Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

Юрист Другого полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги допомогла жінці стягнути з чоловіка аліменти на утримання

До Другого полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернулася мешканка міста Полтави з проханням допомогти їй у стягненні аліментів з чоловіка на утримання малолітніх дітей.

Фахівцями Центру, на підставі наданих жінкою документів, було встановлено належність заявниці до категорій осіб, які мають право на безоплатну правову допомогу, визначених в ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Після цього директором Центру було прийнято рішення про уповноваження начальника відділу представництва Ірину Сидоренко надавати жінці вторинну правову допомогу, яка полягає у складанні процесуальних документів та здійснення представництва інтересів клієнта у суді.

На підставі зібраних документів, на яких ґрунтувалися позовні вимоги, було подано до суду позов про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей та утримання матері до досягнення дитиною трирічного віку.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що 2012 року сторони уклали шлюб, у якому народилися троє дітей. Відповідач не надає матеріальної допомоги, необхідної для їх утримання дітей. Тож позивач просила суд стягнути з відповідача аліменти щомісячно в розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину і не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з звернення до суду та досягнення дітьми повноліття та просила стягнути з відповідача на її користь аліменти в розмірі 1/6 частки з усіх видів заробітку (доходу), починаючи стягувати з дня пред’явлення позову і до досягнення дитиною трьох років.

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 29 травня 2018 року позовні вимоги жінки про стягнення аліментів було задоволено частково: стягнуто з відповідача на її користь кошти на утримання трьох дітей щомісячно в розмірі 1/2 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи зі звернення до суду та до досягнення дітьми повноліття.

З даним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на її утримання позивач не погодилася та подала на нього апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду в цій частині скасувати і ухвалити нове, яким стягнути з відповідача аліменти на її утримання до досягнення дитиною трьох років в розмірі 1/6 частини всіх видів його заробітку.

Окрім цього, з рішенням суду не погодився і чоловік та подав апеляційну скаргу, у якому просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог його дружини.

Подаючи апеляційну скаргу на рішення суду жінка вважала, що суд необґрунтовано не взяв до уваги її доводи про відсутність будь-якого доходу, окрім щомісячної одноразової допомоги при народженні дитини в сумі 860 гривень.

Чоловік же вказував на те, що суд, встановивши факт сплати ним аліментів на утримання неповнолітньої дитини від першого шлюбу, дійшов необґрунтованого висновку про можливість сплати ним аліментів на утримання інших дітей в розмірі 1/2 частини всіх видів його заробітку. Також батько дітей зазначив, що рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 червня 2018 року зменшено розмір аліментів на утримання його дитини від першого шлюбу з ¼ частини всіх видів заробітку (доходу) до 1/8 частини, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для відповідного віку дитини з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідач вважав, що всі діти повинні мати рівні права, а тому пропонував стягувати на утримання неповнолітніх дітей аліменти в рівних частках, а саме: по 1/8 частині на кожного.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що задовольняючи позовні вимоги лише в частині стягнення аліментів на утримання дітей, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач має обов’язок утримувати дітей.

Суд взяв до уваги наявність у відповідача і аліментних зобов’язань на утримання дитини від першого шлюбу.

З цих же підстав, дійшовши висновку про неможливість надання такої допомоги, суд відмовив у задоволенні позовних вимог жінки про стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку.

Статтею 180 СК України визначено, що батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно з ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Вирішуючи питання обґрунтованості висновків місцевого суду в частині аліментів на утримання дітей, апеляційний суд виходив з того, що відповідач працює і отримує щомісячний дохід (з вирахуванням податків та зборів) 11528,58 грн.

Судом першої інстанції ухвалено рішення про стягнення на утримання трьох неповнолітніх дітей ½ частину всіх видів заробітку відповідача. Половина цього доходу становить 5764,29 грн.

Окрім цього, рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 червня 2018 року зменшено розмір аліментів на утримання його дитини від першого шлюбу з ¼ частини всіх видів заробітку (доходу) до 1/8 частини, але не менше 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для відповідного віку дитини з дня набрання рішенням законної сили. Одна восьма частина від всіх видів його доходу буде становити 1441,07 грн.

