Ви тут:
Суспільство Україна 

156 років тому на Полтавщині народився поет, громадський діяч і автор відомої колискової Володимир Самійленко

156 років тому на Полтавщині народився поет, громадський діяч і автор відомої колискової Володимир Самійленко

3 лютого 1864 року у містечку Великі Сорочинці на Полтавщині народився Володимир Самійленко, поет-лірик, драматург та перекладач, мовною культурою якого захоплювався Іван Франко.

Він був позашлюбним сином поміщика Івана Лисевича та кріпачки Олександри Самійленко. Виховувався у родині близького приятеля родини Гоголів Олексія Трохимовського. Навчався у Київському університеті і був, мабуть, єдиним на той час студентом зі своєрідним соціальним статусом. Увійшов до літературно-мистецького гуртка «Плеяда». Тут потоваришував з Лесею Українкою, Оленою Пчілкою, Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким. Він плідно працює і друкується у часописах «Зоря», «Дзвінок», «Літературно-науковому віснику». Володимир Самійленко стає знаним в Україні поетом.

Протягом 1893 – 1917 років життя поета було пов’язане з Чернігівщиною. Він працював нотаріусом, хоч і не полишав писати. Перебуваючи у Чернігові відвідував «суботи» у Михайла Коцюбинського, де збиралася місцева творча інтелігенція. Був членом «Братства тарасівців».

Писав ліричні та гумористичні твори. Гостро висміював лжепатріотів, засуджував самодержавство, графоманію, продажність («На печі» (1898), «Собаки», «Ельдорадо»(1886), «Як то весело жить на Вкраїні» (1886), «Мудрий кравець» (1905), «Невдячний кінь» (1906), «Дума-цяця», «Міністерська пісня», «Новий лад»).

Знав 9 мов, серед них – грецьку, іспанську, італійську, латинську, польську, французьку. Переклав «Іліаду» Гомера, «Божественну комедію» Данте, твори Мольєра, Байрона, Пушкіна.

Для дитячого журналу «Дзвінок», що видавав Леонід Глібов, написав «Вечірню пісню», відому сучасникам за телевізійною програмою «Вечірня казка» (покладена на музику Кирилом Стеценком).

Підтримав Українську революцію 1917 – 1921 років, працював у різних Міністерствах УНР. Після приходу більшовиків до Києва змушений був виїхати з міста, намагаючись десь осісти. У цей час він бідував, намагався заробити на прожиття перекладами. Хворий на саркому, за рік до смерті він перебрався до Києва. Помер у Боярці 12 серпня 1925-го.

За матеріалами УІНП

Система Orphus