Ви тут:
Культура Полтавщина Суспільство 

Якими псевдонімами послуговувались полтавські письменники

Якими псевдонімами послуговувались полтавські письменники, розповіли у відділі краєзнавства Полтавської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Котляревського.

Саме поняття псевдонім з’явилося ще в античні часи. У добу рукописної книги анонімні й псевдонімні твори переважали над тими, що були підписані справжніми іменами. В епоху Відродження виступати під псевдонімом стає досить популярним, навіть модним. У ХІХ та на початку ХХ століття псевдоніми ставали ефективним засобом обійти цензуру, уникнути урядових переслідувань, інколи це було просто життєвою необхідністю.

«Українці полюбляють рідні топонімічні псевдоніми: Хорольський, Полтава, Ворскла, Керч, – писав літературознавець Ігор Качуровський, – тож певним дисонансом до них, ніби викликом: «а я – інакший», звучить «Ізарський», від «чужого» гідроніму – річки Ізар, що тече через Мюнхен».

Саме тут, у столиці Баварії, молодий прозаїк Олексій Мальченко, під псевдо Олекса Ізарський, увійшов у коло письменників української діаспори. Він народився 30 серпня 1919 року в Полтаві в інтелігентній національно-свідомій сім’ї, яка дивом уникла політичних репресій в роки сталінських «чисток». Дитинство провів у селі Карлівка: там його дід Андрій працював помічником правителя маєтку Меклінбург-Стрілецьких пана Шейдемана. А бабуся Олексія була дружкою на весіллі Ольги Шейдеман з Панасом Рудченком.

Василя Барку (справжнє ім’я Василь Костянтинович Очерет) – видатного письменника-модерніста, двічі представленого до Нобелівської премії – Україна відкрила для себе тільки після здобуття незалежності. Народився Василь Барка 1908 року у селі Солониця Лубенського району у родині реєстрового козака. Залишившись у роки Другої світової війни на чужині, письменник переймався долею родини, яка була в Україні, та намагався оберігати її. Про це свідчить його ініціатива взяти аж два псевдоніми (інший менш відомий – Іван Вершина), аби тільки родина була у безпеці. Псевдонім Барка обрав собі, дивлячись на барки, які розвантажував, і порівнюючи себе з ними («тягнуться по річці туди-сюди, несучи на собі те, що людям потрібне»).

Давню славу древнього міста Лубни примножив статський радник, краєзнавець, фольклорист, етнограф і педагог Матвій Терентійович Номис (справжнє прізвище Симонов). Він почав використовувати псевдонім з 1858 року. Друкувавася в журналах і альманахах. За ініціативою М. Номиса був створений перший на Полтавщині навчальний музей краєзнавчого спрямування. Він мав рукописи царських указів, гетьманські універсали, унікальні книги. Бібліотека налічувала близько двох тисяч примірників та тридцяти невиданих рукописів. Його збірка «Українські прислів’я і приказки» (1861) вийшла під псевдонімом М. Номис, містить понад 14,5 тисяч приказок і загадок.

Одним із найвідоміших українських письменників ХХ століття і, мабуть, найбільш прочитаним і визнаним в Україні письменником діаспори є Іван Багряний. Народився Іван Павлович Лозов’ягін на історичній Полтавщині 1906 року в сім’ї охтирського муляра Павла Лозов’яги. У 1926 році у київському журналі «Глобус» з’явився вірш «В місто», підписаний новим псевдонімом – Багряний, – під цим прізвищем письменник став відомий усьому світові. Псевдонім «Багряний» обрано, як припускають, під впливом захоплення творами Миколи Хвильового — в текстах його улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання.

Оксана Дмитрівна Соловей – перекладач, критик, етнограф – народилася у місті Полтава у 1919 році. Мала псевдоніми Марія Шаруда, Ольга С. У 1943 році емігрувала до Німеччини, потім до США. Співпрацювала з радіостанціями «Голос Америки», «Свобода». Перекладала з англійської та української мов. З 1991 р. – член Американської асоціації україністів.

Чи не єдиний випадок в історії міста, коли громадськість Полтави добре знала ім’я Панаса Мирного (Опанас Мирний, Мирний П. – інші псевдоніми), але поліція ніяк не могла прив’язати його до Панаса Рудченка. На походження його відомого прізвища, можливо, вплинуло місто, де народився письменник, – Миргород. У його метриці було написано відразу два прізвища: Мирний і в дужках Рудченко, але практично до самої смерті, крім близьких йому людей, ніхто не знав про те, що Рудченко і Мирний – це одна людина.

Відомий на увесь світ Микола Гоголь теж видав свою першу книжку «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» під псевдонімом Пасічник Рудий Панько.

Деякі наші сучасники теж мають псевдоніми. Так, полтавський письменник Сергій Осока має прізвище Нечитайло, а краєзнавець Тарас Пустовіт підписує інколи свої статті Тарас Серпневий.

поширити новину: