MENU

Блоги

Обласне комунальне інформаційне агенство Новини Полтавщини

Тарас Шевченко: «Згадайте праведних гетьманів»

«Поборники незалежності у назвах вулиць Полтави» – на цю тему продовжуємо знайомити   знайомити полтавців  із  новими  топонімами облцентру. Насамперед розповідаємо про ті назви, котрі ініційовано «Просвітою». У попередньому матеріалі http://blog.poltava.to/pustovgar/5401/  йшлося про Івана Мазепу та мазепинців – кошового отамана  Костя Гордієнка та козацького полковника Полтави Федора Жученка, гетьманів Пилипа Орлика і Данила Апостола. Сьогодні ж розповімо про ще трьох видатних українських гетьманів.

Вулиця на честь гетьмана, який брав участь у поході на Москву

Перше, що зробили  окупанти в анексованому  Криму – це демонтували пам’ятник http://tsn.ua/ukrayina/demontovaniy-pam-yatnik-sagaydachnomu-z-krimu-perevezli-v-harkiv-350220.html

Гетьману Сагайдачному. Витівка росіян засвідчує, наскільки важливий у час гібридної війни символьний простір для формування єдиної громадянської нації  і плекання патріотичних почуттів! Хіба не варто задуматися тим, які це вважають чимось другорядним?

  Декомунізація назавжди викреслила з мапи Полтави Дмітрія   Фурманова  - російсько­го  більшовицького  пропагандиста-письменника, героя радянських анекдотів, творця брехливо-міфологізованого образу Чапаєва у літературі. Відтепер ця вулиця і транспортна зупинка гордо носить ім’я Петра Конаше́вича – Сагайда́чного. Ім’я, що оспіване у численних народних думах і піснях, серед яких найвідоміша – «Ой на горі женці жнуть!»

«А позаду – Сагайдачний, що проміняв жінку
На тютюн, на люльку, Необачний.

“Гей, вернися, Сагайдачний, Візьми свою жінку, Віддай тютюн-люльку, Необачний!

“Мені з жінкою не возиться, А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
»

Ким же був і чим славний цей гетьман, за що його  так люто ненавидить російська окупаційна  влада? Неможливо оминути  важливий факт  з біографії   гетьмана - у 1618 р. на чолі  козацького війська  брав участь у поході на  Москву.

Український полководець і політичний діяч, гетьман Війська Запорозького народився в родині дрібного шляхтича із Самбора на Львівщині. Початкову освіту здобув у 1589 – 1592 рр. у м. Самбір. У 1592 – 1598 рр. навчався у славетній  Острозькій школі. Після завершення навчання стає запорозьким козаком. У складі козацького війська бере участь у морських походах. Вважається основоположником українських військово-морських сил (ВМС). До речі, на  його честь названо корабель, який є флагманом https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%93%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BC%D0%B0%D0%BD_%D0%A1%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9_(%D1%84%D1%80%D0%B5%D0%B3%D0%B0%D1%82)   сучасних вітчизняних ВМС. У 1616 – 1622 рр. чотири рази  обирається Гетьманом Війська Запорозького! Без сумніву, це говорить про неабиякий авторитет серед козаків! Сагайдачний  провів  зміни  війська на Січі: поділив його на сотні та полки, поновив навчання, впровадив сувору дисципліну, заборонив пити горілку під час морських походів, а за провини страчували. Очолюване ним козацьке військо захопило турецьку фортецю Кафа, звільнивши утримуваних там полонених. Відомий своїми військовими виступами проти  Московського царства та  морськими походами, під час яких козаки висаджувалися навіть у столиці Османської імперії Стамбулі.

Величезна заслуга  Сагайдачного  у  відновленні православного єпископату та підтримці православної Церкви в Україні. Козацтво було колективним членом Київського братства, а Сагайдачний став опікуном заснованої при ньому школи, надавав їй кошти.  Під час Хотинської війни в 1621 р. отримав тяжке поранення, що стало причиною передчасної смерті.

Саме гетьману Сагайдачному присвячували свої твори видатні українські письменники – Адріан Кащенко, Пантелеймон Куліш, Зінаїда Тулуб, Андрій Чайковський, Осип Маковей. У 1994 році за мотивами оповідань письменника Спиридона Черкасенка знято художній фільм «Дорога на Січ» (Переглянути можна тут)  https://www.youtube.com/watch?v=_QmDEKnyBkQ

Детальніше про гетьмана можна подивитися фільм тут https://www.youtube.com/watch?v=Uit6LwJxDzo

та  почитати тут http://heroes.profi-forex.org/ua/konashevich-sagajdachnyj-petr

і тут  https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%88%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D1%87-%D0%A1%D0%B0%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D0%B4%D0%B0%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%B9#.D0.92.D1.88.D0.B0.D0.BD.D1.83.D0.B2.D0.B0.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D0.BF.D0.B0.D0.BC.27.D1.8F.D1.82.D1.96

Вулиця на честь гетьмана, який прагнув обєднати Україну

      Вулицю  оспівувача  злочинного комсомолу  у  творі  «Как закалялась сталь», комуністичного письменника Островського перейменовано. Її названо на честь гетьмана Петра Дорошенка.