Загальна сума можливих відрахувань на сплату аліментів за такими обрахунками має становити не більше 7205,36 грн. З цих сум у власності чоловіка залишається 4323,22 грн.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2018 рік», прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено: з 1 січня 2018 року – 1762 грн., з 1 липня 2018 року – 1841 грн., з 1 грудня 2018 року – 1921 грн.

Таким чином, після сплати всіх аліментних зобов’язань у платника аліментів залишається сума, вища за визначений прожитковий мінімум особи.

Окрім цього, ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» визначає розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника. А саме, частиною 3 вказаної статті передбачено, що загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Це обмеження не поширюється на відрахування із заробітної плати у разі відбування боржником покарання у виді виправних робіт і стягнення аліментів на неповнолітніх дітей. У таких випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків.

Відповідно до ст. З Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою ВР № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Згідно з ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду в цій частині, як такими, що ґрунтуються на законі.

Вирішуючи питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення аліментів на утримання жінки до досягнення дитиною трирічного віку, апеляційний суд виходив з того, що позивач перебуває у відпустці по догляду за дитиною, у зв’язку з чим отримує щомісячні соціальні виплати в сумі 860 гривень.

Відповідно до частин другої, четвертої та шостої статті 84 Сімейного кодексу України, дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка – батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має і в разі розірвання шлюбу.

Тобто, за змістом вказаної норми право на утримання не є абсолютним і пов’язується із доведеним фактом про те, що чоловік може надавати матеріальну допомогу.

У частині першій статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» визначено, що прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Апеляційний суд, надаючи аналіз доказам, наявним у матеріалах справи, прийшов до висновку, що існування позивача виключно за умов отримання соціальної допомоги ставить її у досить скрутне становище, і внаслідок цього вважає, що обґрунтованим та справедливим має бути рішення про стягнення з відповідача на утримання позивачки до досягнення дитиною трирічного віку аліментів у розмірі суми, яка б забезпечувала її існування на рівні прожиткового мінімуму.

Суд виходив з розрахунку, що аліменти в розмірі 1 /11 частини всіх видів заробітку чоловіка будуть становити в сумі з соціальною щомісячною виплатою достатній для цього розмір.

Після сплати відповідачем усіх відрахувань із заробітної плати, розмір який залишається в його власності не буде нижчим від прожиткового мінімуму, визначеного у відповідності з вимогами Закону України «Про прожитковий мінімум» .

Таким чином, чоловік має можливість сплачувати аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною віку трьох років.

На підставі вищевикладеного, апеляційний суд прийшов до висновку про скасування рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 29 травня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних жінки про стягнення аліментів на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку, з ухваленням нового про часткове задоволення позовних вимог. Апеляційний суд вирішив, що з відповідача слід стягнути на користь позивача на утримання останньої до досягнення дитиною трирічного віку, аліменти в розмірі 1/11 частини всіх видів заробітку відповідача.

Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, чоловік подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Ухвала Верховного Суду від 26.09.2018 року обґрунтована тим, що ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев’ята статті 19 ЦПК України).

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розташована серед Загальних положень цього Кодексу, яка поширюється й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Верховний Суд зазначив, що касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню. Верховний Суд таких випадків також не встановив.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

При цьому розмір аліментів, як сукупність всіх виплат, але не більше ніж за шість місяців (пункт 3 частини першої статті 176 ЦПК України), не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і зазначена справа не підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням наведеного Верховний Суд вирішив, що оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Реалізувати своє право на безоплатну правову допомогу громадяни можуть, звернувшись до Другого полтавського місцевого центру з надання безоплатної вторинної допомоги за адресою: м. Полтава, вул. Європейська, 37/40, тел.: 56-02-88, 0-800-213-103 (гаряча лінія, безкоштовно зі стаціонарних і мобільних телефонів).