної ради. Представник пікетувальників у виступі на сесії облради закликав депутатів не визнавати «диктаторські» закони, ухвалені 16 січня 2014 року, як «юридично нікчемні та такі, що ведуть до встановлення диктатури у державі». Вимоги Майдану облрада проігнорувала. Увечері на знак протесту проти «диктаторських» законів учасники Революції гідності на кілька годин заблокували рух транспорту у центрі міста.

24 січня 2014 року. На мітингу полтавського Майдану оголосили про створення Автомайдану (його очолив підприємець Андрій Баранов).

«За дорученням ради Майдану ми створили Автомайдан. Варто зазначити, що кожен учасник Автомайдану, взагалі кожна людина, яка ставила на свій автомобіль український прапор, одразу ставала об’єктом стеження. Ця людина ризикувала своїм майном, власним здоров’ям. Це спонукає мене бути вдячним і щоразу висловлювати свою повагу до кожного, хто хоч раз ставав під знамена полтавського Автомайдану. Адже були втрати, нам палили авто, у нас намагалися їх відбирати. Ми судилися, мали проблеми з ДАІ, проте Автомайдан працював», – згадує Андрій Баранов.

Також оголосили про створення Самооборони полтавського Майдану. Лунали заклики до штурму ОДА, однак до радикальних дій майданівці не перейшли. Натомість рушили ходою до Свято-Успенського кафедрального Собору УПЦ Київського патріархату, де архієпископ Федір відслужив панахиду за невинно убієнними на столичному Майдані.

«Я виступив перед тими людьми, що залишалися тоді біля ОДА і сказав, що завтра будемо робити реванш. …будемо створювати нашу полтавську сотню самооборони. Хлопці пішли. Там стояв маленький столик, наша стандартна залізна каска і прапорець УПА. Записували всіх на один аркушик. Усі в черзі стоять, аж на вулицю та черга виходить», – ділиться спогадами Юліан Матвійчук.

У соціальній мережі «Фейсбук» оприлюднене офіційне звернення «ультрас» ФК «Ворскла» щодо активного долучення до акцій протесту.

«Ми, фанати футбольного клубу «Ворскла», патріоти свого міста і своєї України, висловлюємо солідарність із революціонерами Майдану, висловлюємо їм повну підтримку у боротьбі за чесну, справедливу, вільну Україну і повністю підтримуємо їх у цьому. …Закликаємо жителів міста висловити свою громадянську позицію на вулиці. Тільки змінами ми зможемо досягти кращого майбутнього. Києве, Полтаво! Ми з тобою! Слава Україні!» – йшлося у зверненні.

25 січня 2014 року. Близько 3 тисяч полтавців прийшло на мітинг до ОДА. «На ранок звідкись узялися мішки для снігу, шини, лопати, все це було підготовлено. Люди прийшли на Майдан і не знали, що буде. Я тоді тренував першу нашу сотню, вишикував їх біля офісу, дав усім протигази, бо знав, що під час усіх цих дій буде багато газу. Вони взяли якісь палиці, у когось були щитки, в кого що… Вишикувалися і пішли колоною на площу біля ОДА», – розповідає Юліан Матвійчук.

