Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Цьогоріч Полтавському Хрестовоздвиженському монастирю – 370 років

Цьогоріч минає 370 років з часу заснування Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря.

Про історію монастиря розповіли у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського.

“Історія обителі починається 1650 році. Тоді, саме поблизу Полтави, на вкритій лісом горі, на березі Ворскли вирішено було будувати монастир. Ініціювали добру справу представники козацької старшини, зокрема, Мартин Пушкар, Іван Іскра, їхні побратими-козаки та мешканці полкового міста. Обитель мала стати духовним пам’ятником перемогам козацтва над польськими магнатами. Дозвіл отримали від Київського митрополита, відомого церковного діяча та письменника Сильвестра Косова. Споруджував монастир ігумен Лубенського Мгарського монастиря Калістрат”, – йдеться у повідомленні.

Перші монастирські споруди були дерев’яними. Наприкінці XVII ст., після розорення кримськими татарами, старий дерев’яний собор було розібрано. Натомість почали будувати новий, мурований, коштом генерального судді Лівобережної України Василя Кочубея. Але у 1708 р. Кочубей та Іскра потрапили в опалу до царя Петра I і були страчені. Наступного року монастирську гору захопила шведська армія. Тож лише у першій чверті XVIII ст. справу батька завершив полковник Василь Васильович Кочубей.

До монастирського комплексу входило декілька будівель. Центральне місце посідав Хрестовоздвиженський собор – в ім’я Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього. Будівля має ознаки українського бароко. Це – видовжений прямокутник, деталі якого прикрашені вишуканими ліпними елементами. Увінчують собор сім куполів. Прихожан захоплював різьблений дерев’яний іконостас 1772 р., виготовлений чудовим майстром Сисоєм Шалматовим.

До споруд монастиря входили також Троїцька (трапезна) церква, храм в ім’я святого Симеона Богоприїмця, дім настоятеля, келії, господарчі споруди.

В останній чверті XVIIIст. Хрестовоздвиженський чоловічий монастир був значним осередком освіти і культури. В обителі знаходилася резиденція архієпископів Слов’янських і Херсонських, серед яких були відомі вчені та богослови: Євгеній Булгаріс, Никифор Феотоки. За ініціативою цих архієреїв у Полтаві заснували школу для підготовки монастирських півчих, потім духовне училище, реорганізоване у Слов’янську семінарію.

До указу Катерини II про відібрання монастирських маєтностей у казну (1786 р.) Полтавський монастир мав значні угіддя, а також декілька сіл із селянами в околицях Полтави. В наступні часи на монастирських землях (а їх значно поменшало) поралися переважно ченці.

Полтавський Хрестовоздвиженський монастир здавна приваблював художників, письменників, фотомайстрів. Малюнок «Воздвиженський монастир у Полтаві», виконаний Тарасом Шевченком під час його приїзду до міста у 1845 р. Фотокопія твору експонується у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського. Зображення монастиря є й на завісі-просценіумі Полтавського просвітницького будинку імені Миколи Гоголя (автор Г. Мясоєдов).

Під час нацистської окупації у 1942 р. община черниць через відновлене єпархіальне управління отримала дозвіл на поновлення діяльності, тепер уже жіночого, монастиря. Серед сестер, що підняли обитель із руїн, були і репресовані, і в’язні концтаборів, і учасниці війни. Але під час чергової хвилі гонінь на православну Церкву у 1960 р. Хрестовоздвиженський монастир знову закрили.

Відродження обителі припало на кінець 80-х – початок 90-х рр. Тоді саме ініціативна група черниць монастиря на чолі з Н. М. Жартовською (монахиня Антонія) домоглася відновлення духовної та історичної справедливості.

Фото: Полтавський краєзнавчий музей

Система Orphus