Ви тут:
Полтавщина Прес-релізи Суспільство 

Полтава в роки нацистської окупації 1941-1943 рр

У переддень радянсько-німецької війни 1941–1945 років Полтавщина, як і вся Україна, була знекровлена голодомором 1932–1933 років і «великим більшовицьким терором» другої половини 30-х років. Були знищені останні залишки національного життя. Будь-який опір радянській системі став неможливим, і населення Полтавщини перетворилося на безлику і покірну масу будівників «світлого комуністичного майбутнього». Проте український народ чекали нові трагічні випробування.

Війна. ..Ця страшна звістка вже через кілька годин після нападу ворога облетіла всі міста і села України і, зокрема, Полтавщини.

Друга світова війна — найстрашніша в історії людства. Вона спопелила мільйони людей. Одні з них загинули на полі бою, в концтаборах, померли від ран. Інші – стали безневинними жертвами кривавих побоїщ на рідній землі. Нацистські формування спеціального призначення, війська СС, поліції не тільки знищували міста і села, а й беззахисних жінок, дітей, літніх людей, а юнаків і дівчат насильно вивозили на каторжні роботи до Німеччини, Австрії та інших країн.
18 вересня 1941 року німецько-нацистські загарбники захопили Полтаву, а 13 жовтня – всю область. На зміну комуністичному прийшов новий окупаційний режим, який тривав 2 роки.

Коли стало зрозумілим, що Полтаву не втримати, із міста спішно, наскільки дозволяли можливості транспорту, почали вивозити на схід усе, що могло сприяти зміцненню обороноздатності СРСР. Хоча Полтава для радянського командування не вважалася важливим стратегічним пунктом, який за будь-яку ціну потрібно утримувати, бої на її околицях були запеклими. До Полтави німці вступили вранці 18 вересня з боку Мачух, Розсошенців по вулиці Європейській.

Скориставшись тимчасовим безвладдям, у центрі міста в цей час жителі грабували покинуті магазини і склади, хапаючи все, що потрапляло під руку.

По-різному зустріли полтавці прихід німецьких військ на рідну землю. Частина – як визволителів, із радістю і надією, що вони принесуть звільнення від більшовицького ярма, дозволять збудувати Українську державу та повернуть утрачену за радянських часів власність. Інші – з неприхованою ненавистю і безсилою люттю до нацистів, які нахабно вдерлися в Радянську Україну і змінили звичний спосіб життя та їх місце в системі більшовицького режиму. Все ж більшість полтавців зустріла прихід ще одних окупантів зі страхом й тривожним очікуванням, що принесе їм нова влада.

На Полтавщині чорний смерч війни пронісся тричі: в серпні-жовтні 1941 року, коли нацистські війська вторглись на територію області і, долаючи опір армій Південно-Західного фронту під командуванням генерал-полковника Героя Радянського Союзу М.П. Кирпоноса, просувались на схід, знищуючи все живе на своєму шляху. Вдруге – лютий – березень 1943 р. у зв’язку з боями навколо Харкова. У бойові дії потрапили населені пункти Чутівського, Котелевського і Зіньківського районів. А втретє — в серпні-вересні 1943 року, коли після поразки під Сталінградом, а особливо на Курській дузі, гітлерівські вояки прямували до Дніпра, безжалісно знищуючи все на своєму шляху, а тому числі й найцінніший скарб України — її людей.

Окупацйний режим на Полтавщині можна умовно поділити на два етапи: до квітня 1942 року Полтавщина перебувала під німецьким фронтовим командуванням, а потім була передана цивільній владі — рейх-комісару.

Нацистська політика була расовою, окупаційний режим — жорстоким, було встановлено комендантську годину, запроваджено трудову повинність усього працездатного населення, за будь-яку провину людину могли розстріляти. Причому могли це робити за широкий спектр порушень — від вживання нецензурної лексики до невиконання якихось робіт, а біржа праці в терміновому порядку почала вивезення молоді до Німеччини. За два роки окупації з Полтави на рабську працю відправили близько 8 тисяч осіб.

