Одна з вулиць Полтави носить ім’я актриси Жанни Северин (ФОТО)
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
Є люди, з якими асоціюються такі терміни як « час» та «епоха». Без перебільшення це стосується і народної артистки України Жанни Костянтинівни Северин, бо повоєнну історію Полтавського академічного обласного українського музично – драматичного театру імені М.В.Гоголя важко уявити без неї.
Артистичні нахили виявилися у Жанни Северин ще в дитинстві, коли вона почала займатися хореографією в Будинку промкооперації. Викладачем у неї була балетмейстер театру ім. М.В.Гоголя Марія Краєвська, котру війною занесло до Полтави. Професіонал високого ґатунку, вона одразу розпізнала в дівчині не аби яке артистичне обдарування.То ж немає нічого дивного, що закінчивши полтавську середню школу № 23, стала вона артисткою, хоч і допоміжного складу, але артисткою Полтавського театру! Важко уявити, якою була її радість – мрія почала здійснюватись! Відтоді з 26 серпня 1956 року і до кінця життя 31 липня 2013 в її трудовій книжці був лише один запис – зарахування до Полтавського обласного театру ім. М.В.Гоголя, в якому вона пройшла шлях від артистки допоміжного складу до майстра сцени і якому вона присвятила все своє життя.
Вся життєва енергія Жанни Костянтинівни Северин була скерована на успіх, на досягнення мети. Вона не мала театральної акторської освіти, але та атмосфера творчості, яка панувала в театрі, ті прекрасні режисери, які на той час ставили вистави на полтавській сцені, видатні майстри, поруч з якими було щастям просто знаходитись на сцені, все це надавало стимулу працювати над собою і прагнути стати з ними врівень,бути гідним працювати на уславленій сцені. Їй було мало бути просто статисткою або артисткою балету вона прагнула більшого не масовки та епізодів! І ця мить настала!
Її дебют у головній ролі відбувся у далекому1964 році, у героїчній драмі М.Зарудного «Марина» за поемою Т.Шевченка, яку театр ставив до 150- річчя великого Кобзаря. Це був успіх, справжній успіх, який відкрив дорогу до справжніх ролей, це був шанс, і артистка використала його. Він відкрив шлях молодій артистці до значних ролей, які свідчать про широкий діапазон можливостей артистки. Згодом вона заочно закінчила театрознавче відділення Київського державного університету ім. І.К.Карпенка – Карого.
Вона прагнула знань: читала і збирала власну бібліотеку. Певний час сполучала акторську діяльність з роботою у літературній частині театру, багато часу присвячувала громадській роботі: була і секретарем Художньої ради театру, і членом профкому, і двічі обиралася депутатом Октябрської районної ради народних депутатів…
Великий творчий шлях подарував радість співпраці з видатними режисерами – народними артистами Віталієм Смоляком та Борисом Прокоповичем, заслуженим артистом України Віталієм Кашперським.
Багато обдарована від природи – безумовні акторські здібності, яскрава зовнішність, глибокий низький та дзвінкий голос, гострий розум сприяли тому, що впродовж майже тридцяти років вона була незмінною ведучою всіх урочистих обласних та міських заходів. Вона до останніх років вела урочисті частини творчих звітів майстрів мистецтв та культури Полтавської області в Києві. Гострий розум, творчий підхід, здатність швидко і якісно вчити текст були запорукою успіху і гарантією якості будь – якого заходу.
На сцені полтавського театру вона створила близько сотні яскравих сценічних образів, серед яких найулюбленішими були Мавра ( «У неділю рано зілля копала» В.Василька), Ліда («Платон Кречет» О.Корнійчука), Марія («Закон вічності» Н.Думбадзе), Памела («Дорога Памела» Дж.Патріка), Гордиля («Циганка Аза» М.Старицького) і Раневська з «Вишневого саду» А.Чехова.
Жанна Костянтинівна Северин мала незмінний успіх у глядачів, але почесні звання «Заслуженої» та «Народної артистки» одержала вже на схилі літ як і орден Княгині Ольги III ступеню.
Життя поза сценою було до неї досить жорстоким, але ніхто і ніколи цього б не запідозрив , актриса була завжди підтягнута, охайна, з серйозним, але привітним виразом на обличчі. Тож такою яскравою й енергійною вона назавжди залишиться в серцях її шанувальників.
Не можна оминути і того факту, що саме в полтавському театрі Жанна Костянтинівна Северин зустріла своє щастя, свою велику любов – Володимира Семеновича Голуба, який став їй вірним і незмінним супутником, опорою і підтримкою, без якого вона, можливо, і не стала б тим, ким залишиться у світлій пам’яті вдячних полтавців.
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
