Ви тут:
Суспільство Україна 

Пересопницьке Євангеліє та українська свята: слід роду князів Гольшанських

Пересопницьке Євангеліє та українська свята: слід роду князів Гольшанських

Український інститут національної пам’яті розпочинає новий цикл #ЗнаковіПостаті в якому розповідатиметься про людей, які творили великі речі або спричинилися до подій, що визначають українську ідентичність – державотворців, вчених, митців, військових, світських та релігійних діячів, публічних меценатів чи мислителів-самітників.

Перша історія про відомий князівський рід Гольшанських-Дубровицьких і, зокрема, про Анастасію Гольшанську-Заславську, яка народилася в перший день нового 1515 року. Знана, перш за все, тим, що стала фундаторкою та меценаткою створення знаменитого Пересопницького Євангелія – визначної пам’ятки староукраїнської мови та мистецтва раннього модерну.

В історії України часів Великого Князівства Литовського помітну роль відігравав князівський рід Гольшанських-Дубровицьких із династії нащадків легендарного литовського князівського роду Довспрунгів, який належав до «княжат головних», що були київськими намісниками в краї.

Особливо тут відзначився князь Юрій Іванович Гольшанський, відомий історикам не лише як мужній воїн, що давав добрячого прочухана монголо-татарам, а й як фундатор багатьох церков та один із найбільших меценатів Києво-Печерської лаври.

У Юрія Івановича Гольшанського було тринадцять дітей. Але найбільше прославили рід дві доньки, Анастасія та Улянія. Першій судилося відіграти визначну роль у культурному й духовному житті України, а друга була канонізована українською церквою як свята.

Пам’ятник Анастасії Гольшанській-Заславській у містечку Дубровиця на Рівненщині

Старша, Анастасія-Параскева, у 1530 році вийшла заміж за Кузьму Івановича Заславського із роду князів Острозьких. Народила двох дітей — сина Януша Івана Заславського і доньку Анну, яка стала дружиною волинського князя Івана Федоровича Чорторийського.

У 1556 році, після смерті свого чоловіка, Анастасія пішла в монастир і під іменем Параскеви стала ігуменею жіночого монастиря в Заславлі (зараз Ізяслав Хмельницької області). І саме за її сприяння і благословення 15 серпня 1556 року в селі Двірець неподалік Заславля розпочалася велика праця над перекладом Євангелія на «мову роду нашого». Ним стало славнозвісне Пересопницьке Євангеліє, на якому нині присягають президенти України.

Поява такої книжки – це був акт не дише духовного, але й політичного спротиву. Україна в той час переживала експансію католицьких та уніатських священиків, які через релігію проводили політику ополячення місцевого населення. А в православних церквах звучала церковнослов’янська мова, теж не завжди зрозуміла простому люду.

Робота тривала п’ять років і була завершена 29 серпня 1561 р. Результатом її стала монументальна рукописна книга, оправлена двома дубовими дошками, покритими зеленим оксамитом, на 964 пергаментних сторінках, яка нині зберігається у Києві у фондах Національної бібліотеки України імені Вернадського. Відтоді жива українська мова стала канонічною мовою церковної служби.

Взагалі, князі Дубровицькі-Гольшанські князі щедро обдаровували храми та чернечі обителі й часто ставали їхніми будівничими. Особливо цим відзначився батько Анастасії, князь Юрій Іванович, який після смерті частину свого добра заповів багатьом церквам та монастирям. Ще одній його доньці, юній Улянії (Юліанії), судилося стати українською святою. Дівчина була доброю, лагідною, тихою і милостивою, жила повсякденною молитвою і допомогою ближньому, тож люди вже при житті вважали її святою. На жаль, доля відміряла їй не так багато і, коли у 1540-му році вона представилася в 16-річному віці, її поховали у Києво-Печерській лаврі.

А через сто років ченці Печерського монастиря знайшли тіло діви, що, за переказами, «лежала, мов жива». Труну з мощами Юліанії Гольшанської було перенесено до Печерської церкви, але без почестей, що належать святим. А за деякий час свята явилася в чудесному видінні Петру Могилі, дорікаючи йому за це. Саме Петро Могила став ініціатором канонізації і гідного пошанування праведної діви Юліанії Дубровицької. До речі, свята діва Юліанія стала другою після Єфросинії Полоцької жінкою, чиї мощі упокоїлися в Лаврських печерах. Пам’ять святої Улянії Дубровицької, яка вважається покровителькою Полісся, вшановується 19 липня.