Ви тут:
Суспільство Україна 

В Україні планують скасувати податок на рекламу за кордоном

Заступник Міністра цифрової трансформації Олександр Борняков та голова Комітету Верховної Ради України з питань фінансів Данило Гетманцев разом із представниками digital-бізнесу в Україні обговорили необхідність скасування застарілої норми Податкового кодексу – так званий “податок на іноземну рекламу”, яку замовляють українські компанії за кордоном.

Про це повідомили у Мінцифри.

У 1997 році був запроваджений специфічний податок на рекламні послуги, який  вимагає від юридичних осіб на території України сплачувати до бюджету України 20% від суми, яку вони витратили на оплату рекламних послуг, наданих нерезидентом. Тобто, замовивши рекламу в Facebook чи Twitter, компанії мають сплатити за послугу виконавцю там – і ще 20% від суми – у нас. Аналогічно, якщо український експортер хоче прорекламувати свою продукцію на зарубіжному ринку (скажімо, на місцевому телебаченні чи засобах зовнішньої реклами), він змушений не лише оплатити такі послуги своєму підряднику-нерезиденту, а й сплатити до українського бюджету додаткові 20% податку від вартості такої реклами 

Чому необхідно скасувати податок? 

Ця норма Податкового кодексу є абсурдною, адже українські компанії мають сплачувати на 20% більше (“податок на іноземну рекламу”) за digital-послуги, ніж їхні візаві з іншої країни. Таким чином, це не надає українському виробнику конкурентних переваг, а навпаки – змушує підвищити вартість свого товару та створює додаткові перепони для виходу українських виробників на зарубіжні ринки.

Як вирішуватимуть ситуацію?

Зараз у Раді очікує розгляду законопроєкт Данила Гетманцева №2634 про ПДВ для електронних послуг. Цей документ пропонує до переліку тих, хто повинен платити ПДВ, додати іноземні компанії, у яких немає представництва в Україні і які постачають українцям електронні послуги. 

У всіх стейкхолдерів процесу є розуміння, що податок за digital-рекламу є надмірним податковим навантаженням для вітчизняних компаній. У зв’язку з цим ухвалене консолідоване рішення скасувати таку норму. Механізм буде реалізовано шляхом внесення пропозиції до другого читання до законопроєкту № 2634, яка передбачатиме виключення п. 141.4.6 з Податкового кодексу України. За рахунок цього українські компанії (юридичні особи та ФОПи) не сплачуватимуть додаткових  20% податку при купівлі електронних послуг.

Яка позиція digital-бізнесу?

Варто зазначити, що бізнес підтримав нашу з Комітетом фінансів ініціативу. Також на зустрічі обговорили низку актуальних для бізнесу проблем:

  1. важливість нерепресивних форм поведінки контрольних органів при виконанні своїх функцій, зокрема, податкової поліції 
  2. відсутність бажання державних органів впроваджувати більш сучасне законодавство. Адже непоодинокими є випадки, коли на рівні закону відбулася дерегуляція, проте місцеві органи податкової служби чи банківської системи застосовують застарілі норми. Наприклад:
  • незважаючи на валютну лібералізацію, компанії-нерезиденти фактично не можуть розраховуватися у гривні за отримані послуги
  • досі існує застаріла норма Постанови НБУ № 5 від 02.01.2019 р. “Про затвердження Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті”, п. 111 якої забороняє філіям українських підприємств здійснювати розрахунки у валюті в інтересах своїх клієнтів
  • не менш застарілими є деякі норми Порядку роботи з електронними документами у діловодстві та їх підготовки до передавання на архівне зберігання, затверджене наказом Міністерства юстиції № 1886/5 від 11.11.2014. А саме – встановлення формату XML як єдиного прийнятного для визнання та архівування електронних документів, а також про правила іменування файлів електронних документів із використанням винятково цифр. Ці норми істотно відстали від стану сучасних технологій, а також встановлюють необґрунтовані обмеження, яких немає на законодавчому рівні
  • необхідно надати можливість підписувати електронні документи з нерезидентамиу Податковому кодексі необхідно визначити поняття дати оформлення актів (первинних документів), якщо не збігається дата їх складання та дата накладання електронних підписів сторонами. Це важливо для визначення моменту виникнення зобов’язань із ПДВ та податку на прибуток при електронному підписанні документів. Було узгоджено, що до ПКУ будуть внесені зміни, за якими визначення дати оформлення документу буде дата його складання, незалежно від дати накладення електронного цифрового або особистого підпису сторін, але за умови, що підписи мають бути накладені не пізніше дати формування показників податкової звітності
поширити новину: