Ви тут:
Суспільство Україна 

«Основна інтрига чекатиме в другому турі», – політолог Віталій Кулик про президентські перегони

31 грудня в Україні стартувала виборча кампанія. І цього політичного року вона обіцяє бути затяжною, адже президентські вибори плавно перейдуть у парламентські. Чого чекати українцям від нинішньої президентської кампанії? Політологи сходяться на думці, що вона буде непередбачувана.

Про тенденції, головну інтригу та тренди нинішньої президентської кампанії, її фаворитів та “темних конячок”  зі столичним експертом — директором Центру дослідження громадянського суспільства, політологом Віталієм Куликом.

— Пане Віталію, наразі всі основні політичні гравці заявили про свою участь у Президентській кампанії, провели з’їзди.  Хоча дехто й тримав інтригу до останнього. Які несподіванки, на вашу думку, можливі протягом цих виборчих перегонів?

— Власне кажучи, початок кампанії був достатньо цікавий і яскравий. На мій погляд, основна боротьба на президентських виборах розгорнеться між Петром Порошенком та Юлією Тимошенко. Саме вони задають основний тон кампанії, мають найбільший потенціал в регіонах, а також найбільшу, вибудовану до кожного населеного пункту мережу, зорієнтовану на мобілізацію та доведення свого виборця до виборчої дільниці.

Тобто наразі лише ці дві політичні сили здатні довести своїх кандидатів до другого туру і забезпечити перемогу. Виборчі машини інших політичних гравців значно слабші.

    — А як же тоді феномен Володимира Зеленського, котрому малюють чільне місце у “трійці” лідерів президентських перегонів і котрий опирається  не на партійну бюрократію, а переважно на Інтернет-спільноту?

— Я дуже критично налаштований стосовно Володимира Зеленського. Адже коміки, які мали успіх у політиці, були, як правило, такими собі “панками”. Вони “стьобали” існуючий режим, існуючу систему і були ідеологічними противниками еліт. А Зеленський — не панк, він “селебрітіз”, знакова особа і безперечна частина цієї системи. Тому щирість його критики викликає сумніви, а його тінь дуже сильно нагадує тінь Ігоря Коломойського.

У мене є великі сумніви щодо тих людей, які створюють з нього політика, і хто потім опиниться у списку партії “Слуга народу” в парламенті.

Зокрема щодо того, чи не з’являться там люди із партії “Відродження” Хомутинника, колишнього “Укропу” або тієї частини фракції “Народного Фронту”, яка орієнтується на Коломойського.

Тому що Зеленський не як панк опонує сьогоднішній системі, він — не критик системи, а її частина. І в цьому проблема: він нещирий і цього ще не усвідомило суспільство. Його прихильники орієнтуються на серіал і на його образ: начебто Володимир Зеленський — це Голобородько і що він буде робити те саме, що робить Голобордько в серіалі. Проте є невідповідність образу телевізійного, написаного сценарію й реального образу в політиці.

— А як ставитеся до паралелей, що їх проводять між Зеленським та відомими коміками, що стали успішними політиками?

— Візьмемо для прикладу Йона Гнарра який свого часу став мером столиці Ісландії Рейк’явіку, — людина-комік, відомий панк. Знову ж таки, все життя перебував в опозиції до будь-якої влади в Ісландії: знущався із порядків, традицій, права, законодавства Ісландії, був відомим критиком системи.

І коли створив «Кращу партію», проголосив три позиції передвиборчої кампанії у своєму, «панківському» стилі: завезти білого ведмедя в зоопарк, відібрати у депутатів алтингу наркотики (бо, мовляв, тверезі люди не можуть приймати такі рішення у парламенті) і завезти євреїв у Ісландію, бо потрібен хтось, хто займатиметься економікою. Це дозволило йому стати мером міста. І дало 36% підтримки виборців у 2010 році.

Але після цього було створено кращу команду з урбаністики, з нуля розбудували транспортну мережу електрокарів, електромобілів і автобусів для Рейк’явіку. Ця команда повністю перебудували житлово-комунальну систему міста, націоналізували підприємства, що надавали житлово-комунальні послуги, створили систему ринку з надання цих послуг. Потім пустили на нього приватні компанії. Переформатували прийняття управлінських рішень: нині діє платформа, де кожен мешканець столиці може запропонувати свою ініціативу і просунути її до прийняття рішення в місцевій раді. Вона краща в світі.

Оце зробив цей панк. А потім він вдягнув костюм джедая, сказав, що йде в кіно — і пішов з політики. Я не вважаю, що Зеленський здатен на такі подвиги. Маю великі сумніви щодо цього.

— Тобто ви хочете сказати, що Зеленський нібито йде у Президенти, але не зовсім? Це гра на публіку?

— Зеленський — це гра під парламентські вибори. Зараз його команда навіть не шукає членів виборчих комісій! Це буде пара вебінарів для прихильників та робота GR-компаній, які наймуть людей, що працюватимуть членами комісій та спостерігачами. І чисто технологічно це не гарантує доведення виборців до виборчих дільниць. Тобто Зеленський і ті, хто стоять за ним, розглядають президентську кампанію як спосіб тестування технології, створення хвиль, що здатні перебити гру основних фаворитів, щоб потім домовлятися з ними. І приціл на парламентську кампанію: Зеленський не йде в Президенти, він готується до парламентських виборів. І це потрібно усвідомлювати.

