На Зажур-горі громадські діячі з Полтави й Кобеляк згадали земляків – жертв Голодомору

Подолавши близько тисячі кілометрів шляху від рідного міста теренами Гадяцького, Шишацького, Глобинського й Лубенського районів області, полтавські й кобеляцькі громадські діячі зупинилися біля стін Спасо-Преображенського Мгарського монастиря вшанувати на Кургані скорботи пам’ять співвітчизників – жертв Голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні.

Учасники автопробігу на ввічнення роковин перепоховання Великого Кобзаря в Каневі заслужений працівник культури України, голова обласного відділення Міжнародної організації «Жіноча громада» та Полтавського Шевченківського комітету Валентина Шемчук, подружжя однодумців – Калініченки Григорій і Катерина – майстриня ручного плетива й поетеса, очільниця Центру правозахисту та контролю за дотриманням законності в Полтавській області вишивальниця Зоя Коваленко, керівникгуртків образотворчого мистецтва шкіл Кобеляцького району Сергій Коломієць прослали Шевченківський рушник на Зажур-горі на ознаку пам’яті українців, загиблих голодною смертю мучеників у роки тоталітарного режиму.

«Щороку ми їдемо на Зажур-гору, до Меморіалу, що за кілометр від Лубен та неподалік Мгару, спом’янути всіх співвітчизників, хто загинув під час Великого Голоду в Україні – однієї з найбільших катастроф в історії людства, – співчуває пані Валентина Шемчук нащадкам земляків, чиї рідні стали жертвами Голодомору-Геноциду українського народу та про кого ми завжди пам’ятаємо».

Ми прислухалися до святої тиші Кургану скорботи… Величний дзвін оберегом пам’яті жертв сталінського Голодомору мовчав у вічній зажурі… Ніжний трунок весняного ранку гояв наші важкі спомини про трагічні роки Української історії…

Валентина Олександренко