Ви тут:
Суспільство Україна 

329 років тому на Полатвщині народився найвідоміший козацький літописець Самійло Величко

Самійло Величко народився 11 лютого 1670 р. в с. Жуки Полтавської сотні, в козацькій родині. Упродовж 80-х рр. ХVІІ ст. навчався у Києво-Могилянській академії.

З 1690 р. Самійло Величко служив дворянином у домі генерального писаря Війська Запорозького Василя Кочубея. На початку 1705 р. розпочалася його служба в Генеральній військовій канцелярії, де обіймав посаду старшого канцеляриста. Крім роботи в канцелярії, брав також участь й у воєнних походах, яких не бракувало в перші роки Великої Північної війни. До того ж, вочевидь, виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Івана Мазепи.

Був заарештований і ув’язнений як людина, близька до В. Кочубея. Після звільнення  проживав у маєтностях Кочубея – в Жуках і Диканьці, де переважно навчав дітей грамоті. Саме в Жуках Величко розпочав писати відомий історичний твір, присвячений подіям середини ХVІІ – початку ХVІІІ ст.

Працюючи над цим історичним дослідженням. автор не лише дослідив документи Генеральної військової канцелярії, ознайомився з козацькими літописами, а й вивчив праці зарубіжних авторів: Александра Гваньїні, Михайла Кромера, Станіслава Окольського, Самуїла Твардовського та ін. Автор також цитує «Синопсис», твори Іоаникія Галятовського, Дмитра Туптала, Симеона Полоцького , Варлама Ясинського, Лазаря Барановича. До речі, у нього була рідкісна колекція книг і всяких манускриптів, яку він збирав упродовж усього життя. У наукових бібліотеках дослідники часто натрапляють на старовинні фоліанти, де стоїть напис: “Із книг Самійла Величка, канцеляриста”.

Перший том твору охоплює події з 1648 до 1659 рр. і має назву «Сказаніє о войні козацкой с поляками…».

Другий том, присвячений подіям 1660 – 1700 рр., називається «Повіствованіє літописне о малоросійських і іних повідєніях». Згодом при публікації твору обидві частини були об’єднані під назвою «Літопис Самійла Величка».

Літопис С. Величка є вершиною україн­ського барокового літописання. Ні до ньо­го, ані після ніхто не витворював таке складне, мозаїчне, взірцеве щодо дотри­мання літературного стилю бароко полот­но з усіма належними йому компонента­ми. Це не звичайна хроніка, у якій просто фіксуються чи переказуються ті події. “Літопис” є воднораз і твором художнім, бо автор знаходить яскраві барви для своєї оповіді, збагачує її важливими деталями, у численних ліричних відступах висловлює своє ставлення до подій і людей. 

До речі, у Величка була рідкісна колекція книг і всяких манускриптів, яку він збирав упродовж усього життя. У наукових бібліотеках дослідники часто натрапляють на старовинні фоліанти, де стоїть напис: “Із книг Самійла Величка, канцеляриста”.

Останні роки життя провів у селі Жуки, там помер і похований. Могила Самійла Величка до нашого часу не збереглася. Та в центрі Жуків, поруч із каплицею Покрови Пресвятої Богородиці й курганом пам’яті, встановлено гранітну брилу, яка символізує останнє пристанище славного історика козаччини та відкрито меморіальний  комплекс слави українського козацтва.