MENU

Блоги

Обласне комунальне інформаційне агенство Новини Полтавщини

Коли розлучаються двоє…

Коли Марина та Сергій одружилися (з етичних міркувань справжні імена змінені), батьки вирішили подбати, щоб молодята мали своє сімейне кубельце й не скиталися по винайнятим куткам. Тож скинулися грошима й придбали їм у Гадячі двокімнатну квартиру. Батьки Марини заплатили 2/3, а батьки Сергія – 1/3 вартості помешкання. Згідно з договором купівлі-продажу Марина стала власницею 2/3, а Сергій – 1/3 квартири житловою площею 28 кв.метрів.
Утім, в шлюбі далеко не все вирішують гарні житлові умови. Сімейне життя не склалося, невдовзі подружжя офіційно розлучилося. Однак рік Марина та Сергій продовжували проживати в спільній квартирі. До речі, Марина справно сплачувала свою частку за комунальні послуги, а Сергій не платив жодної копійки.
Хто сам пережив драму руйнування сім’ї, тільки той і може поспівчувати тим, що залишаються під одним дахом. Сварки, шантаж, погрози, образи, фізичні з’ясування стосунків між колишніми, виклики поліції, знімання побоїв, заміна замків, втручання батьків – лише видимі «принади» спільного проживання після розлучення. Неодноразово, коли Сергій ставав особливо агресивним, Марина навіть змушена була запрошувати ночувати подругу, бо боялася. Ну й звісно, ніколи не забудуться такі негативні емоції як ненависть, страх, приниження, яких могло б не бути, якби після розлучення Марина та Сергій «географічно» почали проживати нарізно.
Урешті-решт Марина змушена була піти на тимчасову квартиру.
Їй так і не вдалося переконати Сергія в очевидному – на рівні арифметики: що 2/3 більше, ніж 1/3, і що саме він має уступити їй квартиру, а вона натомість сплатить йому вартість його частки. Ну а про джентельменську поведінку з боку колишнього чоловіка, як ви вже зрозуміли, не йшлося.
Сергій подав до Гадяцького районного суду позов про усунення перешкод у користуванні квартирою з боку колишньої дружини та визначення порядку користування спірним помешканням. А Марина подала зустрічний позов – про припинення Сергієвої частки у квартирі.
З листопада 2015 по травень 2016 року тривав розгляд справи. За цей час Сергій теж виїхав з квартири, прихопивши не тільки свої меблі, а й куплені Мариною. Навіть вивіз душову кабінку й повикручував лампочки.
Складається враження, що в Гадяцькому райсуді замало цивільних справ, тож судді хочуть збільшити кількість кримінальних. Саме таке спадає на думку після прочитання рішення судді Юлії Прокоп’євої. Адже достеменно з’ясувавши, що рік спільного проживання колишніх чоловіка й жінки супроводжувався скандалами й бійками, 31 травня ц.р. вона ухвалила рішення, щоб вони й далі проживали разом (щоб повбивали один одного? – Авт.) Бо частково задовольнила позовні вимоги Сергія, зобов’язавши Марину не чинити перешкод колишньому чоловікові у користуванні помешканням. А також визначила такий порядок користування квартирою: Сергію виділити в індивідуальне користування частину приміщень квартири площею 13,7 кв.м, а Марині виділити в індивідуальне користування частину приміщень квартири площею 17,4 кв.м. У спільному користуванні співвласників залишити кухню, ванну, коридор і вбиральню.
Суд не зважив на доводи Марини: цю квартиру неможливо справедливо поділити відповідно до часток співвласників: на 1/3 і 2/3. Однак служителька Феміди сперлася на висновок експертів, які вважають такий поділ квартири прийнятним і що відступ від ідеальних часток при визначені варіантів порядку користування квартирою є незначним.
Цікаво, а самі експерти й суддя (якби так склалося в їхньому житті) погодилися б жити в одній квартирі з колишніми, не маючи змоги створити нову сім’ю, постійно відчувати дискомфорт «ворожої присутності» й страх санкцій за несплату комунальних платежів іншим жильцем?! До того ж за час розгляду справи в суді Сергій взагалі привів квартиру в такий стан, що проживати в ній неможливо, про що суддя Ю.Прокоп’єва теж була поінформована. Не спрацювала навіть жіноча солідарність? Чи спрацювало те, що називають корупцією?
Незважаючи на те, що Марина виконала вимоги ч. 2 ст. 365 Цивільного Кодексу України й попередньо внесла на депозитний рахунок суду 76 тисяч гривень – вартість частки Сергія у квартирі, Гадяцький райсуд відмовив їй у задоволенні зустрічної позовної заяви – про припинення його права на частку у квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності.
Жінка не погодилася з таким рішенням й сподівалася, що доб’ється справедливості в Апеляційному суді Полтавської області, позаяк справа взагалі то проста. Однак апеляційна інстанція своєю ухвалою від 29 липня ц.р. залишила рішення райсуду без змін.
Тому їй нічого не залишалося, як звернутися з касаційною скаргою до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
У касаційній скарзі, Марина, зокрема, зазначає, що позаяк 1/3 частка спірної квартири, що належить Сергію, фактично не може бути надана йому у користування в натурі, суд першої інстанції мав припинити його право на частку у спільному майні за умови сплати нею грошової компенсації. Але і районний суд і колгія апеляційного суду в складі О.Лобова, П.Абрамова та В.Акопян чомусь вважають, що припинення права власності Сергія на 1/3 квартири «завдасть йому істотну шкоду». І навпаки, перша й друга судові інстанції не вважають істотною шкодою для Марини як співвласника квартири позбавлення її законного права користуватися 5,45 кв. м, які виділені Сергію понад розмір його ідеальної частки. Не зважили вони й на те, що Сергію на праві власності належить 1/3 в іншій трикімнатній квартирі в Гадячі.
На думку Марини, встановлений рішенням райсуду порядок користування квартирою порушує принцип справедливості та вказує про надання судами безпідставної незаконної переваги Сергію.
Залишилося дочекатися, що з цього приводу скаже Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Людмила Стельмах (Кучеренко),
президент правозахисної організації «Полтавський медіаклуб»