Окупація міста тривала 732 дні. Полтавці жили в умовах постійного страху й терору. Здавалося, що відколи вигнали звідси минулий режим, життя тут зупинилося, центр міста нагадував місто привидів, оскільки більшість його будинків із вибитими вікнами стояла пусткою. Проте, порівнюючи з іншими українськими містами, Полтава була найменше пошкоджена війною, але найбільше поруйнована більшовизмом, за двадцять років більшовицької диктатури Полтава втратила своє національне обличчя, а її жителі значною мірою були зрусифікованими.

Гроші ходили спочатку радянські, а потім увели німецькі окупаційні марки — для внутрішнього вжитку (дойчмарки). Підприємства, хоч і не всі, працювали, люди отримували зарплати. Німці роздавали пайки — для працюючих і непрацюючих.

Німецький окупаційний апарат спирався на густу мережу каральних органів: гестапо (таємна поліція), СД (служба безпеки), польову жандармерію, військові комендатури в містах і на залізницях тощо. У роки окупації нацистські загарбники відкрили і декілька специфічних навчальних закладів, які готували шпигунів, диверсантів та чиновників окупаційної адміністрації. Майже відразу після вступу нацистів у Полтаву «Абверкоманда» при групі армій «Південь» заснувала розвідувальну школу під кодовою назвою «Оріон». Вона розмістилася у приміщенні колишньої профшколи панчішно-трикотажної фабрики на розі вулиць Монастирської і Паризької комуни. Школа мала декілька відділень, на яких готувалися розвідники («ходоки»), радисти і диверсанти. З метою конспірації їх було розкидано по різних районах міста, в тому числі й на території Хрестовоздвиженського монастиря. Контингент шпигунської школи здебільшого складали радянські військовополонені, які не витримували нелюдських знущань у концтаборах, кримінальні злочинці, а часом і безробітні.

На початку 1942 року у Полтаві відкрилася школа з підготовки поліцаїв. У місті існували також курси гестапо, слухачами яких були українці, що вже пройшли певний випробувальний строк у лавах допоміжної поліції. На курсах готували професійних розвідників і терористів, яких згодом закидали літаками на Кавказ, у райони Сталінграда та Казані.

У Полтаві було створено 4 концентраційні табори смерті, які знаходилися в районі Полтавської ЗОШ № 27, в районі ЗОШ №7, Червоних казарм, у Гришкиному лісі (мікрорайон Половки). На старому полтавському цвинтарі, дворі середньої школи № 27, за містом полтавців розстрілювали, закопували живими. Втрати були колосальними. Як свідчать документи, загинули близько 22 тисяч осіб. Знищені були всі хворі Полтавської обласної психлікарні – майже 1000 дорослих і 100 дітей. Майже 10 тисяч євреїв німці розстріляли в яру між Пушкарівкою і Супрунівкою. Розстріляний був і табір ромів, який стояв неподалік Білої гори поблизу дороги Полтава–Харків.

На місці розстрілу мирних жителів у Полтаві споруджено пам’ятник «Скорботна мати», де щороку рідні і друзі запалюють свічки вічної пам’яті невинним жертвам, кладуть квіти, лунають заупокійні молитви священнослужителів різних віросповідань.

У період окупації навесні 1942-го в Полтаві розташувалися штаби групи армій «Південь», якою командував генерал-фельдмаршал Моріц Альбрехт Франц Фрідрих Федір фон Бок і шостої армії генерал-лейтенанта Фрідріха Паулюса. Сюди ж із Берліна передислокувалися спецгрупа «Цеппелін» та каральні загони дивізії СС «Мертва голова». Осів тут і спеціальний центр німецької розвідки «Оріон».

