MENU

Блоги

Обласне комунальне інформаційне агенство Новини Полтавщини

Суддя Омельченко довіряє досудовому слідству, яке… сфабрикувало кримінальну справу

Майже два роки у Кобеляках триває міліцейсько-прокурорсько-судовий абсурд навколо молодих парубків – Сашка Орлова та Максима Чуба, які знаходяться в СІЗО. За цей час я неодноразво писала про це брутальне порушення прав людини, знущання над істиною, здоровим глуздом й дискредитацією суддями суду як державної інституції для встановлення істини. Ось красномовні назви лише деяких з них: «Батьки невинно обвинувачених вимагають скликання позачергової сесії райради та притягнення слідчого до кримінальної відповідальності», «Підсудні з 25 лютого оголосили голодування», «…Ця справа є повною та остаточною дискредитацією судової влади й правосуддя в Україні…»

Коротко нагадаю суть справи. Двоє молодих хлопців з села Білики – 20-річний Олександр Орлов і 21-річного Максим Чуб – у червні 2010 року просто опинилися не в той час не у тому місці. Уночі вони побачили побитого жителя Вінницької області Олександра Бурлаку, підвели й перенесли в освітлене місце, а потім на його ж прохання з його ж мобільного викликали «швидку допомогу». Але така чуйність до ближнього вилізла друзям боком: кобеляцькі міліціонери звинуватили їх у розбійному нападі на Бурлаку. Заодно слідчий Кобеляцького РВВС М.Богун вирішив «позакривати» давні кримінальні справи й призначив затриманих Чуба та Орлова на роль «цапів-відбувайл»: «навісив» на хлопців ще сім епізодів – підпали п’яти сінників і ЗІЛа у Біликах, а також викрадення автомагнітоли.

30 червня минулого року суддя Кобеляцького райсуду Тетяна Тесленко засудила Орлова та Чуба відповідно до 4-х та 4,5 років ув’язнення. Абсурдність і незаконність вироку судді Тесленко була очевидною не лише підсудним, їхнім адвокатам, журналістам і представникам громадськості. Тож 13 жовтня 2011 року Апеляційний суд Полтавської області скасував вирок Кобеляцького райсуду та направив справу для розгляду в іншому складі суду.

Справу до провадження взяла суддя Ірина Омельченко. Та незважаючи на те, що районна прокуратура нарешті визнала факт фабрикування кримінальної справи слідчим Кобеляцького РВВС М.Богуном по семи (!) епізодах і зняла з хлопців обвинувачення у підпалах та викраденні магнітоли, Омельченко відміряла Чубу та Орлову за нібито «розбійний напад за змовою осіб на О.Бурлаку» по три роки тюрми, при цьому цинічно зазначивши, що «виправлення та перевиховання М.Чуба та О.Орлова можливе лише в умовах ізоляції від суспільства». Покажіть мені тих, кого буцегарня «виправила та перевиховала», особливо, якщо це невинні люди!

Як Винниченко писав, що історію України не можна читати без брому, так і цей вирок судді Омельченко не можна читати без сучасних заспокійливих ліків, бо інакше може статися нервовий зрив.

Потерпілий О.Бурлака двом попереднім суддям Кобеляцького райсуду – Зацеркляному та Тесленко, незважаючи на те, що ті лякали його кримінальною відповідальністю за неправдиві свідчення, – правдиво розповідав, що його побив невідомий чоловік біля молокозаводу, детально описавши його зовнішність, а Чуб і Орлов його не били й не грабували, що він не має до них претензій і не хоче, щоб їх карали. Але суддя Ірина Омельченко пише у вироку, що вона не бере до уваги пояснення О.Бурлаки в суді, а бере «лише показання потерпілого, дані на досудовому слідстві» (тобто, коли міліціонери шантажем змусили Бурлаку обмовити Чуба й Орлова та їхніх батьків). Так а навіщо тоді взагалі законодавством передбачено судове слідство – заслуховування в суді обвинувачуваних, потерпілих, свідків і т.д., якщо судді достатньо лише матеріалів досудового слідства?! Давайте тоді, за логікою пані Омельченко, скасуємо в Україні суди для розгляду кримінальних справ й зекономимо величезні бюджетні кошти! І що ж робитиме суддя Омельченко з уведенням у дію нового кримінально-процесуального кодекса, який передбачає розгляд і оцінку всіх доказів лише в судовому процесі?!

