Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

333 роки тому поблизу Полтави Івана Мазепу обрали Гетьманом Лівобережної України

У липні 1687 року відомий політичний діяч та дипломат Іван Мазепа отримав гетьманську булаву на Коломацькій раді поблизу Полтави (нині – Коломацький район Харківської області). 

Його кандидатура не була єдиною (іншими претендентами були генеральний обозний В. Дунін-Борковський, полковий обозний Полтавського полку П. Левенець, канівський полковник Я. Лизогуб), але на той час вона була прийнятна і для козацької старшини, і для царського уряду, повідомили на сторінці Музею історії Полтавської битви.

В цей період були підписані так звані «Коломацькі статті», що являли собою українсько-московський договір, який укладався між козацькою старшиною на чолі з новообраним гетьманом та московськими царями Іваном і Петром і їхньою регентшею царівною Софією. Договір містив 22 статті. Вони декларативно підтверджували традиційні козацькі права та вольності, зберігали 30-тисячне реєстрове козацьке військо та компанійські полки. Водночас договір містив низку статей, які забороняли гетьману без царського указу позбавляти старшину керівних посад, а старшині – скидати та обирати нового гетьмана; примушували козацьку старшину наглядати за діями гетьмана та своєчасно доносити на нього царському урядові; обмежували права гетьмана розпоряджатися землями, що належали Війську Запорізькому; забороняли гетьманському урядові мати дипломатичні зносини з сусідніми державами; примушували всіляко сприяти міжетнічним шлюбам та іншим формам єднання населення обох країн, а також забороняли будь-кому говорити про те, що «Малороссийской край Гетманского регименту», бо він є «Их царского пресветлаго величества самодержавной державы». Таким чином, вперше в історії українсько-московських взаємин текст статей, що підписував гетьман, заперечував державний характер гетьманської влади та української державності взагалі. Лише власний авторитет гетьмана І. Мазепи та його дипломатичний і політичний досвід дозволяли нейтралізувати наслідки цих статей для України і протягом 21 року забезпечувати її нормальне державне існування, допоки процес поглинання України Московщиною не набув загрозливих форм і не призвів до повстання І. Мазепи.

Незважаючи на заборону міжнародних дипломатичних зносин, зафіксовану в «Коломацьких статтях», гетьман мав численні зв’язки з монархічними дворами Європи, зокрема Веттінів у Польщі, Гіреїв у Криму та ін. З метою оборони південних кордонів гетьман побудував фортеці на півдні України – Новобогородицьку та Новосергіївську на р. Самарі.

Усвідомлюючи значення освіти для розбудови держави, І. Мазепа постійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, заснована ще на початку XVII ст. братська школа стараннями митрополита П. Могили перетворилася на колегіум, а згодом на академію. Заходами Мазепи вона отримала підтвердження статусу вищого навчального закладу, а також новий корпус. Не дивно, що Києво-Могилянську академію іноді ще називали «Могило-Мазепинською». За часів гетьмана академія стала духовним центром усієї України. Однак Мазепа дбав і про інші навчальні заклади, зокрема про Чернігівський колегіум, який також був розбудований його коштом, а бібліотека, як і Києво-Могилянської академії, була збагачена найновішими на той час виданнями й рідкісними рукописами. Є також згадка про те, що гетьман долучився до заснування в 1689 р. «латинської школи» в Харкові та її філії у Новгороді-Сіверському, що згодом перетворилася на самостійний колегіум.

В подальшому Мазепа намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. З 1704 року, після об’єднання територій Лівобережної та Правобережної України, – гетьман  війська Запорозького обох сторін Дніпра (1687-1708). Мазепа був першим українським гетьманом, який незмінно тримав гетьманську булаву протягом майже 22 років (8081 днів). Цей період характеризувався економічним розвитком України-Гетьманщини, стабілізацією соціальної ситуації, піднесенням церковно-релігійного життя та культури.

поширити новину: