Ви тут:
Суспільство Україна 

81 рік тому народився Василь Стус

6 січня 1938 року у селі Рахнівка на Вінниччині народився Василь Стус. Поет рідкісного таланту, який обрав долю борця. Із 47-ми років життя 13  провів у радянських слідчих ізоляторах, карцерах, камерах-одиночках, мордовських таборах, на Колимі, на каторжній роботі в шахті. 

Був наймолодшою четвертою  дитиною в родині. Коли Василю було три роки, батьки перевезли його до міста Сталіно (нині Донецьк).

Василь Стус добре вчився і закінчив школу із медаллю у 16 років. Одразу поїхав до Києва подавати документи на журналістику. Однак йому відмовили, бо виявився «занадто малим» за віком.  На факультет української філології педагогічного інституту у Сталіно його зарахували без вступних іспитів. Шкільна медаль давала таку пільгу. Самотужки вивчив латину. Добре знав німецьку мову. Читав Гейне в оригіналі. В університеті на заняттях з німецької перекладав без словника. А відповідав завжди виключно українською.

З 1961-го року викладав українську мову в одній зі шкіл Горлівки. Стусу пропонували вступити до партії, що допомогло б йому зробити кар’єру, стати директором школи. Але він відмовився і 1963-го року вступив до аспірантури Інституту літератури АН УРСР у Києві. Тут він познайомився із шістдесятниками Іваном Світличним, Михайлиною Коцюбинською та увійшов до Клубу творчої молоді.

4 вересня 1965-го року в Києві мала відбутися прем’єра фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків». Напередодні цієї події Україною прокотилася хвиля арештів творчої молоді. На показ фільму прийшла столична інтелігенція, серед якої був Василь Стус. «Василь піднявся…крикнув, що всі, хто протестує проти арештів, встаньте. Кілька спочатку людей піднялися, потім більше, потім більше. Але не всі…», – так згадує той день Іван Дзюба. За цей вчинок Стуса виключили з аспірантури. Після чого поетові довелося працювати на різних роботах чорноробом.

На похороні Алли Горської у грудні 1970-го Василь Стус сказав, що вбивство художниці замовила влада. Стус знав про присутність агентів КГБ під час поховання, які пильно стежили і фіксували усе, що відбувається.

Василь Стус направляв відкриті листи до Спілки письменників та центральних партійних органів, в яких критикував тоталітарну радянську систему, спрямовану на порушення та знищення прав і свобод людини в СРСР. Його поезії друкують у самвидаві або за кордоном. Збірка «Зимові дерева» побачила світ у Брюсселі. 1979-го року увійшов до Української Гельсінської групи. 

Двічі відбував покарання в таборах. У 1976-му році, відбуваючи перше покарання написав відмову від радянського громадянства: «…Бути радянським громадянином – значить бути рабом…». Часто потрапляв до карцеру. Оголошував голодування на знак протесту проти жорстокого поводження з ув’язненими.

Після другого арешту адвокатом Василя Стуса було призначено Віктора Медведчука, який без згоди на те обвинуваченого на судовому засіданні визнав його «провину». Це зафіксовано в «Хронике текущих событий» (Самвидав, Москва. – 1980. – № 58). 

Його позбавляли побачень з рідними, вилучали вірші, листи й рукописи, знущалися фізично й намагалися знищити морально. “То був чоловік, який говорив і писав за будь-яких обставин ясно, як перед Богом, і платив за це життям”, – писав про нього Євген Сверстюк. 

Наприкінці серпня 1985-го року Василя Стуса покарали карцером за те, що він, читаючи книгу в камері обперся рукою об нари. На знак протесту він оголосив сухе голодування, а в ніч з 3 на 4 вересня помер. Сталося це в таборі біля села Кучино Пермського краю. Дружині заборонили похоронити Стуса в Україні. Лише після завершення терміну ув’язнення, у 1989-му році рідні змогли перевезти його прах на Батьківщину.

Табірні наглядачі знищили рукопис із 300 віршами. Василь Стус став лауреатом Міжнародної літературної премії «Amnesty International». 

За матеріалами УІНП