Суддя Омельченко (вдумайтеся!) пише у вироку, що вона довіряє міліцейському досудовому слідству і базує його на ньому (це при тому, що не було навіть очної ставки потерпілого й обвинувачених, а також допиту Бурлаки в суді). І це після того, як прокурор під час судового процесу зняв із хлопців міліцейські обвинувачення по 7-ми епізодах з 8-ми! І це після того, як сама суддя не взяла до уваги міліцейський протокол огляду місця події, оскільки «при розгляді даних речових доказів в судовому засіданні встановлено, що дані речі Бурлаці О.О. не належать і походження їх встановити неможливо» (як вам таке хамство міліції: принести на стіл судді хлам, зібраний на смітнику з прилиплою свіжою шкіркою від банана як нібито речові докази, що вже півтора роки зберігаються в суді)!

Я тричі перечитала вирок, але так і не змогла второпати, на чому ж суддя Омельченко базує обвинувачення Чуба та Орлова у скоєнні злочину. Синяки на тілі Бурлаки не підписані, хто ж їх потерпілому наставив (О.Бурлака запевняє, що не хлопці), речей Бурлаки зі слідами крові немає. Суддя пише, що обтяжуючою обставиною для парубків є перебування у стані алкогольного сп’яніння, але жодного висновку наркологічної експертизи про це немає. І.Омельченко посилається на свідчення ст.оперуповноваженого РВВС Л.Домнич, яка першою опитувала Бурлаку, але те пояснення, по-перше, кудись зі справи зникло, по-друге, в ньому не було згадки про Чуба і Орлова, а по-третє, суддя навіть не давала окремих доручень на встановлення місця знаходження зниклого пояснення та проведення перевірок компетентними органами за цим фактом. При цьому суддя закрила очі на той факт, що  показання потерпілого у складених у різний час протоколах слідчих дій є повністю ідентичними, включаючи й… орфографічні помилки.

Залишається тільки протокол відтворення обстановки й обставин події, на яких Максим і Сашко, як пише у вироку суддя, «добровільно показували, як вчинили розбійний напад», бо доводи підсудних про те, що вони робили це під тиском міліціянтів, Омельченко до уваги не взяла.

Складається враження, що суддя Омельченко навіть не чула про практику Європейського суду з прав людини, які є частиною національного законодавства України. Зокрема, й про рішення  Європейського Суду у справі «Шабельник проти Укаїни», в якому констатовано факт порушення пунктів 1 і 3 ст.6 Європейської Конвенції, оскільки: «Заявник дав свідчення проти себе під час допиту без участі адвоката за умов, які викликають розумні сумніви щодо методів, які використовував слідчий». Доречно тут згадати й інше рішення Європейського суду – «Рібич проти Австрії»: «людина в поліції завжди знаходиться  в ситуації виняткової беззахисності» (вдумайтеся у парадоксальність цього твердження!). Адже у неї практично ніколи немає свідків фізичного чи психологічного тиску.

У своїх апеляційних скаргах на 10-ти сторінках невинно засуджені М.Чуб та О.Орлов вказують, що суддя Омельченко просто проігнорувала численні обов’язкові вказівки колегії Апеляційного суду Полтавської області від 13 жовтня 2011 року, судове слідстіво як таке не проводилося, а тому спотворена досудовим слідством картина фактичних обставин справи знайшла свою підтримку і у вироку суду.

Наголошують вони й на тому, що численні клопотання їхніх адвокатів Володимира Матвійця та Сергія Бовдира (навіть не дослухані до кінця!) були відхилені судом без виходу судді в нарадчу кімнату.

Страшно жити в країні, де попирається головний принцип правосуддя – законність та справедливість, де судді тривіально потурають тупоголовим «ментам», які не знають іншого способу розкриття злочинів, як навішування їх на невинних, бо якщо з Чуба й Орлова зняти й восьме обвинувачення, у тюрму треба садити слідчих, які  сфабрикували кримінальну справу проти громадян України й зламали їхні молоді долі.

У своїх апеляціях засуджені також просять змінити їм тримання під вартою на підписку про невиїзд, адже раніше їх обвинувачували в серії злочинів, а нині – лише в одному.

Сподіваюся, що цього разу Апеляційний суд Полтавської області вже не спрямовуватиме цю справу на новий розгляд у Кобеляцький райсуд, а розглядаючи апеляційну скаргу Чуба й Орлова винесе законне й справедливе рішення й випустить їх на свободу із залу суду. Пора вже закінчувати цей дикий і цинічний «беспредел» під назвою «судочинство по-кобеляцьки»…