За якістю води з Полтавою можуть посперечатися тільки Суми та Чернігів, які теж беруть її з глибинних горизонтів, — «Полтававодоканал»

Кожен полтавець наявність цілодобового водопостачання сприймає як буденну річ. Проте, не всі задумуються над питанням, звідки береться полтавська вода та який шлях проходить до того, як потрапляє у водопровідні мережі будинків чи підприємств.

Чиста вода з глибоких свердловин

Полтава – одне з небагатьох міст, що може похвалитися водою з артезіанських свердловин. Глибина їх – від 400 до 800 м.

– Коли на екскурсію на перший водозабір приходять діти, наші працівники часто говорять їм: «Уявіть, якби на подвір’ї вашої бабусі був такий колодязь, – розповідає начальник першого водозабору «Полтававодоканалу» Віктор Забишний. – Лише для того, щоб набрати одне відро, вона б витрачала півдня».

Підйом води на свердловинах забезпечують насоси високої потужності. Відразу з горизонтів рідина подається до хлораторної, де до її складу додають невелику кількість гіпохлориту натрію. Це роблять у профілактичних цілях, зважаючи на сильну зношеність труб міського водогону.Про це повідомляють в прес-службі «Полтававодоканалу».

– В усьому світі лунає критика щодо хлорування води, – відзначає Віктор Забишний. – Проте, нічого кращого для знезараження ще не придумали. Тож скрізь використовують гіпохлорит.

Після хлораторної вода зі свердловини подається до резервуару. На території першого водозабору, що по Панянці, таких ємностей дві, — по 6000 м³ кожна. Загальний об’єм всіх існуючих у Полтаві резервуарів чистої води – 48 тисяч м³.

Всього у нашому місті – п’ять водозаборів: окрім першого на Панянці, другий працює на Леваді, третій – у с. Вороніна. Четвертий та п’ятий знаходяться в Абазівці та Петрівці відповідно.

Примітно, що на початку ХХ сторіччя, коли полтавський водоканал тільки розпочинав роботу, потреби місцевих мешканців забезпечував резервуар місткістю лише 80 м³. Нині його залишили у якості місцевої пам’ятки.

Цілодобовий контроль на насосній станції

Так само, як і величезний насос, що займає почесне місце на вході до насосної станції. Теперішній експонат, ще 10 років тому він працював на повну потужність.

– Цей насос виконував свою функцію з 1949 по 2008 рік, – говорить начальник першого водозабору. – Він і зараз міг би працювати, якби не споживав так багато електроенергії. Тож тепер слугує нам нагадуванням про ті часи.

Всього на станції другого підйому (перший забезпечують насоси в свердловинах) на першому водозаборі встановлені 5 насосів. Зазвичай, для забезпечення безперервної подачі води для потреб міста вистачає потужності одного такого агрегату. У пікові години (зранку і ввечері) працюють два. Є один насос, що працює вночі.

За безперервністю подачі води стежать двоє людей. Вахту несуть цілодобово. Кожен щогодини перевіряє певні показники.

– Щодоби наша насосна станція забезпечує подачу близько 9 тисяч кубометрів, – говорить працівник підрозділу. – Раз на годину звіряємо рівень води в резервуарах, тиск, об’єм води, що перекачує один насос та інше.

Так само слідкують і за дотриманням рівня гіпохлориту в воді. Зараз для потреб полтавських споживачів подають значно менше води, ніж це було за радянських часів. Все – через закриття великої кількості потужних підприємств, що були основними споживачами. А ще – через те, що нині майже кожен абонент має лічильник і намагається всіляко економити.

Колись будівлі, де розташована насосна станція, вистачало для розміщення всього персоналу водоканалу. Нині тут, окрім станції, працює хіміко-бактеріологічна лабораторії, де проводиться контроль якості полтавської води.

– Насосна станція – це щось на кшталт серця в організмі людини, яке ніколи не зупиняється, – говорять працівники «Полтававодоканалу».