Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

100 років тому пішов з життя класик літератури, автор “нелегального” роману Панас Мирний

100 років тому пішов з життя класик літератури, автор “нелегального” роману Панас Мирний

Панас Рудченко, відомий під псевдонімом “Мирний”, народився 170 років тому в родині бухгалтера повітового казначейства в Миргороді. Сім’я Рудченків завжди була українською. Ольга Драгоманова-Косач залишила у спогадах опис вишуканого українського костюма, вишиванок, чумарок, які любив носити Іван Рудченко.

Після кількох років навчання в Миргородському парафіяльному, а потім у Гадяцькому повітовому училищі чотирнадцятилітній хлопець йде на власний хліб. Чиновницька служба Рудченка почалася в 1863 роців Гадяцькому повітовому суді.
З 1871 року Панас Рудченко живе і працює в Полтаві, займаючи різні посади в місцевій казенній палаті, хоча його зовсім не приваблювала чиновницька кар’єра. На цей час припадають його перші спроби на ниві літературної творчості та збору фольклорних матеріалів. Та на повну силу талант письменника розкрився в прозі. Найвідоміші романи Панаса Мирного „Хіба ревуть воли, як ясла повні?” й „Повія”, повісті й оповідання, драма „Лимерівна” й прозова поема „Сон. 
Старанний, працьовитий, “по-німецьки” пунктуальний, він зробив блискучу кар’єру, крок за кроком підіймаючись службовою драбиною. Мав чин дійсного статського радника (цивільне звання, що в тодішньому табелі про ранги дорівнювалося генеральському й давало право на спадкове дворянство), отримав чотири ордени та особливу відзнаку – “золоту, прикрашену діамантами, табакерку з вензелевим зображенням Найвищого Імені Його Імператорської Величності”. Купив гарний дім, належав до полтавського вищого світу.
Іван Рудченко (Білик) та Панас Рудченко (Мирний) – зліва праворуч

Натомість Панас Мирний писав книжки, спрямовані проти тої самої держави, що облагодіяла успішного чиновника. Доходило до курйозів: кілька разів поліція шукала бунтівного українського діяча, що нібито перебував на нелегальному становищі, навіть не припускаючи якогось стосунку Панаса Мирного до дійсного статського радника Рудченка.

Так, роман “хіба ревуть воли…” не вдалося опублікувати ні в Києві, ні в Петербурзі. Тоді ніби лояльний до режиму автор зважився на нелегальний друк і розповсюдження. Панас Рудченко звернувся до земляка з Гадяча Михайла Драгоманова, чи не найвидатнішого натоді ліберального мислителя в Російській імперії, вигнали з київського університету Святого Володимира за політичну неблагонадійність.

Київська Стара Громада зібрала кошти і відрядила його за кордон, аби започаткувати видання непідцензурного друкованого органу. На титулі першого видання “Волів…” стоїть “Женева. 1880.

Книжку доводилося нелегально переправляти через кордон, поширювати конспіративно. Тож для гімназистів і студентів вона виявилася тим цікавішою, що належала до заборонених. Роман передавали з рук у руки, він здобував популярність, – хоча за читання нелегальної літератури загрожувало виключення з навчального закладу з вовчим білетом. На обкладинці того женевського видання стояло двоє імен – Панас Мирний та Іван Білик. Іван Якович також ризикував кар’єрою. Він учився в університеті Святого Володимира, став начальником відділу канцелярії київського генерал-губернатора, згодом, уже в столичному Петербурзі, членом ради міністерства фінансів.

Лише з послабленням цензурного тиску роман уперше публікується 1903 року в журналі “Киевская старина” під назвою “Пропаща сила”.

Панас Мирний був свідком національної революції й постання УНР, уже не мирного, а збройного протистояння. Помер 28 січня 1920 року. Похований у Полтаві. З 1940 року в будинку письменника функціонує літературно-меморіальний музей. Іменем Панаса Мирного названо у Полтаві вулицю, що веде до музею, школу № 8, міську дитячу бібліотеку.

За матеріалами Ukrclassik, ВВС News. Україна

Система Orphus