Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

178 років тому на Полтавщині народився композитор Микола Лисенко

178 років тому на Полтавщині народився композитор Микола Лисенко

22 березня 1842 року в селі Гриньки Кременчуцького повіту на Полтавщині народився композитор Микола Лисенко.

Батько, Віталій Романович Лисенко, офіцер орденського кірасирського полку, був людиною освіченою, з передовими поглядами на розвиток суспільства, глибоко знав і любив літературу, народну творчість. Мати, Ольга Єреміївна, походила з полтавського поміщицького роду Луценків. Навчалася вона в петербурзькому Смольному інституті шляхетних дівчат. Аристократичне виховання наклало свій відбиток на все подальше життя Ольги Єреміївни, вигранивши її характер та світогляд. Розмовляла вона виключно французькою мовою, в усьому намагаючись створити таку атмосферу, яка б не мала навіть натяку на щось народне, українське. Село Гриньки належало двоюрідному дядькові Ольги Єреміївни, поміщикові М. Булюбашу, у якого вона виховувалася. Він надзвичайно любив свою племінницю, а народження Миколи стало для нього справжньою радістю. Тут, у Гриньках, як згадував пізніше М. Старицький, над Миколою Лисенком

“…зіткнулись два цілком протилежних і навіть ворожих впливи з одного боку – французька мова, манери і аристократична манірність (мати й гувернантка), з другого боку – українська мова… пестощі і зайва простота манер. Перша сторона переслідувала не тільки простонародне слово, але навіть і російське, забороняючи всякі зносини з “пейзанами”, а друга, навпаки, заохочувала всяку простоту, зацікавлювала розум і фантазію дитини казками народними та піснями, а вечорами відпускала весь полк служниць для забав з паничем звичайно, забави ці полягали в різноманітних народних іграх. Протести матері тут були безсилими, і вперта наполегливість і сльози дитини, які енергійно підтримувала обожнююча свого внука бабуся (М.В.Булюбаш), переважали протести, тим більше, що і батько став на сторону тітки”.

У такому середовищі, серед таких людей і виростав майбутній композитор. Але саме народна стихія, культура і побут народжували у серці малого Миколи невгасиму любов до рідної пісні, мови, мистецтва. У 1852 році хлопця відвезли до Києва в пансіон Вейля, звідки він, провчившись усього декілька місяців, переходить до іншого – пансіону француза Гедуена. У цьому закладі музика займала не останнє місце у вихованні та навчанні. Одинадцятирічний хлопчина показав себе майже одразу як у здібностях, так і в старанності. Літні канікули Микола завжди проводив у рідному селі. На той час туди приїжджав з Полтавської гімназії і Михайло Старицький, троюрідний брат М. Лисенка. Це товаришування зіграло свою благодатну роль у подальшому житті обох велетів нашої культури.

Марко Кропивницький, Микола Лисенко та Микола Садовський серед учасників Лисенкового хору. Квітень 1888 р.

Після закінчення пансіону Миколу віддають до 2-ї Харківської гімназії. У 1859 році Микола Віталійович вступає на природничий факультет Харківського університету. Провчившись у ньому всього один рік, він разом з батьками перебирається до Києва. Навчання в університеті, який він успішно закінчив у 1865 році, М.Лисенко вдало поєднував з заняттями музикою, яка все більше і більше захоплювала його.

Свій перший хор він організував у 1860-ті роки зі студентської молоді. Часто ці колективи швидко розпадалися, але Микола Віталійович організовував нові. До початку 1860-х років, тобто коли Микола Віталійович приступив до своєї діяльності, хорова справа в Україні не була розвинута, концертів суто хорових не проводили, хори відігравали тільки допоміжну, навчальну, релігійну ролі. Театральні хори як самостійна структура народжуються пізніше після прикладу Миколи Лисенка.

Стверджують, що Лисенко був винятковим викладачем.

«Був доволі суворий і вибагливий вчитель: всяке недотримання того, що вимагав він від співців, гнівило, дратувало, його, призводило до різких висловів його незадоволення. Бувши навіть сторонньою людиною, бувало прикро слухати, як Микола Вітальйович нетерпляче спиняє хор серед виконання на репетиціях якогось відповідального співочого уступу. “Ще раз! – гукає, було. – Баси гудуть, мов джемелі, без ніяких відтінків! Тенори репетують так само! Сопрано скиглять, мов охляли!” – згадувала Олена Пчілка. 

У цей же час він багато пише, притому звертається не лише до дрібних інструментальних жанрів, але й до музично-драматичних творів. Подорожуючи, композитор ніколи не втрачав нагоди записати завершені зразки пісень до спеціального нотного зошита, з яким ніколи не розлучався. Музика не тільки вабила Лисенка, а й поступово заповнювала все його життя. Йому праглося більших і ґрунтовніших знань, хотілося вдосконалювати виконавську майстерність. З 1867 по 1869 рік він навчається у Лейпцігській консерваторії, а з 1874 по 1876 рік – у Петербурзі, у класі блискучого майстра оркестру М.Римського-Корсакова.

Микола Лисенко з помічниками по хоровій справі. Зліва направо сидять: Арсен Бакалінський, Кирило Стеценко, Микола Лисенко, Яків Гулак-Артемовський; стоять: Олександр Кошиць, Олекса Коваленко, К. Гончар.

 

У зв’язку зі зміною політичної ситуації з кінця 1870-х років (Емський указ 1876 року) почалися різні випади проти Миколи Лисенка як пропагандиста української культури. Повернувшись до Києва, Микола Віталійович, з властивими йому енергією і запалом, поринає у творчість, не забуваючи при тому педагогічну, виконавську та музично-громадську діяльність. На українському народному ґрунті М.Лисенко творить високохудожні композиції на шевченківську тематику, народні опери “Різдвяна ніч” і “Утоплена”, оперу-сатиру “Енеїда”, монументальну народну музичну драму “Тарас Бульба”. Починаючи з 1869 року Микола Віталійович продовжував невтомно виступати у концертних програмах. У 1904 році Лисенко відкриває першу в Україні національну музично-драматичну школу (з 1913 року – ім. М.В.Лисенка), яка працювала у програмному режимі вищих мистецьких навчальних закладів. Разом з О.Кошицем організував у 1905 році музично-хорове товариство “Київський Боян”, головою якого був до кінця життя. М.Лисенко був засновником і головою ради правління “Українського клубу” (1908 – 1911 рр.).

Хорова подорож по Україні 1897 р. (15 червня – 20 липня). Знята група у Лубнах.

Серед огрому творчої спадщини композитора основне місце посідають опери: “Різдвяна ніч” (1873 р.), “Утоплена” (1883 р.), “Тарас Бульба” (1890 р.), “Наталка Полтавка” (1889 р.), “Енеїда” (1910 р.),”Ноктюрн” (1912 р.), дитячі опери “Коза-Дереза” (1888 р.), “Пан Коцький” (1891 р.), “Зима й Весна” (1892 р.). Микола Лисенко був одним з найкращих інтерпретаторів “Кобзаря” Т.Шевченка, на тексти якого написав понад 80 вокальних творів різних жанрів. Безцінною спадщиною великого композитора стали обробки фольклорно-пісенних зразків усної народної творчості. Смерть М.Лисенка, яка настала 6 листопада 1912 року, була непоправною втратою для української музичної культури.

З матеріалами  Мінкультури 

Фото Музика

поширити новину: