Ви тут:
Полтавщина Прес-релізи Суспільство 

Роз’яснення Управління Держпраці у Полтавській області щодо права громадян на відпочинок

Роз’яснення Управління Держпраці у Полтавській області щодо права громадян на відпочинок

Щодо права громадян на відпочинок надає роз’яснення  головний державний інспектор Управління Держпраці у Полтавській області Братусь Лариса Олексіївна.  

Відповідно до ст.  45 Конституції України  кожен, хто працює, має право на відпочинок. 

Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня для окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Нормальна тривалість робочого часу працівників у відповідності із ст. 50 КЗпП України не може перевищувати 40 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, – не більше 36 годин на тиждень. Скорочена тривалість робочого часу встановлена також для неповнолітніх, для окремих категорій працівників (вчителів, лікарів та інших). При роботі у нічний час встановлена тривалість роботи (зміни) скорочується на одну годину.

Право на відпочинок забезпечується встановленням у КЗпП України тривалості перерви між змінами, яка має бути не меншою подвійної тривалості часу роботи в попередній зміні (ст. 59 КЗпП ), а також наданням перерви для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин (ст. 66 КЗпП), щотижневих днів відпочинку (ст. 67 КЗпП).  При п’ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні – один вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого. 

Стаття 71 КЗпП України передбачає заборону роботи у вихідні дні.

Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборчого органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед непередбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно- розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.  

Працівники також мають право на щорічні відпустки, умови, порядок і тривалість надання яких визначається Законом України «Про відпустки», КЗпП та іншими нормативно – правовими актами.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. 

Стаття 4 Закону України «Про відпустки» передбачає такі види відпусток:

  1. щорічні відпустки- основна відпустка, додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткова відпустка за особливий характер праці, інші додаткові відпустки передбачені законодавством ;
  2. додаткові відпустки у зв’язку з навчанням;
  3. творча відпустка;
  4. соціальні відпустки;
  5. відпустки без збереження заробітної плати.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно ч.5 ст. 10 Закону України «Про відпустки» право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

Законодавством передбачено коло категорій працівників, яким щорічні відпустки за їх бажанням надаються  в зручний для них час, зокрема неповнолітнім, інвалідам, батькам – вихователям дитячих будинків сімейного типу в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором. 

        Згідно ст. 12 Закону України «Про відпустки» на прохання працівника щорічну відпустку може бути поділено на частини будь- якої тривалості, але при умові, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. 

        Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівникові, як правило, до  кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка.

        Якщо працівник бажає частину щорічної відпустки замінити грошовою компенсацією, то при цьому слід звернути увагу на те, щоб тривалість наданої щорічної та додаткової відпусток не була меншою ніж 24 календарних дні.    

        За час відпустки за працівником зберігається місце роботи і середній заробіток (ст. 74 КЗпП України), що є найважливішою гарантією використання відпустки за призначенням, тобто для відпочинку.