Ви тут:
Суспільство Україна 

Письменниця Ліна Костенко відзначає 89-ліття

19 березня святкує свій 89-й день народження одна із найвідоміших українських письменниць сучасності Ліна Костенко.

Вона народилася 19 березня 1930 року у місті Ржищеві на Київщині. Батьки майбутньої поетеси вчителювали й з ранніх літ прищеплювали дитині високі моральні, етичні та естетичні смаки, подавали літературні, фольклорні та історичні взірці для наслідування. На все життя Ліна перед собою мала приклад батька — Василя Костенка, поліглота-самородка (він знав 12 мов), педагога, який за потреби міг на найвищому рівні викладати всі предмети у школі.

Ще школяркою почала відвідувати літературну студію при журналі “Дніпро”, який редагував Андрій Малишко. У повоєнні роки Ліна почала відвідувати літературну студію при Спілці письменників України.

 

Одного дня заарештували батька та забрали від сім’ї на цілих десять років.

У 1946 року були опубліковані перші вірші Ліни. Дівчина вступила до Київського педагогічного інституту ім. М. Горького (тепер педагогічний університет ім. М. Драгоманова), але залишила його і поїхала навчатися в Московський літературний інститут ім. М. Горького.

Ліна Костенко закінчила інститут у 1956 року а наступного року вийшла перша книжка її поезій “Проміння землі”. Друга збірка “Вітрила” була опублікована в 1958 році, а згодом – збірка “Мандрівки серця” (1961). У 1962 році збірка “Зоряний інтеграл” була розсипана ідеологічною цензурою і світу не побачила. Ще одна збірка “Княжа гора” була розсипана у 1972 році. Це не було дивним, адже звучання поезій збірки було настільки сміливим для того часу, що не можна навіть уявити, що ці твори могли бути надрукованими. Поетичному слову Ліни Костенко було оголошено заборону, її твори не виходили окремими виданнями до 1977 року, до появи збірки “Над берегами вічної ріки”. Твори й навіть саме ім’я авторки зникли зі сторінок періодики.

Поетеса писала “в шухляду”. Це тоді були написані й “Берестечко”, і “Маруся Чурай”, і вірші, що склали книжки “Над берегами вічної ріки” та “Неповторність”.

Костенко не належала до якихось дисидентських організацій, але коли в 1965 році почались арешти української інтелігенції, підписувала листи протесту, коли у Львові судили В’ячеслава Чорновола і його друзів, вона була на процесі. У 1969 році у діаспорі було видано велику збірку “Поезії”, до якої ввійшло все краще, створене на той час поетесою, зокрема вірші, які поширювалися у “самвидаві” через заборону тогочасною цензурою.

У 1977 році Ліна Костенко повернулась у поезію – вийшла друком її збірка “Над берегами вічної ріки”, через два роки – роман у віршах “Маруся Чурай”, у 1980 році – збірка “Неповторність”, у 1987 році – збірка “Сад нетанучих скульптур”. За роман у віршах “Маруся Чурай” та збірку “Неповторність” поетеса отримала Державну премію України імені Т. Г. Шевченка. “Маруся Чурай” не має нічого спільного з усім тим, що досі було написано про легендарну поетесу, і представляє в українській літературі рідкісний жанр. Працюючи над ним, Ліна Костенко використала ті скупі історичні, а по суті, напівлегендарні відомості про співачку-поетесу з Полтави Марусю Чурай, що з плином часу дійшли до нас.

За книжку “Інкрустації”, видану італійською мовою, Ліні Костенко у 1994 році присуджено премію Франческа Петрарки, якою Консорціум венеціанських видавців відзначає твори видатних письменників сучасності. У 1998 році у Торонто Світовий конгрес українців нагородив Костенко своєю найвищою відзнакою – медаллю Святого Володимира. У 1999 році був написаний історичний роман у віршах “Берестечко” й окремою брошурою видана лекція “Гуманітарна аура нації, або Дефект головного дзеркала”, прочитана 1 вересня 1999 році в національному університеті Києво-Могилянська академія.

У 2005 році Ліна Костенко взяла участь в експедиції до Чорнобильської зони. Письменниця активно працювала нарівні з усіма вченими, рятуючи предмети побуту і артефакти народної культури від знищення і забуття.

За матеріалами “24 tv”