У числі інших верховодів Третього рейху в Полтаві побував і А. Гітлер. Перший його візит відбувся 3 грудня 1941 року, а другий (і останній) — 1 червня 1942 року. Аеродром під містом щільним кільцем оточив підрозділ СС. Зустрічали фюрера лише високі армійські чини. Полтавщину німецьке командування на той час вважало однією зі своїх найбезпечніших тилових зон.

А. Гітлер прилетів особистим чотиримоторним «Кондором» фірми «Фокке-Вульф». Він міг розвинути швидкість до 340 км/год. Вище за 4-5 км не піднімався — фюрер погано переносив висоту. Гітлер сидів у спеціально обладнаному кріслі з парашутом. Якби літак підбили, міг катапультуватися із сидінням. Під час польотів у прифронтову зону фюрерів «Кондор» фюрера супроводжували до 10 винищувачів.У поїздках Гітлера охороняв спеціальний підрозділ «Лейбштандар Адольф Гітлер», укомплектований спеціально дібраними есесівцями.

Їздив А.Гітлер автомобілем «мерседес» із двигуном 150 кінських сил чи всюдиходом марки «Штеєр». Обидва були броньовані, з куленепробивним склом, обладнані потужними прожекторними фарами, щоб унеможливлювати прицільну стрільбу по машинах. Автомобілі доставили Адольфа Гітлера, генерал-фельдмаршала Вільгельма Кейтеля й інших високих чинів у штаб фон Бока в центрі Полтави.

Цього разу Гітлер провів нараду з вищим командним складом вермахту, на якій були присутні Кейтель, Йодль, фон Бок, фон Клейст, Паулюс та ін. Обговорювалися плани літнього наступу німецьких військ на сталінградському і північнокавказькому напрямах. Після наради Гітлер відвідав Хрестовоздвиженський жіночий монастир, який щойно відкрився. Як згадують старожили, під час поїздки містом на вулиці Гоголя Гітлер вийшов з автомобіля і пригостив дітей та жінок цукерками. Німецька кінохроніка, висвітлюючи той візит Гітлера у прифронтову зону, цього не зафіксувала.

Збереглися будівля і балкончик, з якого Гітлер виступав перед німецькими солдатами з промовою. Будинок на розі вулиць Європейської та Пилипа Орлика в Полтаві. Нині в цегляному будинку виховуються малюки на-вчально-виховного об’єднання №14. Орієнтовно був збудований у кінці XIX – на початку XX століття як житло для пастора німецьких колоністів. Під час окупації в Полтаві був штаб 6-ої та 8-ої армій. Обговоривши терміни та план дій на Східному фронті на літній період, Гітлер із почтом полетів до Фінляндії на іменини маршала Маннергейма. За іншою версією, до «Вовчого лігва» — своєї головної ставки у Східній Пруссії. Генрі Пікер по поверненні до «Вовчого лігва» занотував: «За обідом шеф розповів, що політ до Полтави змусив його дещо переглянути свої расові погляди. У Полтаві він бачив стільки блакитнооких і білявих жінок, що навіть подумав, — згадавши фото норвежок чи навіть голландок, які передавали йому разом із проханнями про одруження, — а чи не варто замість того, щоб говорити про поширення північного типу, підняти питання про необхідність поширювати південний тип у наших північноєвропейських країнах». По війні свої записи Пікер видав книжкою «Застільні розмови Гітлера».

Під час тимчасової окупації полтавці вели активну боротьбу проти загарбників. Були створені підпільні групи: О. Убийвовк, Й. Баяном та О. Лімовим, Т. Сіриченком, А. Марченком-Соколенком та іншими. Вони розповсюджували виготовлені листівки із повідомленнями інформбюро, влаштовували втечі військовополонених із концтаборів, рятували молодь від вивезення на рабську працю до рейху. У них налічувалося понад 150 підпільників. Одним із членів підпільної організації був Сергій Іллєвський. Квартира С. Іллєвського слугувала явкою, де збиралися підпільники. 6 травня 1942 р. гестапо заарештувало найактивніших учасників організації і серед них штаб «Нескореної полтавчанки». Всі були розстріляні, серед них була й Ляля Убийвовк, організація припинила свою діяльність. У 1965 р. Ляля Убийвовк посмертно удостоєна звання Героя Радянського Союзу. У 1967 р. у Полтаві встановлено пам’ятник Нескореним полтавчанам.

