Ви тут:
Суспільство 

117 років тому народився останній командир УПА Василь Кук

117 років тому народився останній командир УПА Василь Кук

11 січня 1913 року на Львівщині у селищі Красне народився Василь Кук (псевдо «Василь Коваль», «Юрко Леміш», «Медвідь»), генерал-хорунжий, головнокомандувач УПА.

Bci діти родини Куків були членами Організації Українських Націоналістів, яка боролася із утисками прав українців з боку польської влади. Двох братів Василя — Іларія та Ілька — стратили поляки. За радянської влади вci члени родини були засуджені до тюремного ув’язнення, все майно батьків було конфісковано.

Навчався у Золочівській класичній гімназії товариства «Рідна школа». З 1927 р. належав до молодіжної організації «Пласт» куреня ім. Івана Богуна, став членом Юнацтва ОУН. Після закінчення гімназії навчався у Люблінському католицькому університеті на юридичному відділенні. Вчився там не довго у зв’язку з арештом польською поліцією. Після звільнення з в’язниці в 1936 році продовжує працювати в ОУН  у нелегальних умовах. У підпіллі займається видавничою діяльністю. З квітня 1941 року стає провідником Організації Українських Націоналістів.

Після загибелі Романа Шухевича у 1950 році стає головнокомандувачем УПА. 1954 узятий у полон військами МГБ СРСР та без вироку суду провів у в’язницях 6 років. Впродовж 1954-1960 рр. перебував в ізоляторах центральних тюрем КДБ у Києві та Москві.

“Розстріляти його було надто простим і оперативно невиправданим рішенням. Поки він був потрібен живим, там буде видно. Можливо, вдасться схилити його до співпраці, примусити попрацювати на радянську владу. Такого рівня лідера ОУН, який потрапив до рук чекістів живим, у держбезпеки ще не було. А раптом Леміш, переконавшись у безвихідності свого становища, дасть згоду і допоможе в широкому пропагандистському плані? Ефект був би грандіозний. Ще б пак, сам Леміш закликає до співпраці з радянською владою непокірних українців. Закордонні центри ОУН відразу практично припинили би своє існування… Мертвий він перетвориться на мученика віри та ідеї” – розповів у мемуарах один з тих, хто його затримували, Георгій Санніков. 

Сім’я Куків – Василь та Уляна, їхній син Юрко, початок 1960-тих. Архів ЦДВР

З настанням хрущовської “відлиги” Василь Кук був звільнений з тюрми у 1960 році і залишений у Києві під наглядом КДБ. Незабаром екстернатом закінчив філософський факультет Київського держуніверситету. Працював у Центральному державному історичному архіві, в Інституті історії АН України, звідки був звільнений як неблагонадійний.В останні роки свого життя мешкав у Києві,

Помер 9 вересня 2007 р. на 95-му році життя. Похований у рідному Красному поруч з Могилою борцям за волю України. 

 

поширити новину: