Коли душу душа у любові купала

Цей травневий день по-справжньому можна назвати святковим, адже під час творчого засідання літераторів у залі звучали пісні й музичні твори у виконанні ансамблю пісні і танцю «Славутич». Ба більше того, й друга робоча година віддзеркалювала світло душ усіх, хто був присутній у залі, коли вже самі літератори усміхалися «оком сонця», демонструючи безмежні береги власних сердець під час вшанування колег із поетичного клубу «Цвіт калини». Але про все по порядку.

Зустрілися два «Славутичі»

Коли майський цвіт обтрусила сама природа, у творчих колективах літераторів та творців і пропагандистів музичного, танцювального й пісенного мистецтва від того не перестигли барви їхньої винахідливості й оригінальності. Підтвердження тому – прозорокрила радість від естетично-буттєвого простору, який утворили в малій залі Міського палацу культури відразу два творчі колективи під назвою «Славутич». Один з них – Спілка літераторів під уже згаданою назвою, запросив друзів із іншого мистецького цеху – ансамбль пісні і танцю, керівником якого є Володимир Смоляков. Саме вони подарували літераторам та нашим гостям прекрасну концертну програму під назвою «Наша пісня – наша слава», яка годину звучала у виконанні хорової та вокальних чоловічих і жіночих груп преславного «Славутича». Цю програму було зверстано так, аби намистини музичного й пісенного подзвіння весь час нагадували про наш недільно святковий і лагідний день.

А ще – про наше українське коріння і верхів’я роду, в іменах яких озивалася найтонша струна. Варто лише побіжно назвати номери програми, аби зрозуміти, що й справді історичне довкілля ще й сьогодні йде дорогами молодого гоговіння: «Козацька слава», «Співай, співай, соловейку», «Душі криниця», «Їхав козак з гори та в байрак», «Очі волошкові», «Червона троянда», «Любіть Україну» та інші. Складалося враження, що в кожній пісні, в кожній музичній композиції чувся отой нурт, клекіт крові, визолочувався мільйоновустий голос пращурів рідної вітцівщини, що було, є і завжди буде для нас невичерпним джерелом духовної підтримки. А далі велика родина літераторів-словосіїв заповзялася вшановувати своїх колег із «Цвіту калини».

На душевнім плесі

На душевнім плесі Історія «Цвіту калини» нараховує 16 років. Згадалися не тільки його творчі засідання, але й керманичі, які стояли у витоків цього поетичного клубу Сергій Петренко та сьогоднішній голова Ігор Герасименко. Обидва – поети, які чимало зробили для його становлення й зміцніння. Увесь час: і тоді, коли йшла мова про історію творчого колективу, і тоді, коли йшлося про його круті небосхили, ословлювали цей захід Ірина Залюбовська та Ігор Герасименко, які разом із членами поетичного клубу весь час тримали руку на пульсі творчого вечора. Звучали тут не тільки поетичні твори, але й пісні, написані на слова місцевих майстрів пера.

Тут було всього: хтось вдягав у слова свою печаль, а хтось здіймався на крилах в духовне небо; хтось в молодість вертався крадькома, інший обожнював цей дивний світ молитвословом.

А загалом усі разом плекали золоте сонцеслово, яке озивалося в серцях присутніх стозвукою луною. У цілому цей травневий день був якимось нетиповим, наче перебування в ритмі ритуалу, традицій і обряду, який життєдіяв з присмаком незбагненного, а його настрій змінювався щохвилини, наче хтось розгойдував його…І хоча це вже все в минулому, але творилося свято задля майбутнього, тим паче будувалося воно на душевнім плесі.

Федір Чужа, Голова Спілки літераторів «Славутич» м. Кременчука