Ви тут:

Автономія закладів освіти, – експерт

Автономія закладів освіти, – експерт

Новий закон значно збільшує академічну, організаційну, фінансову і кадрову автономію всіх закладів освіти.

Зокрема, як суб’єкти господарювання, вони за погодженням із засновниками можуть набувати не тільки статусу бюджетної установи, але і статусу неприбуткового або прибуткового закладу освіти (стаття 22.2).

Останні два варіанти суттєво підвищують їх фінансову автономію і надають право самостійно розпоряджатися позабюджетними надходженнями, роз’яснює член Національної команди експертів з реформування вищої освіти, головний експерт з питань освіти Реанімаційного пакету реформ Володимир Бахрушин.

Також заклади освіти мають право об’єднуватися з іншими закладами та здійснювати освітню діяльність одночасно на різних рівнях освіти та за різними видами освіти, створювати для цього структурні підрозділи (частини 3, 4 статті 22).

Заклади освіти можуть самостійно розробляти свої освітні програми або використовувати типові (стаття 33.3).

У формальній, зокрема, у загальній середній освіті ці програми мають забезпечувати досягнення результатів навчання, визначених відповідними державними стандартами (стаття 33.1).

Одночасно суттєво змінюватимуться і самі стандарти. Приміром, у загальній середній освіті вони не визначатимуть базовий навчальний план і не надаватимуть загальну характеристику інваріантної та варіативної складових змісту загальної середньої освіти (Прикінцеві та перехідні положення, п. 4., ст. 15).

За новим законом ці стандарти мають встановлювати вимоги до обов’язкових результатів навчання та компетентностей здобувача загальної середньої освіти відповідного рівня, загальний обсяг навчального навантаження здобувачів освіти на відповідному рівні загальної середньої освіти а також форми державної атестації здобувачів освіти (Прикінцеві та перехідні положення, п. 4., ст. 32).

Всі інші питання змісту освіти школи вирішуватимуть самостійно. На допомогу їм МОН розроблятиме типові освітні програми, які школи можуть використовувати чи ні.

Але і типові програми залишатимуть закладам освіти набагато більшу свободу у виборі шляхів досягнення визначених стандартами результатів навчання.

Школи самостійно визначатимуть режим своєї роботи, структуру навчального року (за чвертями, півріччями, семестрами), тривалість навчального тижня, дня, занять, відпочинку між ними, інші форми організації освітнього процесу у межах часу, передбаченого освітньою програмою; можуть обирати інші, крім уроку, форми організації освітнього процесу (Прикінцеві та перехідні положення, п. 4., ст. 16).

Важливою новацією є те, що право на призначення і звільнення педагогічних працівників у закладах загальної середньої освіти переходить від місцевих органів виконавчої влади до керівника закладу (Прикінцеві та перехідні положення, п. 4., ст. 39).

Це має підвищити ефективність роботи школи і забезпечити кадрову автономію. Але водночас створює ризики надмірної концентрації повноважень в керівника.

Для запобігання цьому закон передбачає створення інших колегіальних органів управління, а також органів громадського самоврядування, які мають врівноважити владу керівника.

Зокрема, це стосується можливості ініціювання звільнення керівника.

Крім того, прикінцеві та перехідні положення передбачають конкурсний порядок призначення керівників та обмеження максимального терміну їх повноважень.

В закладах освіти мають створюватися наглядові або піклувальні ради (стаття 29). Вони можуть стати органами, що представляють інтереси засновника та інших ключових зовнішніх стекхолдерів, а також впливають на прийняття стратегічних рішень, здійснюють контроль (насамперед, фінансовий) і оцінюють результати діяльності закладу та його керівника.

Згодом, якщо вони доведуть свою ефективність, до них може перейти значна частина повноважень засновника. Принаймні, таку можливість передбачає стаття 25. Якщо це станеться, то буде останнім кроком у ліквідації колишньої вертикалі влади і переході до сучасних моделей управління в сфері освіти.

Система Orphus