Ви тут:
здоров’я Суспільство 

Що варто знати про синдром дефіциту уважності та гіперактивності

Що варто знати про синдром дефіциту уважності та гіперактивності

Раніше казали, що дитина не вихована, тепер це називають “гіперактивність”.

“Але це хибне, навіть токсичне твердження. Насправді, синдром дефіциту уважності і гіперактивності не має нічого спільного з “вихованням”, є особливістю роботи мозку, піддається медикаментозному і поведінковому лікуванню та притаманний як дітям, так і дорослим”, – наголошує ексміністерка МОЗ Уляна Супрун.

Синдром дефіциту уважності та гіперактивності — це порушення розвитку нервової системи. П’яте видання Посібника з діагностики психічних захворювань (DSM-5) описує його як “постійну модель поведінки з неуважністю та/чи гіперактивністю чи імпульсивністю, що заважає роботі чи розвитку”.

Він зачіпає від 8 до 12% дітей в усьому світі. Синдром може збільшувати ймовірність інших психічних розладів та погано впливати на соціалізацію, стосунки в парі та з дітьми, навчання, кар’єру та залежні стани. У приблизно 65% СДУГ триває в дорослих, в повній або в частковій формі.

Синдром дефіциту уважності та гіперактивності зустрічається частіше в чоловіків, ніж в жінок. З-поміж людей з таким діагнозом лише 20% жінок. Втім, у дівчат його часто не діагностують, бо в них СДУГ проявляється не як гіперактивність (яка всім “заважає”), а я тиха замріяність і зануреність в себе (що всіх влаштовує).

Синдром може мати різні прояви:

Неуважність, розсіяність, нездатність зосередитися
Постійна рухливість, куйовдження волосся, чухання потилиці, в дітей — спроби залізти куди не можна та пересування кімнатою
Імпульсивність, в тому числі при витрачанні грошей.

Життя з діагностованим синдромом має свої переваги і недоліки:

Добре те, що батьки і згодом самі пацієнти усвідомлюють причину своїм симптомів і можуть оптимізувати умови роботи і навчання. Наприклад, усунути чинники, що відволікають, налаштувати світло і звуки, створити чіткий розклад, писати списки справ, домовитися про підтримку з боку вчителів.

Також розуміння особливостей власної уважності допоможе з вибором професії — не варто займатися тим, де миттєва втрата уваги може стати фатальною. Таким людям радять фокусуватися на своїх сильних сторонах і вчитися управляти імпульсивністю.

Погано в діагностиці СДУГ те, що таких дітей все одно стигматизують і сприймають у світлі стереотипів. Крім того, далеко не завжди йдуть на зустріч інклюзивності та оптимізації умов навчання.

Самі ж пацієнти стають схильними до самолікування психотропними речовинами, чи навпаки, облишають спроби контролювати себе.

Як можна лікувати синдром:

Люди, що виховують дітей із СДУГ, повинні мати добрий контакт з дитиною, встановити чіткі правила і рамки, та структурувати день дитини: має бути розклад, рутина, зрозумілі чіткі інструкції та вимоги, і передбачуваність.

Дітей зі СДУГ потрібно хвалити за найменші досягнення і успіхи. Протокол закликає пояснювати батькам, що дитина так поводиться не тому, що вони погані батьки, але їм потрібно докладати більше зусиль, бо ситуація складніша за пересічну.

Вчителі мають збудувати особливі стосунки з учнем. Наприклад, дозволяти йому більше рухатися, чи давати завдання, що потребують руху, як-от вимити дошку.

Брак уважності і гіперактивність у дітей потребують сильного залучення батьків та вчителів, а людей старшого віку — партнерів. Всі мають розуміти, що з людиною і як взаємодіяти.

Рекомендації кажуть, що медикаментозне лікування СДУГ у дітей до 5 років потрібне в разі сильного порушення поведінки, а для старших осіб — якщо оптимізація способу життя та навчання все ще залишила складнощі бодай в одній із галузей життя (навчання, стосунки). При цьому батьки чи опікуни достатньо проінформовані щодо СДУГ, а діагноз підтверджений і ретельно зроблений.

Протокол NICE радить робити вибір між ліками на основі метилфенідату, атомоксетіну та дексамфетаміну. В Україні наявні метилфенідат і атомоксетін.

В першу чергу слід застосовувати метилфенідат, а якщо протягом шести тижнів немає прогресу, то можливе застосування ліздексамфетаміну. Якщо є покращення, але певна непереносимість, то слід обрати дексамфетамін.

В разі індивідуальної непереносимості чи неефективності ліків на основі метилфенідату та похідних амфетаміну можливе застосування атомоксетіну. Для дорослих першочерговими препаратами є ліки на основі метилфенідату та ліздексамфетаміну, а якщо їх застосування неефективне чи неможливе, то ліки на основі атомоксетіну.