Чого бояться маленькі полтавці та як їх заспокоїти, – розповіла психолог Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру
Практичний психолог Полтавського обласного психоневрологічного диспансеру Оксана Карась розповіла про страхи дітей, з якими найчастіше звертаються полтавці по психологічну допомогу. Зокрема, вона закликала батьків не залякувати своє чадо Бабаєм та іншими вигаданами персонажами та не говорити слів, які самі прогнозують на невдачу: “впадеш”, “розіб’єш”, “вдаришся”…
Чи нормально, коли дитина боїться?
Страх – нормальна, історично сформована реакція живої істоти на загрозу. Людині емоція страху, як складова інстинкту самозбереження, передалась генетично від братів наших менших. Страх, переважно, сигналізує, що в оточенні людини чи внутрішньому стані є певні загрози (починаючи від «не бачу мами» і до «на мене летить самоскид» т.і….). Часто ми можемо вважати, що відчуваємо страх, просто будучи збудженими (фізіологічна подібність емоцій веде до їх помилкового тлумачення), чи відчуваючи фізичний біль. Людина піднялась на той рівень розвитку, коли вона своїми думками та уявою може сама себе лякати. Іноді страх має соціальне походження: ми можемо бути навчені (сім’єю, соціумом) відчувати страх у певних ситуаціях (наприклад, страх за дитину – це відображення материнської турботи та любові, так було заведено в сім’ї, і щойно жінка стає матір’ю, вона діє так, як була навчена).
Яка різниця між страхом та фобією?
Страх – емоція, фобія – стан, розлад. Тобто про фобію можна говорити, коли страх зберігається за відсутності реальної загрози, стає нав’язливим, ірраціональним, таким, від якого проблем більше, ніж користі. Коли сам страх уже викликає страх “надумати”, “матеріалізувати думки”, впливає на якість життя.
Як розпізнати фобію та звідки вона береться?
Іноді фобії виникають при деяких психічних розладах, неврозах, іноді при перевтомі, після психічного стресу, психотравмуючої ситуації, як наслідок негативного впливу інформації, або за умови її відсутності. Більш вразливі категорії : діти, особи з незрілі, люди похилого віку тощо…
Щодо страхів у дітей – причинами їх часто бувають дорослі:
– залякуючи дитину задля послуху (Бабай, Баба Яга тощо);
– численні заборони і гнів, погрози з боку батьків, коли ситуативна загроза перебільшена («не біжи – впадеш», «не лізь – помреш!»). Це так звані «навіювані страхи», коли дорослі вкрай емоційно попереджують про загрозу. І тоді вже не зрозуміло, що більше налякало дитину – сама ситуація та її наслідки , чи реакція дорослого на неї. Після таких попереджень часто залишається підсвідомий страх;
– дитячі фантазії. Мабуть багато з нас пам’ятають «в черном-черном городе….», байки про «руку мерця» і т.і.
– сімейні конфлікти. Часто дитина може ставати свідком емоційних реакцій батьків і відчувати страх, відповідальність за них, провину за конфлікт тощо..
– стосунки у дитячому колективі, булінг
– дитячі хвороби.
З якими дитячими страхами найчастіше до вас звертаються?
У наш заклад частіше, як зрозуміло, звертаються батьки, діти яких мають невротичні страхи, або ж пережили психотравмуючу ситуацію.
Що радите? Які є способи подолати страхи?
У часі звернення дитина проходить всебічне обстеження лікарем та психологом (+ додаткові обстеження при необхідності). Поради батьками індивідуальні і залежать від готовності батьків підтримати дитину, їх зрілості і послідовності, віку дитини, наявних проблем. Це можуть бути арт-терапевтичне опрацювання страхів, експозиційні техніки, робота з психологом. Хочу акцентувати увагу батьків на тому, аби бути своїй дитині надійною опорою і підтримкою, є необхідність відвідати дитячого психолога і батьками(просвітництво, специфіка домашної роботи тощо)
Чим є різниця у страхах щодо віку дитини? Чи існує якась закономірність чи все
індивідуально?
Щодо дитячих страхів – психіатр і психотерапевт О.І.Захаров свого часу дав добру характеристику саме дитячим страхам, описавши їх природу, типи, вікову специфіку.
Так, наприклад, для новонароджених характерні інстинктивні страхи, з віком з’являється страх «чужих людей», різких звуків, болю(часто асоціюється з людьми в білих халатах) Також приблизно у віці двох років може проявитись страх окремих тварин, транспорту тощо.
В 3-5 років зазвичай, фабулу страхів являють казкові персонажі, страх перед покаранням, зникненням батьків, води, темряви, залишатись на самоті. Розуміння часових відношень, зумовлюють появу страху смерті. Якщо в сім’ї тривожний настрій, може виявлятись страх бандитів, нападу, пожеж, підтоплень тощо. Також, у цьому віці можуть виявлятись страхи медичних втручань, хвороб, сімейні конфлікти.
Молодші школярі потерпають від страхів поганої оцінки, критики вчителя, відкинення з боку ровесників..
Як бачимо, вікові страхи відображають вікову соціальну ситуацію розвитку і змінюються у відпоівдності з їх змінами.
В той же час, іноді спостерігаються страхи, що характеризуються як невротичні: більш інтенсивні, впливають на функціонування та розвиток дитини, можуть бути наслідком психотравми, помисливого, тривожного темпераменту батьків чи їх хвороб (в т.ч.психічних).
Чи можуть батьки самостійно навчити дитину долати страхи? Як це зробити?
В мене виникає внутрішній протест проти бажання батьків навчити дітей самостійно долати страхи. До певного віку, батьки гаранти безпеки і благополуччя дітей. Думаю, в даній проблемі важливо залишатись в контакті зі своєю дитиною, не перебільшувати, але й не знецінювати проблему. Самим бути взірцем рівноваги і поміркованості…Це точки до зросту для наших батьків (нинішніх і майбутніх). Розуміння своїх емоцій і переживань, добре розвинені навички емоційної регуляції батьків – дозволять нашим дітям також менше потерпати від надмірних страхів і з більшою ймовірністю мати добре психічне здоров’я.