“Хоч Божою волею український народ обох сторін Дніпра роздвоєний і видаємося собі ворогами, одначе ніхто чужий не є нам так прихильний, як ми самі собі є приятелями”.
Ці прості і водночас мудрі слова належать  Гетьману, якого український народ  називав «сонцем Руїни» – славному  сину  Чигирина, Гетьману Війська Запорозького Правобережної України (1665—1676), очільнику Гетьманщини (1668—1670) Петру  Дорошенку. Він не обмежився словами: 8 червня 1668 року  Лівобережна та Правобережна  частини України об’єдналися під  булавою саме цього гетьмана… На жаль, ненадовго…

Тарас Шевченко, який побував у Чигирині у 1843 і 1845 рр., присвятив йому вірші “Чигирине, Чигирине”, “У неділеньку святую” та офорти (“Дари в Чигирині”, “Смерть Богдана Хмельницького”, “Чигирин з Суботівського шляху”).

“Гетьмани, гетьмани, якби-то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!
Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали
Козацької слави убогих руїн!” – писав Тарас Шевченко.

 

На тлі Руїни https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D1%83%D1%97%D0%BD%D0%B0

, коли країну очолювали то слабкодухий  Юрасик Хмельницький, то відверті кар’єристи Павло Тетеря й Іван Брюховецький (один з них називав Україну польською провінцією, інший – величав московського царя  її володарем), Петро Дорошенко став символом боротьби за єдність та незалежність України. Це   було    визначальним у його політиці.
Українські землі мали простягатися від Перемишля і Ярослава по Сівськ та Путивль, бо саме туди сягала колись “держава або князівство руське, і ці кордони повинна теж осягнути козацька держава”. Любили Дорошенка за його повагу до простого народу – він часто скликав загальні ради, на яких з’ясовував  думку населення  щодо важливих   політичних  питань. Усвідомлював  потребу  надійної збройної сили: створив постійне 20-тисячне військо.Ще у званні Чигиринського полковника на початку 60-х разом з іншими побратимами Дорошенко їде до Москви з вимогою відмінити окремі статті ганебної для вільного козацького духу Переяславської угоди. Хоча і не вдалося домовитися з московськими урядовцями, проте Дорошенко  не був таким безвольним, як його попередник Іван Брюховецький. Бо ж той, ставши гетьманом Лівобережної України, одразу став «рабом, подножком, гряззю Москви» (за Тарасом Шевченком). Московський попихач Брюховецький підписав кабальний  договір. Ним передбачалося, що  московські збройні загони на території  України  мали безплатно  харчуватися (а це 11 600 голодних москалів-окупантів на плечі працьовитого українського селянина), селяни і міщани повинні сплачувати податки до царського скарбу, Київським митрополитом призначався ставленик Москви,  запроваджувалась московська горілчана монополія… Такий собі міні-Янукович… Українці також обурювалися Андрусівською угодою, підписаною Москвою та Польщею 1667 р., за якою Україна була розділена надвоє. Як і в часи Євромайдану  та Революції гідності, договір Брюховецького   викликав шалений  народний спротив. З лівобережних міст повиганяли московських воєвод.  Брюховецького антимосковські повстанці  не просто вбили, а розтерзали, охоплені ненавистю і прагненням волі. Як бачимо, різниця у долі Януковича і Брюховецького у тому, що перший встиг врятуватися від народного гніву й втекти до країни, якій так само прислуговував. Саме на цій хвилі пробудження національної гордості 8 червня 1668 р. Петра Дорошенка обрали гетьманом України обох боків Дніпра. До речі, досвід військовий і адміністративний він уже мав неабиякий: на початок Хмельниччини обіймав посаду писаря Генеральної військової артилерії, виконував дипломатичні доручення Богдана Хмельницького, у 1655 році  призначений наказним полковником, відтоді до 1665 року позмінно очолював Прилуцький, Чигиринський, Канівський та Черкаський полки. Гетьманування Дорошенка над усією Україною мало забезпечити реалізацію всіх його державницьких планів. Проте  через традиційну «хворобу українського  самоїдства»,  зокрема через постійні непорозуміння, суперечки, а то й підлість старшини правління Дорошенка  тривало недовго. Жодна з країн-сусідів не хотіла появи сильної держави поряд. Москва й Варшава  підтримували своїх ставлеників-маріонеток – Многогрішного, Самойловича, Ханенка та Суховія, щоб завадити намірам гетьмана. Таких “патріотів”, які полюбляють у час війни розхитувати ситуацію в країні, сіючи «зрадофільство» і популізм, цим підіграючи Путіну, тобто дбають лише про інтереси чужих країн , як бачимо, не бракує і нині… Українська   коса  чи народне словечко «скотиняки»  не  повинні вводити у оману…
У цих умовах Петро Дорошенко був вимушений укласти договір із Туреччиною про військовий союз проти Речі Посполитої.
8 липня на Батозькому полі розгромив польське військо. Брав участь в облозі м. Кам’янець (нині м. Кам’янець-Подільський) та Львова. Невдоволений умовами турецько-польського Бучацького мирного договору 1672, намагався зіграти на суперечностях між Османською імперією, Московським князівством й Річчю Посполитою. На жаль, в умовах наступу  російських полків у вересні 1676 року  Дорошенко був змушений зректися булави на користь гетьмана Івана Самойловича.