«Стягнулося тисячі три народу, площа біля адміністрації була вся забита повністю. Я вивів першу сотню наперед. «Беркут» сховався в будівлю адміністрації, тобто вони боялися виходити проти такого натовпу. З другого поверху відчинялися вікна, і вони повисовували гідранти. Я усіх попередив: якщо піде вода (а температура –10 була точно в той день, за такої температури, за законом, не можна застосовувати воду проти протестувальників), ми біжимо зразу під стіни — гідрант так не повернеш, щоб він стояв униз». «По суті, почалися такі певні «качелі»: ні ми не могли атакувати адміністрацію — через те, що заліплений був повністю весь вхід (ми думали, може, драбини нести, щоб якось через другий поверх залізти), ні вони не могли вийти — бо народу стільки стоїть, що нічого не зробиш. І тоді почалися переговори». За участю провідних ЗМІ області тривали перемовини представників майдану –з керівництвом ОДА. «Я протягом чотирьох годин на морозі вів багатотисячний мітинг перед облдержадміністрацією, поки мої колеги разом з народними депутатами вели переговори з головою ОДА. Пригадую, мені підносили якісь пластмасові стаканчики з чаєм, я його вже не міг тримати в руках. Але головне було не це, головне було те, що позаду мене стояло три шеренги озброєного «Беркута», екіпірованого щитами, а переді мною — два ряди молодих хлопців, які також були озброєні, відповідним чином екіпіровані» – пригадує Андрій Баранов. Вимоги скласти повноваження регіонали проігнорували. Звістка про це радикалізувала настрої людей. Тож загони Самооборони Полтавського Майдану захопили т. зв. червону залу засідань облради – сесійну залу. У ній відбулося надзвичайне засідання обласної Народної ради. «Беркутня залишилася біля ОДА, а обласна рада була порожня. Ми побігли туди і захопили її без бою. Відразу закріпили: тут буде склад, тут їдальня, там розмістимо інформаційний центр, там буде вербування нових сотників… Все було розплановано: де будуть стояти пости, як зв’язуватися по рації… все якось воно планувалося за один раз», – говорить Юліан Матвійчук. «Денис (був у мене такий сотник) мав наказ будувати барикаду. То він побудував її до стелі першого поверху, що не видно було кінця-краю. Я кажу: «Будуйте барикаду десь в іншому місці, бо тут уже нікуди». Реально… хто бачив, там була така височенна барикада, що пандус побудували до неї».

Кременчуцькі майданівці на території міськвідділу міліції заблокували виїзд автобусу до Полтави. Після спілкування активістів з начальником міськвідділу міліції Андрієм Ткаченком міліціонери винесли щити та все обмундирування, автобус повернули на маршрут.

Політв’язні та мобілізація

Від початку лютого 2014-го починаються виразні спроби “обезголовити” протестний рух. Тиск чиниться на очільника полтавського Автомайдану, активістів ради Майдану.

10 лютого 2014 року. Київський райсуд Полтави задовольнив позов прокуратури щодо припинення перешкоджання користування комунальним майном, тобто, протестувальники мали б залишити захоплене приміщення сесійної зали облради.

Неподалік Хоролу під час поїздки на столичний Майдан міліція затримала депутата обласної ради, члена Президії ради Майдану Петра Ворону згідно з рішенням Октябрського райсуду Полтави про примусовий привід до слідчого на допит з приводу захоплення зали засідань облради.

“З моїм затриманням була майже пригодницька історія. Коли мене попередили: «Тебе запросять для зняття показань, але в той же день можуть заарештувати», — я вирішив їхати на київський Майдан. Кілька людей знали, що я їду в Київ. Поки я їхав до Лубен, автобус двічі зупинявся: перший раз біля Хорола, нібито була затяжна аварія, а потім у Лубнах, там, де пост ДАІ на об’їзній дорозі. Зупинили автобус і сказали: «У нас є відомості, що один із пасажирів везе з собою зброю». Я тоді вже все зрозумів, не витримав і сказав: «Люди, вибачайте за такі великі затримки. Ці затримки пов’язані зі мною, я — активний учасник Майдану, і мене хочуть затримати». Чому так зупиняли автобус усю дорогу? Тому що саме в цей час відбувалося засідання суду — вони повинні були узаконити мій арешт, щоб було відповідне рішення”, – розповідає Петро Ворона.

11 лютого 2014 року. Октябрський райсуд Полтави прийняв рішення задовольнити подання прокуратури у справі голови обласної організації партії «Свобода» Романа Чабановського, відправивши його під домашній арешт, та ухвалив запобіжний захід у вигляді домашнього арешту затриманому напередодні голові обласної організації партії «УДАР» Петру Вороні.