— Дехто говорить, що голосуючи за Зеленського, вони підтримують “незалежного, нового” кандидата.

— Підтримуючи Зеленського, голосуючи за нього ми підтримуємо систему, точніше кінцевого вигодоотримувача, який стоїть за Зеленським — Ігоря Коломойського. Це гра у ворота олігарха, котрий веде самостійну гру на шахівниці України. І, на мій погляд, це дуже ризиковано. А потім це ще й підірве довіру до нових технологій у політиці. І це теж мінус, який я бачу від кампанії Зеленського.

— Добре. А як щодо Анатолія Гриценка, котрий йде на вибори під салоганом третьої сили, щоб об’єднати демократичну опозицію?

— Наші фокус-групи показують, що є розчарування в ньому як об’єднувачі третьої сили. Від Гриценка очікували більшої здатності домовлятися і того, що він стане єдиним кандидатом від більшої кількості опозиційних кандидатів. Повинні були об’єднатися Андрій Садовий і Анатолій Гриценко — і цього всі чекали. Проте цього не сталося через позицію самого Гриценка. Це моя власна думка.

Він виявився не здатним до перемовин. Це мав бути чесний обмін: Садовий дає на підтримку «Самопоміч», яка має вибудовану партійну мереж по всій Україні і якої немає у Гриценка, а той не йде на парламентські вибори. Але не домовилися. Тому зараз рейтинг провисає. І я вважаю, що Гриценко може набрати навіть менше, ніж Ляшко.

— Днями ще один лідер рейтингів —  Юлія Тимошенко — заявила про президентські амбіції на з’їзді своєї політсили. Як вам захід з професійної точки зору?

— Дуже пафосний і масовий захід. Багато лірики, як на мій погляд. Перше, що впало в очі, це підтримка з боку “важковаговиків”. Власне, увесь початок з’їзду був побудований на спробі перехопити й експлуатувати тренди, які використовує Петро Порошенко. Прихід на з’їзд Філарета — це спроба використати Томос, “кіборги” — спроба гри на темі армії. Підтримка еліт, апеляція до історії — Кравчук і вся міфологія навколо першого президента і створення державності. Все те, про що говорить і Порошенко теж. А далі почалося цікаве — її обґрунтування необхідності нової Конституції, нового економічного курсу. Свого часу тема широко обговорювалася експертним середовищем, але я знову не почув результатів цієї дискусії.

Було багато раундів експертних дискусій, були внутрішні документи, але вони не відображені у виступі Тимошенко на з’їзді. Виникає питання: чим півроку займалося експертне середовище? І чому Тимошенко не озвучила це у своєму виступі? Коли ти презентуєш програму, використовуєш ті ж позиції, що і півроку тому, це означає, що ти не чуєш експертів, що все це — для форми.

Ще різонула спроба не стільки вичленити свою унікальність у кампанії, як спроба охопити всі тренди. Мовну, релігійну, військову, нову конституцію, “соціалку”, гуманітарний аспект — тобто дати кожній соціальній групі певний меседж, що ось я вам усе гарантую і все зроблю. Це “всеядність”.

Якби ми обирали патріарха чи морального лідера, від нього очікували б загальної синтезуючої програми. Та ми обираємо Президента, котрий повинен мати чіткий меседж, орієнтований на свого виборця. Це не повинна бути “збірна солянка”.

— А як тоді завойовувати електоральні симпатії та об’єднувати країну?

— Раніше вважалося, що партії мають будуватися за принципом “хватай усіх” — не ідеологізовані, а технологізовані. Що потрібно роздавати кожній соціальній групі певні меседжі, які їй подобаються, — і таким чином отримаєш додаткові голоси. Так працювали всі у 80-90-х і на початку 2000-х. Зараз тренд партій “хватай усіх” стикається з тим, що виборець говорить: “Я чую себе у їхній програмі, але чую й те, з чим категорично не згодний. Наприклад, Тимошенко говорить про зменшення державного простору до мінімуму, а з іншого боку говорить про міністерство інновацій, сильну соціальну державу. І виникає дисонанс: маленька держава як сервіс і водночас держава, яка займається опікою, держава, яка буде регламентувати все, підтримувати церкву, духовність? Це викликає дисонанс, бо я не впевнений в тому, що вона обіцяє, і чи робитиме те, що обіцяє.  

— До речі, про рейтинги. Потенційним кандидатам їх почали малювати ще торік. І кожен кандидат робив це  на свою користь. А тому суспільство переконане, що соціологи брешуть.

— Ті соціологічні дослідження, які були озвучені перед початком активної фази кампанії, — це передмобілізаційні дослідження. Вони показували розстановку сил напередодні кампанії. Зараз кандидати включать механізми пропаганди, буде максимально швидко формуватися ядерний електорат — і тоді ми побачимо інше співвідношення й інші цифри. Не скажу, що обманюють всі соціологи, але є відверто маніпулятивні дослідження. А є те дзеркало, на котре не потрібно скаржитися. Воно не криве, а просто відображає реальні настрої людей — і з цим потрібно щось робити, і з цим працювати.

— Тобто 1 квітня на українців чекатиме сюрприз?

— Я думаю, що буде доволі несподіваний розклад. Але основна інтрига, звичайно, чекатиме в другому турі.

Настя Тополя