Ви тут:
Суспільство Цікавинки 

Залежність батьків від гаджетів призводить до дитячих травм

Залежність батьків від гаджетів призводить до дитячих травм

Дослідники вивчають вплив нових технологій на дітей, їхнє фізичне та психічне здоров’я, а також соціальні навички.

А ось американська соціальна антропологиня та педагогиня Еріка Крістакіс, авторка книжки «Як важливо бути маленьким: чого маленькі діти справді потребують від дорослих», звертає увагу на іншу проблему. Вона стверджує, що значної шкоди розвитку дітей завдають батьки, які, проводячи час із сином чи донькою, раз-у-раз поглядають на свої смартфони.

“Батьки в наш час проводять більше часу з дітьми, ніж будь-коли раніше. Попри різке збільшення відсотка працюючих жінок, тепер вони приділяють більше часу турботі про дітей, ніж у 1960-х роках. Але взаємодія між батьками й дитиною все менш якісна. Вони постійно присутні в житті своїх чад фізично, але емоційно менше в нього включені”.

На ще одну проблему, пов’язану з активним використанням батьками ґаджетів, звернув увагу Крейг Палсон: він відстежував залежність зростання кількості дитячих травм від популярності смартфонів. Це привернуло увагу до фізичних небезпек для дітей, чиї батьки відволікаються на ґаджети, але мало хто замислився про вплив на когнітивний розвиток дітей.

Сучасні батьки страждають від того, що експертка з технологій Лінда Стоун понад 20 років тому назвала «постійною частковою увагою». Це шкодить і нам самим, і нашим дітям.Новий стиль батьківської взаємодії може призвести до переривання давньої емоційної інформаційної системи, особливістю якої є чуйна комунікація — основа переважної більшості підходів до навчання людей чогось нового.

Науковці пропонують різні назви для двоїстої сигнальної системи між дорослим та дитиною, яка створює основну архітектуру мозку. Джек Шонкофф, педіатр і директор Гарвардського центру розвитку дитини, називає цей стиль комунікації «служити й повертати»; психологині Кеті Хірш-Пасек і Роберта Міхнік Голінков пропонують назву «розмовний дует». Батьки по всьому світу вдаються до одного й того ж: вони спілкуються з дітьми вищим тоном мовлення, спрощеною граматикою та з дещо перебільшеним зацікавленням та ентузіазмом. Незважаючи на те, що ці розмови можуть набридати дорослим, дітям їх ніколи не досить. Як свідчить одне з досліджень, діти, які брали участь у такому спілкуванні в 11 місяців та в 14 місяців, у два роки знали вдвічі більше слів, ніж ті, хто його не мав.

Проблеми виникають, коли емоційна інформаційна система спілкування дитини й дорослого, украй важлива для раннього розвитку, переривається, наприклад, повідомленням у чаті.

В одному експерименті група дев’ятимісячних дітей, які отримали кілька уроків мандаринської мови від живої людини, могла вирізняти певні її фонетичні елементи. Тоді як інша група, яка отримала цю ж інформацію з відео, не могла. За словами пані Хірш-Пасек, усе більше досліджень підтверджують важливість бесіди.

«Мова є єдиним найкращим провісником досягнень у навчанні, а ключем до сильних мовних навичок є ці обопільні вільні бесіди між дітьми й дорослими», — вважає вона.

На початку 2010-х років бостонські дослідники таємно спостерігали за 55 батьками та опікунами, які їли з одним або декількома дітьми в ресторанах швидкого харчування. Із 55 дорослих сорок були поглинені своїми телефонами, деякі з них майже повністю ігнорували дітей. Науковці виявили, що дорослі насамперед відволікалися на друкування й натискання на екран, а не на дзвінки. Не дивно, що багато дітей почали пробувати привертати на себе увагу. Наступне їхнє дослідження стосувалося взаємодії 225 матерів та їхніх у середньому 6-річних дітей у знайомій їм обстановці. І мамам, і дітям дали їжу, яку необхідно було спробувати, і цей процес записували на відео. Виявилося, що чверть матерів спонтанно використовували свій телефон, і ті, хто це робив, мали значно менше словесних і невербальних взаємодій із дитиною.

Ще один експеримент провели психологині Хірш-Пасек, Голінков і Джесса Рід. Вони з’ясовували, чи впливає використання батьками мобільного телефона на те, як вони вчать дітей. Тридцять вісім матерів та їхніх дворічних дітей помістили в кімнату. Мами мали навчити своїх дітей двох нових вигаданих слів. Їм дали телефони для зв’язку з дослідниками, які були в іншій кімнаті. Експеримент довів, що у випадках, коли спілкування мам і дітей переривалися дзвінком, діти не навчалися цих слів, а коли їм не заважали, все вдалося.

За матеріалами порталу “Педагогічна преса