Вигнання нацистів з Полтави і Полтавщини розпочалося після здобуття Харкова. Використовуючи тактику спаленої землі, німці на шляху свого відступу буквально спустошували Полтавщину: спалювали міста й села, гнали за Дніпро мирне населення й худобу.

У середині серпня війська Степового фронту (командувач генерал І. С. Конєв) розгорнули наступ із Харківського плацдарму в напрямку Полтавка –Кременчук. Їм протистояла група німецьких арсмій «Південь». У районі Полтави була сконцентрована 8-а німецька армія. На допомогу їй командування вермахту перекинуло 106-у піхотну дивізію і танкову дивізію СС «Рейх». Гарнізон Полтави збільшили вдвічі.

На світанку 22 вересня підрозділи 5-ї гвардійської армії генерала О. Жадова і 52-ї армії генерала І. Манагарова, що входили до складу Степового фронту, форсували Ворсклу і почали обходити Полтаву з півдня і півночі. Долаючи опір ворога, вони першими прорвалися до міських околиць. На лівому фланзі Воронезького фронту наступ вела 4-та гвардійська армія, якою командував генерал Г. Кулик. Противник за будь-яку ціну намагався зупинити наступ радянських військ. Війська несли великі втрати. Г. Кулик, щоб припинити подальше знищення Полтави, всупереч розпорядженню представника ставки Г. Жукова, послав на Полтаву 5-ту гвардійську повітрянодесантну дивізію, підрозділи якої захопили аеродром, м’ясокомбінат і київський вокзал. Під час вуличних боїв армійські розвідники на чолі зі старшим лейтенантом П. Г. Скачком проникли до центру Полтави і по обіді 22 вересня досягли Корпусного саду, де розвідник Іван Білих закріпив червоний прапор на обеліску Слави. Слідом за розвідниками в місто проникли штурмові групи 95-ї гвардійської , 84-ї стрілецької та 8 гвардійської повітрянодесантної дивізії, які в результаті вуличних боїв на ранок 23 вересня повністю оволоділи Полтавою.

обкладинка книги Віктора Ревегука

Дорого коштувало Г. Кулику його самоуправство. І. Конєв поскаржився Г. Жукову, що Г. Кулик перешкодив йому одноосібно взяти «Город русского оружия». І тому Г. Кулика було негайно знято з командування 4-ю гвардійською армією. Його місце посів генерал О. Зигін, але командував армією він лише 2 дні – 27 вересня загинув, підірвавшись на міні, поблизу с. Кирияківки Глобинського району. Поховали його в Полтаві.

Г. Кулика ж згодом відсторонили від роботи, понизили в званні, відправили у відставку, а потім заарештували і розстріляли.

З найжорстокішої в історії людства війни Полтава вийшла зруйнованою і знекровленою, її продуктивні сили було підірвано, а тисячі людей загинули на полі бою, в концтаборах чи від ран. Єдине, що ми можемо зробити — це пам’ятати і згадувати подвиг тих, хто віддав своє життя для того, щоб майбутні покоління жили у спокої, мирі на власній землі і більше не допускали таких страшних кривавих подій!

Підготовлено Північно-східним міжрегіональним відділом Українського інституту національної пам’яті за матеріалами книги кандидата історичних наук Віктора Ревегука
«Полтавщина в роки Другої світової війни (1941—1945)» та офіційного сайту управління культури Полтавської міської ради

Система Orphus