Ви тут:
Полтавщина Суспільство ТОП-новина 

У Полтаві відкрили пам’ятну дошку учаснику бою під Крутами

У Полтаві відкрили пам’ятну дошку учаснику бою під Крутами

На Свято-Миколаївському храмі (ПЦУ) Полтави відкрили пам’ятну дошку учаснику бою під Крутами, історику церкви, публіцисту, поету, діячеві УАПЦ Демидові Бурку. 

Урочистості організували Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті, ГО «Сокіл», Свято-Миколаївська громада ПЦУ, депутати Полтавських обласної і міської рад Анатолій Ханко, Ігор Скляр, Юліан Матвійчук, Тарас Синяговський, МО ВО “Свобода” та Полтавське міське товариство «Просвіта» ім.Т.Шевченка.

Церемонію вів ініціатор встановлення дошки, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар.

“Бій під Крутами – це не поразка. настав час відійти від чужинецького дискурсу. Це була перемога українських добровольців, українського духу. Тоді патріотична молодь зупинила російсько-більшовицьких окупантів на підступах до Києва на кілька днів, що  дало змогу здобути дипломатичне визнання молодої Української держави від кран Четвертного союзу”.

Він наголосив, що ця подія – перший крок до створення у Полтаві символьного простору, присвяченого Героям Крут.  Зараз встановлені особи 12-ти звитяжців, чиє життя пов’язане з Полтавщиною, серед них і Демид Бурко. 

Заступник директора Державного архіву Полтавської області, голова Полтавської міської “Просвіти”, історик Тарас Пустовіт розповів, що першим дослідником сторінок життя Демида Бурка був полтавський літератор і краєзнавець Петро Ротач. Відомості про Бурка він збирав по краплині, передусім листуючись із діячами української еміграції в Німеччині, і були опубліковані вперше у часописі “Полтавські єпархіаьні відомості” у 1997 році. 

“У цьому храмі, настоятелем якого Демид Бурко був у 1941-43 роках, тоді лунала українська мова”, – зазначив Тарас Пустовіт.

Власні кошти на виготовлення дошки виділили заступник голови обласної ради Анатолій Ханко, депутат обласної ради Ігор Скляр, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, настоятель Свято-Миколаївської церкви ПЦУ о. Олександр Дєдюхін, парафіяни цієї громади та Полтавське товариство «Просвіта» ім.Тараса Шевченка, ГО “Справа Громад” (координаторка Олена Гальченко).

Один із меценатів, ветеран російсько-української війни (полк “Азов”) Анатолій Ханко зауважив:

“Життя Демида Бурка склалося як і в тисяч українських патріотів: коли треба було захищати Україну зброєю, вони брали до рук зброю, коли треба – брали святе слово і намагалися будувати Україну духовно, коли треба – брали перо і писали справжню історію”. 

 

«У 1918 році ще тривала Перша світова війна, і в цей час розросталася радянська чума, яку зупинила Українська Народна Республіка у складі мужніх та незламних ще зовсім юних українців, «крутянців». Сто років тому радянська пропаганда писала, що тут немає їхніх військ, є лише українські революціонери, які борються за «червону» Україну. Сьогодні історія повторюється – Путін бреше всьому світу про те, що відбувається в Україні та не визнає присутність своїх військ на Донбасі. Тоді й зараз молоді хлопці стали першим щитом проти російських окупаційних військ», – зазначив очільник міського осередку ВО «Свобода», депутат міської ради, ветеран російсько-української війни (полк “Азов”)  Юліан Матвійчук. 

Після відкриття дошки настоятель храму Олександр Дедюхін відслужив короткий молебень. Почесну варту біля дошки несли активісти ГО “Сокіл”, одягнені у форму армії УНР. Завершилися урочистості спільним виконанням Гімну України.  

 

ДЕМИД БУРКО (БУРКО-КОРЕЦЬКИЙ), народився на 29.08.1894 у с. Пирогів тепер Тиврівського Ямпільського р-ну Вінницької області. Водночас життя його пов’язане й з Полтавою та селом Яреськи Полтавської області. У бою під Крутами пощастило вижити. Після захоплення Києва більшовиками повернувся на Поділля. 

З травня 1920 – в Армії УНP, воював у складі Волинської дивізії. Після поразки перших визвольних змагань опинився на території Польщі. Влітку 1921 намагався таємно повернутися в Україну, але на кордоні був заарештований і відданий до суду. Одержав 5 років ув’язнення, але потрапив під амністію і через рік вийшов на волю. Продовжив навчання в Кам’янець-Подільському університеті. Після закінчення працював викладачем української мови і літератури у семирічних школах.

У 1931 через репресії покинув педагогічну працю, служив у кооперації. 1935 знову заарештований, але втік і жив нелегально. Працював бухгалтером-ревізором у кооперативній артілі інвалідів.

У своїй фундаментальній праці-енциклопедії «Полтавська шевченкіана» полтавський краєзнавець і письменник Петро Ротач зазначає : «У серпні 1936 року відвідав с. Яреськи на Полтавщині. Переховувався за підробленими документами до 1941року . Під час німецької окупації перебував у Полтаві. Спільно з дружиною був одним із організаторів Полтавського Українського Червоного Хреста. З жовтня 1941 – секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ. 12.05.1942 митрополитом Феофілом (Булдовським) висвячений на священика у Покровському соборі м. Харків. Служив настоятелем Миколаївської церкви м. Полтава. Підготував до друку стереотипні видання євангелія (у перекл. П. Морачевського) та молитовника (Полтава, 1942). У газеті «Голос Полтавщини» 1941–1943 надрукував низку статей з історії літератури і мистецтва, вірші і спогади з пережитого».

Система Orphus