Який порядок звільнення працівника за систематичне невиконання обов’язків
Щодо порядку звільнення за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку по п. 3 ст. 40 КЗпП України надає роз’яснення начальник відділу – державний інспектор праці ТДІзПП Наталія Гуска:
“Однією з підстав для звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (далі – роботодавець) є систематичне невиконання ним без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Така підстава для звільнення працівника передбачена п. 3 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП).
Застосувати п. 3 ст. 40 КЗпП можна для звільнення працівника, який неодноразово, без поважних причин, припускався навмисного невиконання (чи неналежного виконання) покладених на нього трудових функцій та до якого вже були застосовані дисциплінарні або громадські стягнення. При цьому, як зазначено у п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 р. № 9 (далі ― Постанова ВСУ № 9), слід враховувати лише ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або внаслідок дострокового зняття (ст. 151 КЗпП), а також ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
При цьому, для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП необхідна наявність сукупності таких умов:
– порушення має стосуватися лише тих обов’язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку (звільнення за порушення громадських обов’язків ― наприклад, нез’явлення на збори чи небажання вступити до профспілкової організації ― не допускається);
– невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов’язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності;
– невиконання або неналежне виконання трудових обов’язків повинно бути систематичним (тобто до працівника протягом року вже було застосовано дисциплінарне або громадське стягнення);
– враховуються тільки дисциплінарні і громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів (заходи громадського впливу, наприклад, обговорення порушення, у таких випадках не мають юридичного значення) і є чинними на момент звільнення працівника;
– з моменту виявлення порушення до дисциплінарного звільнення може минути не більше місяця.
До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення (ч. 1 ст. 149 КЗпП). При цьому якщо працівник відмовляється надати таке пояснення, це не буде перешкодою для застосування стягнення, у тому числі й у формі звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП – за таких обставин просто складається акт.
Під систематичним невиконанням трудових обов’язків мається на увазі неодноразове здійснення працівником цих вчинків. Таким чином, для звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП необхідна наявність факту не першого, а повторного (тобто вдруге чи більше разів) здійснення працівником винного невиконання чи неналежного виконання обов’язків після того, як до нього уже застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення за вчинення таких дій раніше, які не погашені строком давності (з часу їх накладення пройшло менше року).
Звільнення з роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП допускається тільки у тому випадку, якщо з моменту виявлення проступку пройшло не більше місяця (не враховуючи часу, коли працівник не працював у зв’язку з хворобою або перебуванням у відпустці), а з моменту його вчинення – не більше шести місяців.
Якщо протягом року з дня накладення дисциплінарного стягнення працівника не піддано новому дисциплінарному стягненню, він вважається таким, що не мав дисциплінарного стягнення (ч. 1 ст. 151 КЗпП).
Також вважатиметься, що працівник вчинив дисциплінарний проступок вперше, якщо раніше накладене стягнення було знято до закінчення року відповідно до частини другої ст. 151 КЗпП.
Оформлюється звільнення за п. 3 ст. 40 КЗпП звичайним наказом (розпорядженням) роботодавця.
До трудової книжки працівника вноситься належний запис, формулювання якого має відповідати відповідному наказу (розпорядженню) роботодавця, наприклад: «Звільнено у зв’язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов’язків, покладених трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, п. 3 ст. 40 КЗпП України».
Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою профспілкового органу. Проте, якщо працівник не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, або ж на підприємстві взагалі немає профспілкового органу, працівник звільняється без згоди такого органу (ст. 431 КЗпП).
Слід зазначити, що за одне й те саме правопорушення заборонено двічі притягувати до юридичної відповідальності одного і того самого виду (ч. 1 ст. 61 Конституції України). Тобто, якщо за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на працівника трудовим договором і правилами внутрішнього трудового розпорядку, йому вже було оголошено догану (нагадаємо, що вона також є заходом дисциплінарного стягнення), то звільнити працівника за вчинення цього самого проступку вже не можна”.