Ви тут:
Культура Суспільство Україна 

Поет «недостріляного» Відродження. До 125-річчя з дня народження Максима Рильського

Поет «недостріляного» Відродження. До 125-річчя з дня народження Максима Рильського

Максим Рильський давно увійшов до сонму класиків української літератури, його біографія вивчається в школах.  Але за позірною схематичністю ми іноді втрачаємо здатність бачити живу людину. Між тим, попри весь іконостас нагород та лауреатських відзнак, яким ощасливила поета радянська влада, він до кінця лишився для неї «надзвичайно небезпечною особою». Більше того – його життя не раз висіло на волосинці, про що відверто заявляв Микита Хрущов. Свого часу Олесь Гончар назвав Рильського та його колег по перу «поетами недостріляного Відродження».

Син хлопомана

Батько Максима Рильського, відомий етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Однак родова польська зверхність до українців-«хлопів» не торкнулася серця молодого панича. Навпаки, разом із Володимиром Антоновичем та іншими польськими шляхтичами – студентами університету Святого Володимира він відкрито заявив про повагу до української нації, перейшов у православ’я, одружився з простою селянкою  і присвятив своє життя вивченню українських традицій, поширенню освіти і культури серед селян. Поляки прокляли «відступників» і назвали їх «хлопоманами». «По польських панських дворах ім’я Антоновича і Рильського називано як майбутніх організаторів нової Коліївщини, як майбутніх Гонту і Залізняка», – писав Михайло Драгоманов. Вони ж стали одними із засновників «Старої громади», до якої входили Лисенко, Старицький, Житецький та інші відомі діячі української культури. 

Схоже, така любов до народу, серед якого випало жити, у Тадея Рильського була не випадкова. Свого часу він надрукував у журналі «Киевская Старина» родинну легенду про діда, який був учнем базильянської школи під час взяття Умані гайдамаками в 1768 року. Прив’язаний для розстрілу до стовпа, 14-річний хлопчина почав співати «Пречиста діво, мати руського краю». Здивований гайдамацький отаман помилував не тільки самого Рильського, а й усю групу засуджених на смерть поляків та євреїв.

Тадей Рильський, батько поета. Фото: heroes.profi-forex.org

У селі Романівка на Житомирщині, де Тадей Рильський прожив майже 40 років, він відкрив школу, де сам і викладав, викупив і віддав селянам колишню спадщину сестри (300 гектарів землі), мало не щотижня відстоював інтереси громади у волосному суді. Як писав Сергій Єфремов, він був селянам «за вчителя, адвоката, порадника і разом – за товариша». В такому ж дусі виховав і своїх трьох синів. Коли народився наймолодший – Максим – Тадею Розеславовичу було 54 роки.

Іще один учень Лисенка

Крім поетичного таланту Максим Тадейович мав неабиякі музичні і драматичні обдарування. В юності він познайомився з корифеями української сцени Садовським та Заньковецькою, пізніше разом із братами Іваном та Богданом багато енергії віддавав драмгуртку в Романівці, де був режисером, актором, декоратором і музикантом водночас. Пізніше, з 1935 по 1942 роки Рильський завідував літературною частиною Київського театру опери та балету. Для театру він переклав українською чимало оперних арій, хорів, сцен (найвідоміші – арія Руслана з опери «Руслан і Людмила», арія Сусаніна, арія Ленського із «Євгенія Онєгіна»). 

Знався Максим Рильський і на музиці. Після смерті батька, коли хлопчик вступив до приватної гімназії Володимира Науменка (одного із керівників «Київської громади», редактора «Киевской Старины», міністра освіти в останньому уряді Скоропадського), він деякий час жив у родині Миколи Лисенка. Лисенко особисто давав Максимові уроки музики, і пізніше, за свідченням очевидців, поет став неперевершеним імпровізатором.

Максим Рильський (другий знизу) в колі друзів-літераторів, 1929 рік. Фото: uk.wikipedia.org

«Грав він захоплено і ніколи не повторювався, бо ті імпровізації, як мереживо, плелися в душі поета, так само, як і та, колишня, що лунала в нашій харківській квартирі», – згадувала дружина Остапа Вишні. На жаль, звички класти на ноти свої імпровізації у Рильського не було, тож уся його музична спадщина – кілька магнітофонних записів, що зберігаються нині в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії, що носить ім’я поета. Серед них – і запис народної пісні «Ой у полі криниченька» у виконанні Івана Козловського, з яким Рильський дружив.