“На початку лютого проти майданівців відкрили кримінальні справи, проти мене особисто і проти Петра Ворони. Нас звинуватили у захопленні обласної ради, в тому, що ми це організували, керували цим. Хоча, знову ж таки, це була воля Майдану, і всі просто зайшли туди. Тим більше, будівля обласної ради — це не чиясь приватна власність, це власність громади, тому громада має право безперешкодного користування цією будівлею. Після відкриття цих кримінальних справ ми отримали свій домашній арешт. Нам причепили на ноги браслети, і вже наша революція продовжувалася під арештом” – говорить Роман Чабановський.

13 лютого 2014 року. Кількасот полтавців – студентів та працівників підприємств у рамках всеукраїнської акції вийшли на попереджувальний страйк, який пройшов у багатьох містах України.

15 лютого 2014 року. Близько 200 полтавців разом із нардепами Юрієм Бубликом і Олегом Сиротюком пікетували Полтавське міське управління міліції, де допитували двох активістів — Юліана Матвійчука та Анатолія Ханка у справі про захоплення приміщення Полтавської обласної ради. Пікетувальники принесли з собою символічні паперові кайданки та стрічки з написом «Арештуйте мене».

16 лютого 2014 року. Вранці майданівці розблокували і звільнили від барикад центральний вхід до сесійної зали Полтавської облради.

Кульмінація

18 лютого 2014 року. Під час протистояння на столичному Майдані загинули жителі Полтавщини Андрій Черненко та Ігор Сердюк.

На вічі полтавського Майдану оголошено мобілізацію для поїздки на Київ. Голова ГО «Злам стереотипів» Олександр Коба звернувся до присутніх чоловіків із проханням їхати до Києва:

«Сьогодні від офісу «Свободи» виїжджатиме група на Київ. Я також не буду тут відсиджуватися, і їду. Закликаю всіх чоловіків приєднуватись. Зараз всі під’їзди до столиці обмежені, метро зупинено. Тож розумієте, що може відбуватися сьогодні вночі».

Також закликав жінок йти ввечері до храмів і молитися за своїх чоловіків, які зараз у Києві. Прихожанка Свято-Покровської громади УПЦ КП Рената Кириченко запропонувала вийти у центр міста – до Корпусного парку та символічно взятися за руки. Майданівці підтримали її ініціативу: взялися за руки, перекривши центральні вулиці й пройшли масовою колоною Жовтневим кільцем.

Народний депутат, полтавець Юрій Бублик під час кривавих подій на столичному Майдані врятував життя кільком протестувальникам. За його словами,…«беркутівці» масово зупиняли карети швидкої із пораненими і арештовували їх, а інших поранених добивали в автозаках». Бублик разом із колегами-нардепами визволяв таких протестувальників, надавав їм термінову медичну допомогу, бо вони втрачали свідомість, а потім супроводжував кілька десятків поранених «беркутівцями» та тяжко травмованих «тітушками» до київської лікарні № 17.

19 лютого 2014 року. Близько 10-00 год. Полтавці безперервним рухом пішохідними переходами заблокували автодороги Жовтневу та Сінну поруч із Полтавською ОДА. Вимагали від влади та міліції відкрити проїзд, щоб вільно доїхати до столиці, а також припинити стріляти у полтавців, які стоять на Майдані у Києві. Близько 12-00 год. Близько двох тисяч полтавців пікетували УМВС України у Полтавській області. Ультрас ФК «Ворскла» підривали петарди. Озвучено вимоги: відкликати всіх працівників МВС, які несуть службу у Києві, розблокування на полтавській ділянці траси Київ — Харків, відмова виконувати злочинні накази вбивати людей. До протестувальників вийшов начальник обласної міліції Едуард Федосов. Під крики «Ганьба вбивцям!» повідомив, що, начебто, немає перешкод для руху транспорту у напрямі Києва.

«Зараз в області діє операція «Сирена», за нашою інформацією, через область має їхати дві автомашини, у яких знаходиться вогнепальна зброя. Блокпости стоять на трасах,але ті хто бажає їхати на Київ, можуть їхати. Дороги розблоковані. Ми всіх пропускаємо, але всіх перевіримо на наявність зброї», – сказав він. Близько 14-00 год.

Біля двох тисяч полтавців пікетували управління СБУ у Полтавській області. Його керівник Юрій Парамонов вийшов до людей і висловив думку, що «Майдан – це ще не вся Україна». Після цих слів протягом 20 хвилин його не відпускали назад на робоче місце й не давали говорити, жбурляючи в обличчя різні предмети. Близько 18-00 год. Учасники Революції Гідності влаштували перфоманс, заблокувавши проїзд центральною вулицею Жовтнева. Близько 50 дівчат-студенток історичного факультету ПНПУ із жалобними чорними пов’язками на обличчях та з червоними рукавичками, які символізували кров на Майдані у Києві, безперервно ходили проїжджою частиною. Їх підтримали понад тисячу полтавців. О 18-30 рух було відновлено. Близько 19-00 год. Біля облофісу ПР зібралося понад три тисячі полтавців. Активісти «Свободи» та ультрас ФК «Ворскла» виламали решітки і двері, а потім приміщення закидали коктейлями Молотова. Офіс ПР протягом 40 хвилин вигорів вщент. Близько 19-30 год. Біля ОДА зібралося понад три тисячі полтавців, більшість із яких молодь. У вікна першого поверху будівлі повстанці запустили каміння, петарди, вибухові пакети, коктейлі Молотова. Один з них спричинив пожежу. За 5 хвилин приїхали пожежники, проте не розкладали «рукава», бо гасили вогонь робітники зсередини. Розпочався штурм ОДА. Близько 20-00. 200 «беркутівців» в шоломах та з щитами вийшли з будівлі ОДА й відтіснили повстанців з площі. Силовики застосували не тільки удари кийками, а й світло-шумові гранати, сльозогінний газ, гумові кулі 12 калібру для відстрілу з рушниць, дріб і картеч. Одного протестувальника затримали. Жорстоко побито члена Президії Ради Полтавського Майдану Олега Пругла. У інтерв’ю інтернет-виданню «Полтавщина» він так розповів про це: «Один із «беркутівців» дуже захопився процесом, тому сильно відірвався від своїх. Радикальна майданівська молодь збила міліціонера з ніг. Я його підняв і сказав: «Ходімо зі мною». Відвів до інших «беркутівців», але ті почали бити мене». Під час сутички також сильно постраждали ще вісім майданівців, але жодного з них не госпіталізували через побоювання, що міліція забиратиме з лікарень. Відтак необхідну медичну допомогу надавали медики Полтавського Майдану – викладачі Української медичної стоматологічної академії. Близько 20-30. «Беркутівці» вишукувались у ряд перед центральним входом до ОДА. Значна кількість повстанців розосередилась на тротуарах, дорогах і т. д.: вулиці Жовтневу та Сінну знову перекрито. Транспорт рухався в об’їзд через вулицю Ватутіна Близько 20-45. Молодь будує барикади: для цього використовують контейнери для сміття, зносять звідусіль каміння, дошки та розбирають металеві огорожі й бруківку біля крамниць навпроти ОДА. Більшість молодих людей на барикадах у масках. Окремі мали будівельні і навіть військові каски. Близько 21-30. Кількість людей на площі перед ОДА збільшилася на кілька тисяч. Заклади громадського харчування та магазини довкола ОДА зачинилися. Близько 22-00. Відбулися перемовини з начальником УМВС. Результати: міліція відпустила «полоненого» майданівця та зайшла до приміщення ОДА. Близько 22-30. Сотні молодих людей під схвальний свист тисяч полтавців забарикадували всі входи до адмінбудівлі ззовні — ОДА перестає працювати.

20 лютого 2014 року у райцентрі Нові Санжари відбувся молебень за загиблими на Майдані, який переріс у масовий мітинг. Люди пішли до приміщення райдержадміністрації та винесли із порожніх кабінетів голів РДА та райради портрети Віктора Януковича.

Полтава, 20 лютого 2014 року 10-00 – 14-00 год. На майдан до Полтавської ОДА постійно підходять люди. Лунав барабанний дріб— це повстанці били палицями по перевернутих бочках. У центрі майдану встановили шини та інформаційний стенд, збитий із дерев’яних дощок. На ньому гасла: «Влада вмивається кров’ю», «Наші батьки, брати, діти виборюють нашу свободу. Вмираючи в Києві». Біля революційного намету облаштували своєрідну кухню, де готували чай та бутерброди. Священики УПЦ КП, УГКЦ та протестанти встановили столик із безкоштовною християнською літературою і листівками із біблейськими висловами, серед яких: «Крила підіймуться, немов ті орли, будуть бігати і не потомляться». Близько 14-00 год. Між обласним штабом спротиву та міліцією відбулися переговори. Домовлено про спільне (міліція, УДАІ УМВС України та Самооборона Полтавського майдану) патрулювання вулиць міста та формування пікетів на автомагістралі Полтава-Київ з метою унеможливлення проїзду до столиці «тітушок». Для цієї мети на Полтавському Майдані оголосили про мобілізацію добровольців. Близько 18-00 год. Під вигуки «Молодці!» «беркутівці» звільнили будівлю ОДА. Близько двох тисяч майданівців влаштували «живий коридор» для їх безперешкодного виходу.
21 лютого 2014 року у Кременчуці на похорон Героя Небесної сотні Ігоря Сердюка прийшло понад дві тисячі людей. В домовину поклали протигаз і каску з надписом «Лише перемога!».
Уродженка села Рокита Велико-Багачанського району Полтавської області, поетеса, громадсько-політичний діяч, автор 4-х поетичних збірок, засновник і директор видавництва «Духовна Вісь» Тетяна Домашенко написала вірш «Небесна сотня воїнів Майдану». У ньому вбитих проросійським режимом Януковича учасників Революції Гідності вперше названо Небесною сотнею. Полтава, 21 лютого 2014 року Близько18-00 год. У полтавському Свято-Успенському соборі провели молебень за усіма загиблими майданівцями. Службу відправив архієпископ Полтавський і Кременчуцький УПЦ КП Федір. Близько 20 год. 11 хв. Понад три тисячі полтавців взяли участь у акції народної декомунізації. В атмосфері загального піднесення під багатоголосий спів державного гімну «Ще не вмерла України!» активісти Майдану демонтували пам’ятник Владіміру Ульянову (Лєніну).

22 лютого 2014 року. Розпочався процес зникнення ПР з політичної арени Полтавщини. Виконком оголосив про припинення діяльності Полтавської облорганізації ПР та її місцевих структур.

24 лютого 2014 року. На позачерговій надзвичайній сесії Полтавської обласної ради регіонали – голова облради Іван Момот та його перший заступник Володимир Онищенко подали у відставку. Зачитування заяв про відставку відбувалося під вигуки сотень учасників Революції Гідності «Прихвосні Януковича! Забирайтеся геть!», «Вбивці!», «Ганьба!». Емоції розбурхалися настільки, що тривалий час депутати не могли приступити до процедури обрання нового керівництва. Частково вгамувати пристрасті вийшло завдяки виступу «нейтральної», позаполітичної особи – Архиєпископа УПЦ КП владики Федора, якому вдалося об’єднати зал. Головою обласної ради обрали члена Президії ради Майдану Петра Ворону.

Переростання майданівського руху у громадянську відсіч російській агресії: «ніякий сепаратистський грім у Полтаві гриміти не буде»

26 лютого 2014 року. Стривожені новинами про введення російських військ на територію України та інформацією про захоплення харківської ОДА проросійськи налаштованими особами, на полтавський Майдан прийшло близько двох тисяч полтавців. Самооборона Полтавського майдану та Правий сектор розпочали запис добровольців у загони для охорони ОДА від можливого нападу. Учасники Революції Гідності забарикадувалися всередині будівлі ОДА, вікна на центральному вході закрили дерев’яними щитами та підготували близько десятка вогнегасників на випадок використання проросійськими бойовиками коктейлів Молотова.

