Ви тут:
Суспільство Україна 

90 років тому народився дисидент, правозахисник Михайло Горинь

17 червня 1930 року народився Михайло Горинь, український правозахисник, дисидент і політв’язень радянських часів, народний депутат України 1-го скликання. 

Народився у селі Кнісело Жидачівського району Львівської області у свідомій українській родині. Дід Михайла був першим головою Кнісельської сільської Ради в роки Західно-Української Народної Республіки. Батько хлопця керував сільською «Просвітою» та районною нелегальною організацією ОУН, за що тричі був репресований польською владою, пізніше пішов в УПА. Свій вплив на формування Михайла мав і двоюрідний брат мами, провідний діяч ОУН Микола Лебідь.

У грудні 1944 року радянська влада депортувала Михайла разом із матір’ю до Сибіру. Але по дорозі на заслання їм вдалося втекти й легалізуватися в Ходорові, де Михайло пішов працювати на завод. Там 1949-го хлопець закінчив школу.

Родина Горинів у 1950 році. Внизу – мати Стефанія, брат Микола, батько Микола. Вгорі – Михайло та Богдан. Фото: radiosvoboda.org

Навчався на відділенні логіки і філософії Львівського державного університету. Ще під час навчання долучився до поширення листівок про боротьбу УПА, зблизився з колом таких же «незгодних». На 5-му курсі за відмову вступити в комсомол Михайла виключають із університету. Щоб не засмучувати батьків, хлопець не поїхав додому, а влаштувався у фольклористичну експедицію. Повернувшись напередодні 1 вересня, дізнався, що ректором став академік Євген Лазаренко. Юнак прийшов до нього на прийом, розповів про себе, після чого ректор розпорядився прийняти в нього іспити і поновити в університеті. У цьому ж 1954 році на українське відділення філологічного факультету ЛДУ вступає його брат, Богдан Горинь.

Ще під час навчання Михайло Горинь долучається до педагогічної діяльності. Працював учителем логіки, психології, української мови і літератури, завідував районним методкабінетом, був інспектором Стрілківського райвно. Організував першу в СРСР експериментальну науково-практичну лабораторію психології і фізіології праці при Львівському заводі автонавантажувачів. 

Після візиту до Львова у 1962-му Івана Світличного, Івана Дзюби, Миколи Вінграновського та Івана Драча Михайло Горинь налагоджує тісні контакти з шістдесятниками, розповсюджує політичну літературу, яка видавалася за кордоном, та самвидаву. У ті часи КГБ почало демонстративне стеження за львівською інтелігенцією.

Михайло Горинь в молодості. Фото: dt.ua

У серпні 1965 року його заарештовують, знявши з дружиною з потяга «Сімферополь-Львів» за 40 км від дому. Його звинувачують в антирадянської агітації і пропаганді, і в квітні 1966 р. засуджують на шість років таборів суворого режиму. Разом з ним на лаві підсудних опиняються його брат Богдан, Михайло Осадчий та Мирослава Зваричевська.

Покарання відбував у Мордовії, де так само налагодив тісні контакти з однодумцями. Реакція не забарилася: за пропаганду і розповсюдження самвидаву серед в’язнів мордовських таборів у липні 1967 р. Гориня відправляють у Володимирський централ. У цей час Івану Гелю вдається самвидавом поширювати книгу Михайла Гориня –«Листи з-за ґрат».

У таборах Михайло зближується з відомими діячами руху опору Левком Лук’яненком, Зеновієм Красівським, діячами ОУН та УПА. В останній рік табірного ув’язнення, 16 червня 1971 року в нього на руках помирає після третього інфаркту Михайло Сорока.

Після звільнення в 1971 році для нього закриваються всі двері для роботи за фахом. Щоб не потрапити знову за грати через статтю про «дармоїдство», Горинь змушений працювати машиністом на будівництві хімкомбінату в Рівному, а потім ще п’ять років кочегаром у котельнях Львова. Весь цей час Михайло спілкується з родинами політв’язнів, підтримує їх, чим може.

Михайло Горинь з дружиною Ольгою та дітьми Тарасом та Оксаною. 1970-ті. Фото: istpravda.com.ua

У 1976 році Михайло Горинь активно долучається до створення Української Гельсінкської групи, працює над установчими документами УГГ. Однак просить не записувати його до УГГ одразу. «Я піду в другому ешелоні. Коли вас заарештують, тоді я піду», – сказав тоді він.

Так воно і вийшло. Після того, як «першу десятку» УГГ арештували, Михайло Горинь готував інформаційні повідомлення й вісники про репресії в Україні. У серпні 1978 р. разом із В’ячеславом Чорноволом відновив часопис «Український вісник».

Вдруге Михайла Гориня заарештували 3 грудня 1981 року. Не маючи доказів, КГБ підкидає йому в квартиру фальшиві документи нібито Гельсінської групи, які «засвідчили», що він «продовжує антирадянську діяльність». На знак протесту Горинь оголошує голодування і на 10-й день у нього стається серцевий напад. Попри це, «справедливий радянський суд» присуджує 10 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у сумнозвісному таборі в Кучино, де протягом 1981-1985 років пішло з життя вісім «політичних» в’язнів, серед яких Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко, Василь Стус. Михайло Горинь мав усі шанси стати наступним.

Оксана Мешко, Михайло Горинь та Василь Овсієнко, приблизно 1990 рік. Фото: radiosvoboda.org

Але розпочалася перебудова і в 1987 році Михайло Горинь одним з перших, як «не жилец» після двох інфарктів, отримує помилування. У Чусовому його зустрічає брат Микола, якого викликали для супроводу, побоюючись, щоб Михайло не помер у дорозі. Довідку про помилування йому просто тицьнули в руки за воротами, бо принциповий в’язень відмовлявся від «помилування» без реабілітації. Офіційної реабілітації Михайло Горинь дочекався лише в 1990 році, уже в незалежній Україні.

Відновивши здоров’я, Михайло Горинь з головою поринає в національно-визвольну боротьбу. Разом із В’ячеславом Чорноволом та братом Богданом бере участь у розробці «Декларації принципів Української Гельсінської Спілки», оприлюдненої 7 липня 1988 р. на 50-тисячному мітингу у Львові. У вересні цього ж року Михайло організував і очолив Робочу групу захисту українських політв’язнів, яка увійшла до Міжнародного комітету захисту політв’язнів. Брав участь у кількох нарадах представників національно-демократичних рухів народів СРСР.

З 1989 року працював у Києві в оргкомітеті Народного Руху України за перебудову. На Установчому з’їзді НРУ, що відбувся 8-10 вересня, обраний головою секретаріату. 1990 р. обраний депутатом Верховної Ради УРСР, працював у Комісії з питань суверенітету, очолював комісію національних меншин.

Саме йому належала ідея «ланцюга Злуки» в січні 1990 року, коли сотні тисяч людей з прапорами утворили символічний ланцюг єднання від Києва до Львова. Він же започаткував Свято Козацької слави у 1990 році в Капулівці.

З Василем Овсієнком і патріотичною молоддю на Закарпатті, 1998 р. Фото: istpravda.com.ua

З травня 1992 р. до жовтня 1995 р. Михайло Горинь очолював Українську Республіканську партію. Після розпаду УРП 1997 р. став одним із засновників Республіканської Християнської партії. З грудня 1992 р. очолював Конгрес національно-демократичних сил. У 2000-2006 роках був головою Української Всесвітньої Координаційної Ради. 

Помер Михайло Горинь 13 січня 2013 року. Похований на «Полі почесних поховань» Личаківського цвинтаря у Львові.

За матеріалами УНІП

поширити новину: