Ви тут:
Суспільство 

Полтавські учасники бойових дій запрошують до себе в організацію воїнів АТО

571724974273921730ea30cea41dec-bigimg

Громадська організація «Учасників бойових дій (воїнів-інтернаціоналістів) Октябрського району м. Полтави» нині проводить перереєстрацію своїх рядів та запрошує до себе й учасників АТО.

Голова організації Володимир Корнійчук та його заступник Юрій Литвишко прийшли в редакцію «В Полтаві. Інфо» розповісти про це, і не тільки.

Скільки зараз людей об’єднує Ваша організація?

Корнійчук: Близько 400. Кожен 4-й – інвалід. Наразі, відповідно до нового законодавства, йде перереєстрація, і ми запрошуємо до себе людей. Хочемо, щоб до нас приєднувалися й учасники АТО (в наших рядах вже такі є), бо, думаємо, зможемо багато чим допомогти їм «викарапкатися». Адже часто демобілізовані починають або в чарку заглядати, або замикатися в собі. Наші побратими це пройшли, тож є досвід. Ми знаємо, як не втратити «обличчя» після таких подій.

А де знаходиться Ваша організація?

Корнійчук: У будівлі Октябрського райвиконкому Полтави – кімната №121, т: 63-10-99. Прийом: вівторок і четвер з 15 до 17 год.

Раз ми заговорили про учасників АТО, то вже давайте проведемо аналогію, і в інших питаннях сьогодення та минулого. Наприклад, яка різниця, насамперед, між війнами нині і тоді?

Корнійчук: В Афганістані ми захищали південні кордони нашої Батьківщини, а зараз іде братовбивча війна. Наші афганці стоять по два боки.

Як відомо, афганці, які опинились по різні сторони, швидше знаходять між собою спільну мову, ніж, навіть ті ж самі родичі? Це можна говорити на прикладі того ж Василя Ковальчука, колишнього афганця, якому шляхом перемовин з побратимами на тому боці вдається визволяти полонених на сході.

Корнійчук: З Василем Ковальчуком ми служили в одному полку, тільки він раніше на два роки. Він був офіцером, а я рядовим солдатом. Нам, звичайно, легше зрозуміти одне одного. Ми разом пройшли військові будні – це дуже гуртує і виробляє такий єдиний дух, що саме й допомагає почути одне одного.

Якщо зважити на увагу з боку держави до забезпечення військових? Як було тоді, і як зараз? Можете коментувати?

Корнійчук: В Афганістані 30 років тому було краще забезпечення, ніж нині в АТО, і це дуже сумно. Ясно, що спочатку ми були не готові і тягли на своїх плечах все волонтери. Однак, війна уже другий рік і виділені величезні суми, які озвучуються керівництвом держави. Де вони тоді ці гроші, якщо ми чуємо скільки нарікань від учасників АТО?

Вам уже після подій Афганістану довелося було почути, що то була помилка і таке інше. Чи не думаєте ви, що історія може повторитися?

Корнійчук: А ви подивіться, як уже зараз наобіцяли учасникам АТО землі дати, а насправді їх немає. Або статус учасника бойових дій. Яка потужна хвиля була від початку обіцянок, мов, усім дамо ці статуси, ви Герої… А тепер, будучи там, ще й це вибивати тут доводиться місяцями…

Якщо говорити про реабілітацію. Нині на рівні області розробили програму, коли демобілізовані одразу після повернення мають можливість поїхати в санаторії та ще й разом зі своїми родинами? Чи було таке раніше?

Корнійчук: Не пам’ятаю такого. Але добре, що зробили цей крок на рівні області. Проте раніше всі йшли працювати, бо була така політика, що всі повинні працювати, і робота була для кожного без проблем. А нині з цим погано – безробіття.

Ви не схвально говорите про політику на рівні держави. Проте, якщо зважити на органи місцевого самоврядування – те, що до нас тут ближче? Що думаєте в цьому контексті?

Литвишко: Якщо ви про події в Полтавській міській раді – спектакль за участю нардепа Сергія Капліна та Полтавського міського голови Олександра Мамая – це сором. І люди вже почали трохи аналізувати та робити правильні висновки. Нам уже набридли ті, так звані, депутати, які рубають двері, падають на капоти автівок, після чого «мізинець поранили», а в результаті – не йдуть в АТО.

Так, а який же вихід? Думаєте, на цих виборах люди проголосують так, що вдасться ситуацію змінити на краще?

Литвишко: Дуже хочеться на це сподіватися. І нам, пенсіонерам, для цього треба використовувати «сіру рідину», а не те місце, на якому ми сидимо. Ми за практиків та людей, які роблять і можуть робити – і будуть робити. Зараз, наприклад, співпрацюємо з партією «Рідне місто». Від них ми завжди отримували практичну допомогу, без всякого піару і розмов та гучних заяв. Там люди, які завжди надавали конкретну допомогу, і ми добре знаємо, що вони здатні будувати, а не руйнувати. А це зараз украй потрібно. Просто вже далі нікуди падати на дно.

Якщо повернутися до подій на сході – який вихід із цього всього бачите ви?

Литвишко: Сідати за стіл переговорів. Домовлятися! Це єдиний вихід.