14 березня 2014 року. На заклик Ради Майдану до Полтавської ОДА зібралося понад три тисячі громадян на мітинг-концерт «Крим— це Україна». Серед присутніх були люди різного віку — від студентів до пенсіонерів. Вони тримали в руках плакати: «ЄС, США— врятуйте від Путіна мою родину!», «Молодь за мир», «Путін, ми не лохи» та з іншими написами. Жінки тримали виготовлених із паперу білих голубів — символ миру.

З ініціативи товариства «Просвіта» на ОДТРК «Лтава» в прямому ефірі транслювався масштабний шестигодинний телерадіомарафон «Україна єдина. Ні – російській агресії!», до участі в якому запросили авторитетних людей краю: викладачів полтавських вузів, ректора ПНПУ, професора Миколу Степаненка, дисидента-шістедясятника Миколу Кульчинського, архієпископа Полтавської єпархії УПЦ Київського Патріархату Федора, літератора Сергія Осоку та багатьох інших.

18 березня 2014 року. З ініціативи Ради Майдану телеканал “Лтава” провів благодійний телерадіомарафон “Герої не вмирають!”, а у обласному музично-драматичному театрі імені Гоголя відбувся вечір-реквієм «Лину поглядом у неба блакить…» (режисер Владислав Шевченко, автор – Ольга Коваленко, керівник літературно-драматичної частини театру) з вшанування пам’яті героїв Небесної Сотні. Зі сцени згадали імена всіх загиблих у протистояннях за свободу. Помолилися разом із архієпископом Полтавським та Кременчуцьким Федором за упокій їх душ. Виступив народний артист України Василь Голуб: вірші Тараса Шевченка звучали сучасно і тривожно, зокрема уривок з поеми «Кавказ», завершенням якого стала пісня «Чорна рілля ізорана». Лунали мелодії у виконанні симфонічного оркестру під орудою народного артиста України Віталія Скакуна. Завершився захід «Молитвою за Україну» у виконанні заслуженої артистки України Маргарити Томм, під час виступу якої учасники концерту запалили свічки пам’яті «Небесній сотні». Кошти, виручені від концерту-реквієму та зібрані завдяки телемарафону спрямували на допомогу сім’ям загиблих.

12 квітня 2014 року. Активісти проросійської ГО «Украинский гром» у соцмережах анонсували мітинг у Полтаві біля Вічного вогню поруч із Меморіалом Слави по вулиці Фрунзе (нині Європейська). Як заявив один із організаторів заходу В’ячеслав Скоков: «Мы собираемся обсудить вопрос о необходимости федерализации Украины». На Вічі Полтавського майдану такі наміри розцінили як спробу створити за прикладом сепаратистів Донбасу «Полтавську Народну республіку». Голова міської ВО «Свобода» Юліан Матвійчук закликав усіх небайдужих «зупинити наволоч, яка суне зі Сходу». Оголошено мобілізацію.

13 квітня 2014 року. ГО «Український грім» у соцмережах сповістив, що «у зв’язку із загостренням ситуації у країні, акція за федералізацію переноситься на невизначений термін». Втім, анонс заходу згуртував полтавців. Понад три тисячі мешканців області зібралися біля Вічного вогню поруч із Меморіалом Слави на акцію «Зупинимо сепаратизм на Полтавщині!». Учасники тримали прапори України та плакати, де засуджували сепаратизм. В Ухвалі Віче полтавці заявили, що «ніякий сепаратистський грім у Полтаві гриміти не буде, а сама ідея децентралізації влади не має нічого спільного із сепаратизмом».

Підготував Олег Пустовгар, учасник Революції Гідності, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області.

Система Orphus