Ви тут:
Культура Суспільство Україна 

У Києві вшановують хорову капелу, яку сто років тому заснували полтавці

У приміщенні Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка при МЗС відбулася урочиста презентація виставкового просвітницького проекту «Світовий тріумф «Щедрика» – 100 років культурної дипломатії». Про це повідомляє Український інститут національної пам’яті.

В основі експозиції – документи з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, які підтверджують державно-інституційний характер культурної місії УНР за кордоном.

«Виставка розповідає про світові тріумфальні гастролі Української Республіканської Капели під орудою видатного диригента Олександра Кошиця, що відбулися у 1919-1924 роках за ініціативи полтавця, голови Директорії УНР Симона Петлюри. Саме завдяки цим державним гастролям світ уперше почув «Щедрика» Миколи Леонтовича, а українська музична культура і державний престиж України здобули позитивний резонанс у 17 країнах світу», – зазначили під час відкриття організатори проекту.

Капела була створена 25 січня 1919 року окремим законом УНР. Ініціатором став голова Директорії УНР, полтавець Симон Петлюра, який вирішив використати унікальну українську народну пісню як елемент культурної дипломатії та поширення інформації про УНР за кордоном. 

Уже 24 березня 1919 року Українська республіканська капела вирушила на гастролі країнами Європи. Організацією поїздки займався уродженець Золотоніського повіту Полтавщини Андрій Лівицький, сподвижник Симона Петлюри, видатний діяч Української революції 1917-1921 років. Протягом 1919-24 років українські співаки мали тріумфальні виступи в багатьох країнах Європи та в США. Коронним номером виступів була українська колядка «Щедрик» в обробці Миколи Леонтовича, яка пізніше була перекладена англійською і нині є найбільш упізнаваною різдвяною піснею у світі.  Уперше «Щедрик» прозвучав за кордоном 11 травня 1919 року в Національному театрі Праги.

Українську республіканську капелу очолював Кирило Стеценко. Визначальним у житті Кирила Стецен­ка стало знайомство з відомим полтавцем, творцем української класичної музики Миколою Лисенком. Під час відкриття пам’ятника письменникові Івану Котля­ревському в Полтаві 1903 року виконува­лися твори «Бурлака» й «Могила», напи­сані Кирилом Стеценком. Згодом ці твори набули великого розголосу й популярнос­ті. Зворушений успіхом учня, Микола Лисенко промовив: «Ось хто замінить мене після моєї смерті».

Кирило Стеценко

За тоталітарного режиму в СРСР замовчувалися і композиторська, і релігійна діяльність Кирила Стеценка. Адже з 1902 року і до останніх днів сво­го життя Стеценко був священиком, який, одначе, не залишав своєї творчості і в царинах сучасної української народної, про­фесійної, церковної музики. Він одним з перших започаткував Богослужіння укра­їнською мовою, був подвижником Української Автокефальної Православної Церк­ви, був делегатом Всеукраїнського Право­славного помісного собору УАПЦ у жовтні 1921 року. Одним з найвищих досягнень Стеценка-композитора, справжнім шедевром хо­рової музики вважається Панахида, при­свячена пам’яті полтавця Миколи Лисенка. В цьому українському реквіємі використано нова­торський стильовий синтез інтонаційних джерел, наближених до народних плачів та мужніх старовинних кантів.

Також на чолі капели стояв Олександр Кошиць – український хоровий диригент, композитор, етнограф та письменник-мемуарист.