Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

122 роки тому на Полтавщині народився історик гетьманщини Симон Наріжний

122 роки тому на Полтавщині народився історик гетьманщини Симон Наріжний

30 січня 1898 року у селі Сокілка на Полтавщині народився Симон Наріжний, дослідник української еміграції, історик та бібліограф.

Під час навчання в середній Комерційній школі в Кобеляках був заарештований і ув’язнений на 8 місяців «за зберігання й розповсюдження забороненої літератури» (із закликами до боротьби за автономію України).

Навчався в Полтавському інституті народної освіти (1918-1921). Співпрацював із часописами «Рада», «Полтавський день», «Рідне слово». У 1922-му емігрував до Чехословаччини. Закінчив філософський факультет Українського вільного університету (1927), захистив докторську дисертацію «Гетьманування Виговського, Хмельниченка та Тетері».

Симон Наріжний був учнем видатного історика і дипломата часів Української революції 1917-21 років Дмитра Дорошенка. Дмитро Дорошенко у листі до В’ячеслава Липинського називав Симона Наріжного найздібнішим зі своїх слухачів:

«Як людина, він здається мені симпатичним: культурний, коректний, працьовитий… Живучи в злиднях, ніколи не бідкався і не нарікав. Думаю, що з нього будуть люде».

Саме під впливом Дорошенка Симон плідно займався історією козаччини, особливо діяльністю гетьмана Івана Виговського, Гадяцькою угодою, московськими посольствами в Україні у XVII ст., запорізьким судочинством. З цієї тематики у 1928 — 1942 рр. він опублікував кілька цінних досліджень: «Гетьманство Івана Виговського»; «Гадяцька умова в світлі української історіографії» ; «Приняття московських посланців в Україні в др. пол. XVII в.»; «Судівництво і кари на Запоріжжі» та ін.Цілий ряд статей автор присвятив також діяльності наукових товариств та організацій.

 Викладав в Українському високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова, Українському вільному університеті. Секретар Українського історико-філологічного товариства (1929-1938), директор Музею визвольної боротьби України в Празі (1945-1948), в якому працював із 1930-го. Робота в музеї стала справою його життя. 1945-го Симон Наріжний не покинув Праги і докладав титанічні зусилля для збереження Музею та його фондів за радянського панування – писав меморандуми, скарги, протести, надіслав три листи Й. Сталіну. Хоча пізніше його довгий час безпідставно звинувачували у нібито навмисній передачі архіву радянським каральним органам.

Автор фундаментального видання «Українська еміграція. Культурна праця української еміграції між двома світовими війнами» (1942), «Матеріалів до історії Музею Визвольної боротьби України в Празі» (1957-1959), ряду праць з історії українського козацтва.

Від 1951-го мешкав в Австралії. Намагався боротися за Музей і власне добре ім’я, та згодом практично припинив українське громадське й наукове життя. Працював на пташиній фермі, потім – на фабриці. Десять років доглядав паралізовану дружину.

Помер 23 липня 1983-го в Сіднеї (Австралія). 

За матеріалами УІНП 

Система Orphus