Ви тут:
Полтавщина Суспільство 

У Полтаві історик прочитав публічну лекцію про Петлюру

«Симон Васильович Петлюра: полтавські акценти» – таку назву мав публічно-просвітницький захід, започаткований громадським об’єднанням «Полтавське історичне товариство». Чергова історико-краєзнавча зустріч відбулася в офісі ГО «Нова Полтава».  

Лекцію для усіх охочих прочитав голова Полтавського міського товариства «Просвіта ім. Т. Шевченка, заступник директора Державного архіву Полтавської області, заслужений працівник культури України Тарас Пустовіт. Значну частину свого виступу просвітянин приділив формуванню світогляду Симона Петлюри у дитячому та юнацькому віці.

Симон Петлюра прожив хоч і коротке, але змістовне, сповнене вищими ідеалами життя. Із 47 років 23 (а це майже половина) припадають саме на полтавський період. Звідси йде його родовід, він тут народився, тут пройшло його дитинство, тут він здобував духовну освіту, тут формувався його світогляд. Тож, як зазначив Тарас Пустовіт, саме полтавська земля, з її могутніми духовними джерелами стала тією життєдайною основою, де він набирався сили, мужнів фізично і духовно, де зароджувалися ідеї національного визволення та незалежності України, які згодом стали програмою усього його життя.

«Перший і, можливо, найголовніший чинник, який позначився на формуванні світогляду Симона-семінариста – це глибоке козацьке коріння роду та християнські традиції, що плекалися у родині Петлюр як по лінії батька, так і по лінії матері. З родових переказів відомо, що Петлюри походили із полтавських козаків, які пізніше, після скасування гетьманського полкового устрою записалися до міщан м. Полтави. Для істориків козацьке походження Петлюр не підлягає жодному сумніву, й тому невипадково багатодітна родина Василя й Ольги Петлюр відзначалася сильними українськими традиціями. Тут шанували працелюбство, гідність, любили українські пісні, підтримували релігійні обряди і свята. Зростаючи у цій атмосфері, Симон всмоктував із молоком матері повагу до народних традицій, захоплювався минулим рідного краю», – сказав Пустовіт.

Досить цікавим видалося доповідачу  ставлення учня Полтавської духовної семінарії Петлюри до релігії. 

«Шанобливе, іншого слова не можна тут підібрати. Таке ставлення було закладене навіть не стільки родинним вихованням, як глибинним розумінням самої сутності релігії в історії суспільства. Нам відомі слова семінариста Петлюри, який одного разу на вечірці серед друзів промовив: «Наш народ хранив релігію, боронив завжди свої звичаї… В священики я не піду, але й розбивати віру українських людей не буду»», – розповів  пан Тарас.

До речі, за його словами, Петлюру набожні батьки  і священик назвали на честь Симона Зилота – сина Йосипа, брата по плоті Ісуса Христа.

 Аби примусити дітей розмовляти російською мовою, адміністрація Полтавського духовного училища 1894 року прийняла таке рішення:

«Тих дітей, які будуть помічені частіше інших у розмовах на «малорусском наречии», обмежувати у відпустках для відвідування рідних, які проживали у Полтаві, та сестер, які навчалися у Полтавському єпархіальному жіночому училищі».

Полтава цієї доби, незважаючи на імперські зусилля, продовжувала залишатися звичайним провінційним містом, у якому повільно плинуло патріархальне і майже селянське життя. Тож і навчальні заклади скоріше залишалися українськими, бо ні вчителі-росіяни, ні офіційна викладацька мова, ні жорсткі офіційні циркуляри не могли викорінити мову батьків, принесену з рідних осель. Рідні села, звичаї, сама Полтава, де ще витав дух Котляревського, підтримували у хлопців отой самий, як тоді казали, «мазепинський дух».

Простежуючи навчання Симона Петлюри у Полтавських духовних закладах, Пустовіт зробив такий висновок: уже тоді він бачив приниження національної гідності українців з боку чільних представників російської імперії, прагнення русифікувати місцеве населення, і це викликало в чутливій душі хлопця свідомий протест. Лектор детально зупинився на особистостях, які чинили вплив на світогляд Петлюри.  Зокрема, вирізнив постать Івана Різенка – українофіла, учителя музики та співів семінарії, хист якого шанували у всій Полтавській губернії.

 «Маестро поширював духовну та українську пісню у межах єпархії, на поч. ХХ ст. спромігся видати музичний збірник, отримував періодичні видання зі Львова, контактував із М. В. Лисенком. І якщо урахувати гуманітарні зацікавлення Симона, потяг юнака до музики, театру, співів, то можна припустити, що молодий Петлюра, спілкуючись із Різенком, удосконалювався не тільки як митець, а й пізнавав уроки життя. Про цього учителя досить тепло відгукується у своїх спогадах колишній семінарист Григорій Ващенко, а кілька учнів  Різенка згодом стали блискучими знавцями церковної хорової музики, наприклад, Володимир Щепотьєв», – розповів Тарас Пустовіт.

Петлюру було  виключено із Полтавської духовної семінарії за організацію концерту на честь Тараса Шевченка за участі Миколи Лисенка.

«На Кубань після цього виключення Петлюра прибув вже зі сформованим світоглядом та стійкими політичними переконаннями», – зауважив Тарас Пустовіт.

На зустрічі-лекції йшлося про підготовку до 140-річчя з дня народження Симона Петлюри, яке відзначатиметься у травні наступного року. Перший заступник голови обласного об’єднання товариства «Просвіта» Олег Пустовгар розповів, що «Просвіта» розробила проект розпорядження про вшанування пам’яті у ювілейний рік. Ініціативу просвітян голова ОДА Валерій Головко підтримав і підписав 16 серпня відповідне розпорядження за №541. Пустовгар звернув увагу на те, що, згідно з цим документом, у 2018 році необхідно було утворити журі і провести всеукраїнський конкурс на побудову пам’ятника славетному полтавцю у обласному центрі. 

«Очевидно, що бачимо потребу більш ефективного виконання цього розпорядження, оскільки до травня часу лишається мало», – висловив думку Олег Пустовгар.