 КГБ готувало фізичне знищення Рильського

Свого першого вірша Максим Рильський написав у 7 років, а у 15 вийшла його перша поетична збірка «На білих островах». Далі протягом двадцятих років одна за одною виходять іще 6 поетичних збірок, окремі поеми, переклади (Рильський перекладав із 13 мов), але в жодній поезії й словом не згадується про партію, жовтень, Ради, соціалізм. Це, а також приналежність до гурту «неокласиків», близьке знайомство з Миколою Зеровим, Андрієм Ніковським, Павлом Филиповичем, Григорієм Косинкою (усі вони були знищені репресивним апаратом НКВД) кинуло тінь «неблагонадійності» і на самого Рильського. 19 березня 1931 року, в день 36-ліття його арештовують і п’ять місяців тримають на Лук’янівці, вимагаючи зізнання в контрреволюційній діяльності. Результатом «пропрацювання» Рильського стало його каяття: «Моя провина перш за все негативна, тобто я винен не так у тому, що я робив, як у тому, чого я не робив, хоч і повинен був робити». 

М.Т.Рильський на полонині. 1959 рік. Фото М.Йосипенка. Фото: Київський літературно-меморіальний музей Максима Рильського

Його відпустили, закривши справу «за відсутністю даних для передачі її у судові органи», однак оця підозра в «нелояльності» дамоклевим мечем висіла над Рильським до кінця його життя. Він і справді спробував «виправитися» – написав текст для кантати «Перше травня», погодився написати лібрето опери на тему «Соціалістичне будівництво наших днів». Однак можна було уявити його стан, коли один за одним в таборах зникали (а багато хто – назавжди) найближчі друзі: Остап Вишня, Ананій Лебідь, Марко Вороний, Михайло Драй-Хмара. Як зойк лунає його звернення до дружини Плужника: «Пані Галю, я скоро збожеволію, я не можу витримати вже більше, мені хочеться взяти телефонну трубку і кричати по прямому проводу до Кремля: «Що ж ви робите, ви виймаєте мозок України і залишаєте її жити без мозку, ви заливаєте кров’ю нашу землю».

Хмари над головою Рильського збиралися іще неодноразово. У 1938 році органами НКВД він «активно розроблявся» разом із Бажаном, Тичиною, Костенком, а тодішній перший секретар ЦК КП(б)У Косіор відкрито називав його «хоч і талановитим, але дуже небезпечним» поетом. Від арешту його врятував Хрущов, який, за переказами, особисто подзвонив Сталіну і запитав, як можна арештовувати поета, котрий написав «Пісню про Сталіна», що її співає вся Україна (музику до слів «Із-за гір, та з-за високих сизокрил орел летить» написав за два роки до того Левко Ревуцький і пісня справді стала дуже популярною). 

Максим Рильський з дружиною, сином та Михайлом Стельмахом під час евакуації в Уфі, 1942 рік. Фото: life.pravda.com.ua

Подальше життя Рильського перетворилося на безконечне очікування: вознесуть тебе чи скинуть у провалля. Він двічі був лауреатом Сталінської премії і один раз – Ленінської, був академіком АН України, АН СРСР, обирався депутатом Верховної Ради УРСР, очолював Спілку письменників України, а потім, майже 20 років – Інститут мистецтвознавства, народної творчості та етнографії. А поза тим, час від часу в пресі розпочиналася чергова кампанія таврування «буржуазних елементів», до числа яких потрапив і Максим Рильський. Особливо активною була хвиля цькування у 1947 році, коли ЦК КП(б)У знову очолив Лазар Каганович.

Не так давно з документів КГБ СРСР стало відомо, що в 1945 році репресивно-каральна система планувала вбивство Максима Рильського руками своєї агентури, сконцентрованої в інспірованій організації під виглядом ОУН. В кабінетах НКГБ на було виготовлено «відкритий лист» до Рильського, де його називали «справжнім зразком українського запроданства». Планувалося вбити двох зайців: усунути поета і вчинити черговий погром «невгодних» під виглядом причетності до вигаданого «тимчасового проводу східноукраїнських земель». За іронією долі викрила і знешкодила «перевертнів» Служба Безпеки крайового проводу ОУН в Луцьку.

Рильський дізнався про це у вересні 1948-го, коли до нього в квартиру зі Львова до нього прибув Микола В. (псевдо Меч) і ще двоє підпільників. Вони закликали поета відректися від співпраці з владою, виступати в підпільній пресі. Рильський відмовився, однак подарував гостеві свою збірку «Вірність» із автографом. Незабаром органи МГБ розгромили групу Меча, а під час обшуку в його львівській квартирі знайшли злощасну збірку. 

Лишається тільки дивуватися тій творчій спадщині, яку попри все, лишив по собі Максим Тадейович. 35 поетичних збірок, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів, серед яких – поема Міцкевича «Пан Тадеуш», пушкінський «Євгеній Онєгін», французька поезія, кілька книжок наукових статей, редагування великої кількості поетичних та етнографічних видань – це далеко не все, що міг би зробити Рильський за інших обставин. Але на те вона й історія, що її уже не перепишеш. І на те вони й поети, щоб ми їх любили такими, які вони є.

Наталка Позняк-Хоменко 

За матеріалами УІНП