Більше про цю особистість можна прочитати тут http://heroes.profi-forex.org/ua/doroshenko-petr-dorofeevich

Вулиця на честь Гетьмана, який розбив московське  окупаційне  військо під Конотопом

«Красниє звьозди Крємля» більше не палають у символьному просторі Полтави. Вулицю Червонозоряну як один із імперсько-комуністичних символів перейменовано. Натомість  є  вулиця на честь видатного гетьмана Івана Виговського.

Державний і військовий діяч, дипломат, гетьман України в 1657 – 1658 рр. походив з овруцької шляхти. Служив канцеляристом у Києві. Наприкінці 1630‑х років влаштувався юристом земського суду в Луцьку. У 1637 – 1638 рр. – писар при польському комісарі в Україні. Входив у коло найближчого оточення  Хмельницького. У 1650 р. став у ієрархії Гетьманщини другою людиною після батька Хмеля – обійняв посаду генерального писаря. Після смерті  Богдана  став регентом при малолітньому Юрію Хмельницькому. На Військовій Раді у м. Корсунь (25.Х.1657 р.) обраний гетьманом України.

У часи СРСР  цю непересічну постать російсько-імперські комуністичні ідеологи  воліли  або замовчувати  або  таврувати як, начебто, «зрадника Росії і попихача Польщі». Насправді, ж Іва́н Виго́вський не подобався комуністичному режиму через те, що усвідомлював всю згубність для Гетьманщини   промосковського  зовнішньополітичного курсу. На початку серпня 1658 р. відкрито виступив проти Москви, що почала втручатися у внутрішньополітичне життя України. Тобто вже через три роки після так званої переяславської ради (чи точніше – зради) вдався до її денонсації, уклавши 16 вересня 1658 р у місті Гадяч на Полтавщині  знаменитий договір, що став першою спробою євроінтеграції України. Саме цей договір став причиною агресії Московщини проти Гетьманщини. У липні 1659 р. під Конотопом козацькі війська під командуванням Івана Виговського при підтримці татарської кінноти завдали поразки московським окупаційним  військам, що вторглися на Лівобережну Україну. Тоді війську Виговського і союзників вдалося  вщент розбити московського ворога  під  Конотопом, але, на жаль,виграна битва https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%BF%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B0   не означала виграної війни.

Російський історик XIX сторіччя  Соловйов описує реакцію російського царя на сумну звістку так:

“Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле такого блискучого війська. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був несподіваним; та ще після таких блискучих успіхів! Ще нещодавно Долгорукий привів до Москви полоненого гетьмана литовського, нещодавно чулися радісні розмови про торжество Хованського, а зараз Трубецькой, на якого було найбільше надій, «чоловік благоговійний і витончений, у воїнстві щасливий і недругам страшний», погубив таке величезне військо! Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської царське місто затремтіло за власну безпеку: у серпні за государевим указом люди всіх чинів поспішали на земляні роботи для зміцнення Москви. Сам цар з боярами часто був присутній при роботах; навколишні жителі з родинами, пожитками наповнювали Москву, і ходила чутка, що государ від’їжджає за Волгу, за Ярославль”.

Часи міняються, але сутність імперії з центром у Москві не змінюється. Обраний Україною шлях до ЄС став ключовою причиною агресії путінської  Росії вже  у наш час!  Більше про Івана Виговського можна почитати тут http://heroes.profi-forex.org/ua/vigovskij-ivan-ostapovich

ДАЛІ БУДЕ: У наступних дописах цього блогу «Просвіта» продовжить «козацьку» тематику у назвах вулиць Полтави, розповівши про козацького літописця Григорія Грабянку та кошового  отамана Івана Сірка.

P.S. При підготовці матеріалу автор використовував матеріали Вікіпедії, інших інтернет-джерел та  історичні довідки для голови Полтавської облдержадміністрації, що готувалися  учасниками  Полтавської міської громадсько-наукової топонімічної групи Юліаном Матвійчуком, Тарасом Пустовітом, Володимиром Мокляком, Оксаною Коваленко, Юрієм Волошиним, Борисом Тристановим, Олександром Ластовецьким.