Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Пішов із життя видатний семенівський краєзнавець

Пішов із життя видатний семенівський краєзнавець

13 лютого перестало битися серце Євгена Павловича Бутенка – краєзнавця із села Очеретувате Семенівського району, історика, літератора,  Почесного члена Всеукраїнської спілки краєзнавців, Почесного громадянина Семенівщини, повідомляє Семенівський вісник.

Народився Євген Павлович 15 вересня 1931 року в м. Севастополі. Він належав до покоління дітей війни. Син військовослужбовця, він був свідком героїчної оборони Севастополя, зі своєю сім’єю пережив усі негаразди і біди бомбардувань, голоду. Під час блокади Севастополя перебував із сім’єю на околицях міста в печерах древньої фортеці Каламіта. Згодом, із великими труднощами дістався на Полтавщину в село Горошине, де мешкали дідусь і бабуся. 

1948 року закінчив Батумську морську школу юнг. До 1955 року плавав на військових кораблях Чорного і північних морів.

1965 року закінчив фізико-математичний факультет Миколаївського педінституту. Працював директором Солончаківської восьмирічної школи Очаківського району Миколаївської області.

23 роки працював головою колгоспу «Дружба» Семенівського району. За добросовісну працю Євген Павлович нагороджений медаллю « За доблесний труд» – 1970 р., медаллю «За трудову доблесть» – 1973р., Орденом Трудового Червоного Прапора – 1977р. 

Ще будучи курсантом школи юнг, Євген пише до газети «Страж Балтики». Твори охоплювали різні питання життя школи. Згодом друкується в журналах «Ранок», «Україна», «Вітчизна», «Сільський механізатор», «Перець», газетах «Сільські вісті», «Правда України», «Радянська освіта», у колективних збірках «Веселий ярмарок» та «Райдуга».

А у 1986 році Євген Бутенко стає переможцем гумористично-сатиричного конкурсу журналу «Україна» – «З кореня Вишні».

За своє творче життя Євген Бутенко написав і видав півтора десятка книг краєзнавчого характеру. Постійно проводить пошукові роботи про історію краю, батьківське старовинне село Горошине. Збирав фольклор, працював у архівах області і Києва, бібліотеки Академії Наук України , де вивчав архіви Лубенського і Миргородських козачих полків.

В обласному архіві досліджував становлення Української держави часів Богдана Хмельницького і початку ХХ ст., революційні події на Україні, вивчав історичні документи українського дворянства, особливо родів дворян Семенівського краю: Старицьких, Малинки, Родзянків, Машківських. По закінченні дослідження написав кілька монограм : «Родословна Старицьких», «Малинки».

Зібрав багатий матеріал про Посулля нашого району. Це свідчення, перекази, легенди, бувальщини, а також вивчав топоніміку Посулля ( назви урочищ, малих річок, могил, криниць, історію сіл і неіснуючих хуторів). На основі цих даних і матеріалів написав 2 романи: «Фортеця над Сулою», «Край дикого поля».

Починаючи з 1979 року, досліджував організований голодомор у Семенівському районі 1932-1933 років. Наслідком цієї роботи стали дві його брошури «Слідами голодомору» ( про Голодомор у селі Очеретувате) і «Вони звинувачують» ( Голодомор 1932-1933роки в селах Біляки, Василівка, Вереміївна, Устимівка, Горошине, Оболонь, Брусове). Він ініціатор встановлення пам’ятних знаків жертвам Голодомору і репресій у селі Очеретуване (2 знаки), Біляки, Вереміївна, Устимівка, Заїчинці.

У 1992 році побачила світ книга Євгена Бутенка – «На бистрині віків». Це нарис з історії села Горобиного, одного з давніх поселень на Полтавщині. З цього твору краяни довідалися про роль Горошиного в історії Посулля. Автор зробив глибокі дослідження історичного минулого наших предків, вдало поєднав минуле і сучасне. Горошинці завжди були вірними захисниками рідної землі. На основі стародруків він розповів, як протягом віків розвивалися і часом занепадали міста, села, виробництво. Горошине тричі знищували вороги, спалюючи вщент, а людей , які не встигли сховатися на посульських островах, знищували. Хто залишився в живих, поверталися на згарища і знову споруджували фортецю, боронили землю від ворогів, розвивали землеробство, ремісництво. 

У 1995 році вийшла з друку повість «В межиріччі сули і Хоролу» про Семенівський край. Автор в архівах та музеях вивчив та зібрав документи про родовід Родзянків. 

Чергова книга «Фортеця над Сулою» свідчить, що автор переходить у своїй творчості від оповідань і повістей до створення великого полотна – роману. Він знову звертається до історичного минулого своїх земляків – горошинців. Фортеця на лівому березі Сули заснована ще князем Святославом на початку другого тисячоліття. Вона охороняла і боронила посульський край від кочівників.

Євген Павлович був великим природолюбом. У 1997 році побачила світ його збірка оповідань під назвою «Синиця на долоні». В книзі 35 оповідань-мініатюр. Всі вони про птахів, тварин і риб. Більшість сюжетів автор взяв із життя внаслідок спостереження за поведінкою «братів» наших менших. Перший період свого життя він перебував на кораблях і ходив по Чорному, Балтійському і Північному морях. Свої спостереження описав в оповіданнях «Ведмідь на кораблі», «Дельфін», «Косатка», «Морські їжаки» та інші.

Завдяки Євгену Павловичу в селі Очеретуване функціонує народний краєзнавчий музей з відділами: історичним, природи, Бойової слави, картина галерея (70 картин). Щороку музей відвідують понад дві тисячі осіб, проводиться цілеспрямовано наукова, культурно-виховна та освітня робота. За його сприяння збудовано приміщення, розроблено проект розміщення експонатів. Особисто створив три діорами: дві на сільськогосподарську тематику і одна відтворює період Другої світової війни – « Бій під Очеретуватим». Здійснив технічні елементи діорами : макети автомобілів, тракторів, комбайнів, гармат та ін. Виготовив натуральний рельєф діорам. Нині в музеї знаходиться біля 3,5 тисяч експонатів. У 1990 році музею присвоєно звання «Народний».

У Євгена Павловича творча активність припадає на роки незалежності України. За останні роки він написав і видав ще декілька десяток книжок.

У 2000 році було створено районне громадське літературно-мистецьке об’єднання «Прометей», головним завданням якого було допомагати молодим початківцям-поетам і прозаїкам в їх нелегкій роботі та у видавництві їх творів. Певний час Є. П. Бутенко очолював його.

У 2005 Бутенку присуджено звання Лауреата ім. В. К. Малика з присудженням щорічної літературно-мистецької премії за історичний твір «Фортеця над Сулою».