Ви тут:
Суспільство Україна 

181 рік тому на Полтавщині народився один з основоположників українського мовознавства

4 січня 1837 року в Кременчуці на Полтавщині народився Павло Житецький, філолог, педагог і громадський діяч.

Павла Житецького називають першим істориком української мови. Автор близько 30-ти ґрунтовних праць з історії української мови, літератури і фольклору. Зробив вагомий внесок у розробку принципів і критеріїв українського правопису. Обґрунтував концепцію безперервного розвитку українського народу, його мови і культури з часів Київської Русі.

Досліджував історичну фонетику української мови, автор «Нарису звукової історії малоруського наріччя» (1876). Вивчав Пересопницьке Євангеліє («Опис Пересопницького рукопису ХVI ст.», 1876), першим показав значення «Енеїди» Івана Котляревського для формування нової української літературної мови. Автор шкільних підручників: «Теорія твору з хрестоматією» (1895), «Теорія поезії» (1898), «Нариси з історії поезії» (1898).

Один із фундаторів київської «Громади» (1861), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903), член-кореспондент Петербурзької академії наук (1898), доктор російської словесності (1908). Свого часу без його участі не обходився жодний захід на пошану Тараса Шевченка.Співпрацював із часописом «Київська старовина». Приятелював із Михайлом Драгомановим. Саме за зв’язки з останнім потрапив у списки неблагонадійних, складені Міністерством народної освіти після Емського указу 1876-го. Його звільнили з колегії і поновили тільки після клопотання засновника колегії Григорія Галагана. Однак, гоніння не припинялися, довелося на деякий час залишити Київ і викладати в Петербурзькому університеті (1880-1882).

Після інсульту в 1893-му в Павла Житецького не діяла права рука. Аби продовжувати наукову діяльність, навчився писати лівою. Боротьба з хворобою забирала багато сил в останні роки життя. «Читаю і пишу не менше 10 годин в день. Так проходить день за днем, тиждень за тижнем у виснажливій боротьбі з собою», – писав він у листі до сина. Помер 18 березня 1911-го у Києві.

За матеріалами УІНП